- •1.Співвідношення міфологічного і філософського способів мислення.
- •2.Генезис філософії . Загальне уявлення про філософські категорії , їх зв'язок з практикою.
- •3.Предмет, функції і структура філософії
- •4.Філософія як теоретична основа світогляду.
- •5.Природа філософських проблем. Співвідношення свідомості і буття, матеріального та ідеального як основна проблема філософії
- •6.Три головних питання філософії по Канту. Їх зв'язок з питанням про співвідношення свідомості і буття і зі структурою філософії.
- •7. .Структура логічного вираження дійсності. Розсудок і розум.
- •8. Проблеми методу «стилю» філософствування.Діалектика і догматизм
- •9.Проблеми методу «стилю» філософствування. Діалектика , софістика і еклектика.
- •10.Внутрішня діалектичність предмету філософії. Основні принципи діалектики
- •11.Філософія у системі культури.
- •12.Співвідношення філософії з іншими формами суспільної свідомості.
- •13. Роль філософії в науці і практиці. Значення наукових висновків і практичного досвіду для розвитку філософії
- •14.Філософський зміст проблеми буття. Буття, матерія і субстанція.
- •15. Об'єктивна реальність з точки зору її сутності, основи. Поняття субстанці, її світоглядне і методологічне значення
- •16. Філософія про багатоманітність і єдність світу. Різні течії в філософії. Монізм і дуалізм. Матеріалізм і ідеалізм
- •17.Сутність вчення про матерію. Еволюція змісту категорії матерії.
- •18.Матерія як субстрат і матерія як субстанція.
- •19.Поняття руху. Рух , змінність і спокій.
- •20. Світоглядне і методологічне значення вчення про основні форми руху матерії
- •21.Простір і час як форми існування матерії. Філософія і наука про абсолютність та відносність простору і часу.
- •23. Відображення та інформація. Внутрішнє протиріччя інформаційного відображення як причина його розвитку
- •24. Свідомість, його виникнення та сутність
- •25.Структура свідомості
- •26.Свідомість і самосвідомість.
- •27. Свідоме і несвідоме
- •28. Матеріальне і ідеальне. Єдність трьох різних розумінь ідеального
- •29. Співвідношення свідомості і мозку, свідомості і мови. Філософське значення даних сучасних наук - фізіології вищої нервової діяльності, психології і педагогіки
- •30. Творча сутність свідомості. Соціальні і духовні передумови розвитку творчої активності свідомості
- •31. Предмет, структура і задачі гносеології. Гносеологія і онтологія
- •32. Гносеологія і аксіологія. Суть і необхідність екзистенціального моменту в змісті філософських дисциплін
- •33. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика, їх співвідношення. Діалектика в функції теорії пізнання, основні принципи, форми, методи пізнання
- •34. Аргументи агностицизму і принцип діяльнісного відображення
- •35. Суб'єкт і об'єкт пізнання. Різні розуміння їх змісту і співвідношення в історії філософії
- •36. Причини єдності діалектики, логіки і теорії пізнання
- •37.Чуттєве і раціональне. Роль інтуїції у процесі пізнання.
- •38. Змістовне і формальне в процесі пізнання
- •39.Емпіричне і теоретичне у пізнанні. Факт , ідея , гіпотеза і теорія.
- •40. Принцип конкретності істини, абсолютне і відносне в істинному знанні
- •41. Спостереження і експеримент, модель і моделювання
- •42. Аналіз і синтез, як методи наукового пізнання
- •43. Індукція і дедукція, як метод наукового пізнання
- •44. Принцип єдності історичного і логічного. Історизм абстрактний та історизм конкретний
- •45 Поняття системи. Системи статичні, динамічні і ті які розвиваються. Системи механічні органічні і гармонічні
- •46 Метод сходження від абстрактного до конкретного як системний метод
- •47. Категорії сфери буття - якість, кількість, міра, становлення
- •48.Сутність і явище. Суперечка навколо проблеми сутності.
- •49. Категорія „протиріччя” як всезагальне абсолютне визначення сутності пізнаванного об'єкту
- •50.Зміст і форма.Залежність їх співвідношення від рівня розвитку об’єкта пізнання.
- •51.Необхідність і випадковість.Осмислення висновків сінергетики для поглиблення розуміння цих категорій.
- •52.Можливість і дійсність
- •53. Категорії цілого і частини
- •54.Причина і наслідок
- •55.Категорії всезагального , особливого і одиничного.
- •57. Поняття розвитку, його співвідношення з поняттями руху і становлення
- •58.Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін
- •59.Закон єдності і взаємодії протилежностей
- •60.Закон заперечення заперечення
- •61. Предмет соціальної філософії
- •62.Природні передумови, причини та умови становлення і розвитку соціуму
- •65.Людина як суб’єкт предметно – практичної діяльності, роль праці і мови у процесі антропогенезу
- •66. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність. Потреби та інтереси. Важливі умови формування сутності людини.
