13. Роль філософії в науці і практиці. Значення наукових висновків і практичного досвіду для розвитку філософії

Роль філософії у науці полягає в тому, що вона у діалектичному розумінні узагальнює всі наукові досягнення, систематизує їх у глобальному сенсі. Практичне пізнання людиною світу полягає в процесі перетворення дійсності. Це зумовлює вироблення досвіду, і цей досвід є підґрунтям для вироблення наукових (теоретичних) висновків, які породжують філософські пізнання(загальні закони всесвіту, суспільства). Значення цих наукових висновків і практичного досвіду в розвитку філософії полягає в тому, що завдяки цьому філософія узагальнює окремі наукові теорії в єдине їх розуміння. І відкриття в конкретних науках сприяло інтенсивному розвитку філософії. Так як в науці розглядаються тільки конкретні, окремі питання, а філософія розглядає все в загальному, не однобічно, а діалектично, в їх єдності.

14.Філософський зміст проблеми буття. Буття, матерія і субстанція.

Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.

Буття – філософське поняття, яке позначає існуючий незалежно від свідомості об’єктивний світ, матерію. Найбільш загальне і абстрактне поняття, яке позначає існування що-небудь взагалі.

В основи філософії багатьох мислителів, як минулого, так і сучасного покладені системотворчі поняття, до їх числа належить і буття. Філософський смисл поняття буття тісно пов’язаний з поняттями: небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядається в онтології. Онтологія – це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності. Існує два заперечення доцільності введення в філос. категорії буття:

- категорія буття не говорить нічого про конкретні ознаки речей і тому її слід вилучити з розгляду;

- поняття буття визначається через поняття існування і повторює його, то і в цьому випадку вона теж непотрібна.

Очевидна необгрунтованість цих точок зору. Буття – це категорія, яка призначена для того, щоб фіксувати всезагальні зв’язки світу, а не конкретні ознаки речей. Філ.категорія буття включає в себе не тільки вка-зівку на існування, але й фіксує більш складний комплексний зміст цього існування.

Розрізняються основні форми буття:

1) буття речей (тіл), процесів, які ще поділяються на: буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, вироблений людиною;

2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і специфічне людське буття;

3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об’єктивне (позаіндивідуальне) ду-ховне;

4) буття соціального, яке поділяється на індивідуальне (буття окремої людини в сусп. та в істор.процесі) і суспільне буття. Головні сфери буття – природі, суспільство, свідомість та розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об’єднанні певною загальною основою.

Для розуміння сутності буття доцільно виділити такі якісно відмінні і в той же час взаємопов'язані його форми:

1. буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

2. буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття;

3. буття духовного (ідеального), яке поділяється на:

- індивідуалізоване

- духовне

- об'єктивоване (позаіндивідуальне) духовне;

4. буття соціального, яке поділяється на:

- індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії)

- буття суспільства.

Спочатку поняття "матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Узагальнюючи здобутки минулих часів, Аристотель у книзі "Метафізика" писав, що "більшість перших філософів вважали початком усього лише матеріальні начала, а саме, те, з чого складаються всі речі, із чого, як першого, вони виникають і на що як останнє, вони, гинучи, перетворюються, причому сутність хоч і залишається, але змінюється в своїх проявах, - це вони вважають елементом і початком речей". Якщо для філософів стародавнього світу матерія - це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії та форми як духовного першопочатку, то для Р. Декарта (XVII ст.) матерія - це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною. І. Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки); вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації. На думку Г. Гельмгольца, матерія - це все, що існує об'єктивно (незалежно від свідомості людини). Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу - пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше. Системність як фундаментальна властивість матерії визначає методологію сучасного наукового пізнання.

Розрізняють такі структурні рівні матерії:

• неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти);

• органічний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений);

• соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, нація, клас, суспільство, людство).

Отже, в історії розвитку філософської думки поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу. Узагальнене визначення категорії "матерія" має базуватися на тому, що це - об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.