- •68.Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
- •69.Гуманізм як явище і філософське поняття
- •71.Цивілізація — як категорія соціальної філософії
- •72. Культура як соціально-діяльнісна форма людської дійсності
- •73. Соціальна структура суспільства. Класи, верстви, нації як історичні спільноти людей(філософський аналіз)
- •74. Філософський аналіз понять „держава” і „громадянське сус-во”
- •75. Поняття духовного життя суспільства. Структура суспільної свідомості
- •76. Буденно-практична та ідеолого-теоретична свідомість
- •77. Ідеологія і суспільна психологія. Ідеологія і наука.
- •78. Основні форми суспільної свідомості. Взаємозв’язок та взаємовплив.
- •79. Політична свідомість, її місце у духовному житті суспільства
- •80.Правова свідомість, ії роль у житті суспільства, розвитку демократії, формуванні людини
- •81. Моральна свідомість. Громадські функції моралі. Мораль, право і політика
- •82. Естетична свідомість і мистецтво. Специфіка відображення дійсності у мистецтво
- •83. Релігія як форма суспільної свідомості, її сутність, специфіка та роль в житті суспільства
- •84. Сенс людського життя і сенс історичного процесу розвитку суспільства
- •85. Свобода. Внутрішній і зовнішній аспекти її розуміння. Волюнтаризм та фаталізм
- •86. Свобода людини і поняття відчуження
- •87. Загальні і особливі риси розвитку людських спільнот. Концепції єдності історії та концепції культурно-історичних типів і етносів
- •88. Критерії прогресу суспільства і особистості
- •89. Глобальні проблеми сучасності та можливі шляхи їх вирішення
- •90. Соціально-філософський сенс понять біосфери і ноосфери
- •91. Щастя як найважливіший аспект прояву основної проблеми філософії
- •92. Чотири розуміння щастя, за в. Татаркевич. Використання діалектичного аналізу і синтезу для цілісного, конкретного розуміння феномену щастя
- •93. Зв'язок категорій щастя з категоріями істини і свободи
Філософія – іспит
1 курс
Хорькова Дарина
1.Співвідношення міфологічного і філософського способів мислення.
Науковий світогляд виникає пізно – на етапі накопичення наукою достатньої кількості знань для відповідей на основні світоглядні питання, створення цілісної картини світу на основі наукових законів та даних спостережень, експериментів. Існує три типи світогляду 1) міфологія 2) релігія 3) філософія.
Філософія як теорія не може бути найпершою формою світогляду, бо будь-яка теорія передбачає попереднє існування простіших форм знання. Історично першою формою світогляду прийнято вважати міфологію – розповіді або переповідання про богів, першопредків, початкові події світу та ін.
На перший погляд може здаватися, що міфи – це казки, щось вигадане, фантастичне. Проте для давньої, архаїчної людини міф був єдиною та всеохоплюючою формою світосприйняття. Найпершою особливістю міфологічної свідомості був її синкретизм – “злиття всього з усім”; і справді, в міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, наявне від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра та ін.
Для людини міфологічної свідомості не існувало окремо дійсності та міфу, як розповіді про дійсність, міф і був єдиноможливою дійсністю – самою реальністю. Давня людина поставала майже органічною частиною природних процесів, була інтегрована в ці процеси, перебувала у великій залежності від них. Між давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж, тому ця людина, з одного боку, розглядала саму себе як частину природи, а з іншого боку, переносила на природу свої власні сили та властивості, наприклад, одухотворювала природу, бачила у природних явищах наміри, бажання, прагнення.
Подальший розвиток світобачення пішов по двох лініях – по лінії релігії і по лінії філософії.
Релігійне мислення, після міфологічного, стало першою формою осмислення людиною світу і, можливо, воно, згідно останніх наукових даних, виникло близько 40 – 50 тисяч років тому. Поява релігії була обумовлена таким рівнем і якістю людського мислення, коли людський інтелект виявився здатним відділити свою думку (у вигляді образу, слова) від оточуючої його реальної дійсності.
Релігія – форма світогляду, в якій освоєння світу здійснюється через його подвоєння на земний (природний) і потойбічний (надприродний, небесний). При цьому на відміну від науки, що теж створює свій другий світ у вигляді наукової картини природи, другий світ релігії заснований не на знанні, а на вірі в надприродні сили і їх очолюючу роль в світі, в житті людей. До того ж сама релігійна віра – це особливий стан свідомості, відмінний від упевненості ученого, яка базується на раціональних основах; у релігії ж віра реалізується через культ.
Причина релігії – залежність людей від непідконтрольних їм природних, природних і соціальних сил. Вона виступає як ілюзорне заповнення слабкості людини перед ними. Довга еволюція релігії привела до ідеї бога як розпорядника справ земних і небесних. Релігія свого часу грала позитивну роль як засіб соціальної регуляції, формування усвідомлення єдності людського роду, загальнолюдських цінностей.
Відомо, що філософське осмислення світу починається значно пізніше міфологічного і релігійного, оскільки філософське осмислення – це вищий рівень розуміння світу і цілком закономірна його пізніша за часом поява.
Загальне, що ріднить релігію і філософію, – це вирішення світоглядних проблем. Але характер підходу до цього глибоко різний. На противагу релігії з її ставкою на віру філософія завжди спиралася на знання, розум. Вже перший крок філософії полягав в пошуку єдиного у всьому, в пошуку першооснови світу не за його межами, а в ньому самому.