- •1.Співвідношення міфологічного і філософського способів мислення.
- •2.Генезис філософії . Загальне уявлення про філософські категорії , їх зв'язок з практикою.
- •3.Предмет, функції і структура філософії
- •4.Філософія як теоретична основа світогляду.
- •5.Природа філософських проблем. Співвідношення свідомості і буття, матеріального та ідеального як основна проблема філософії
- •6.Три головних питання філософії по Канту. Їх зв'язок з питанням про співвідношення свідомості і буття і зі структурою філософії.
- •7. .Структура логічного вираження дійсності. Розсудок і розум.
- •8. Проблеми методу «стилю» філософствування.Діалектика і догматизм
- •9.Проблеми методу «стилю» філософствування. Діалектика , софістика і еклектика.
- •10.Внутрішня діалектичність предмету філософії. Основні принципи діалектики
- •11.Філософія у системі культури.
- •12.Співвідношення філософії з іншими формами суспільної свідомості.
- •13. Роль філософії в науці і практиці. Значення наукових висновків і практичного досвіду для розвитку філософії
- •14.Філософський зміст проблеми буття. Буття, матерія і субстанція.
- •15. Об'єктивна реальність з точки зору її сутності, основи. Поняття субстанці, її світоглядне і методологічне значення
- •16. Філософія про багатоманітність і єдність світу. Різні течії в філософії. Монізм і дуалізм. Матеріалізм і ідеалізм
- •17.Сутність вчення про матерію. Еволюція змісту категорії матерії.
- •18.Матерія як субстрат і матерія як субстанція.
- •19.Поняття руху. Рух , змінність і спокій.
- •20. Світоглядне і методологічне значення вчення про основні форми руху матерії
- •21.Простір і час як форми існування матерії. Філософія і наука про абсолютність та відносність простору і часу.
- •23. Відображення та інформація. Внутрішнє протиріччя інформаційного відображення як причина його розвитку
- •24. Свідомість, його виникнення та сутність
- •25.Структура свідомості
- •26.Свідомість і самосвідомість.
- •27. Свідоме і несвідоме
- •28. Матеріальне і ідеальне. Єдність трьох різних розумінь ідеального
- •29. Співвідношення свідомості і мозку, свідомості і мови. Філософське значення даних сучасних наук - фізіології вищої нервової діяльності, психології і педагогіки
- •30. Творча сутність свідомості. Соціальні і духовні передумови розвитку творчої активності свідомості
- •31. Предмет, структура і задачі гносеології. Гносеологія і онтологія
- •32. Гносеологія і аксіологія. Суть і необхідність екзистенціального моменту в змісті філософських дисциплін
- •33. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика, їх співвідношення. Діалектика в функції теорії пізнання, основні принципи, форми, методи пізнання
- •34. Аргументи агностицизму і принцип діяльнісного відображення
- •35. Суб'єкт і об'єкт пізнання. Різні розуміння їх змісту і співвідношення в історії філософії
- •36. Причини єдності діалектики, логіки і теорії пізнання
- •37.Чуттєве і раціональне. Роль інтуїції у процесі пізнання.
- •38. Змістовне і формальне в процесі пізнання
- •39.Емпіричне і теоретичне у пізнанні. Факт , ідея , гіпотеза і теорія.
- •40. Принцип конкретності істини, абсолютне і відносне в істинному знанні
- •41. Спостереження і експеримент, модель і моделювання
- •42. Аналіз і синтез, як методи наукового пізнання
- •43. Індукція і дедукція, як метод наукового пізнання
- •44. Принцип єдності історичного і логічного. Історизм абстрактний та історизм конкретний
- •45 Поняття системи. Системи статичні, динамічні і ті які розвиваються. Системи механічні органічні і гармонічні
- •46 Метод сходження від абстрактного до конкретного як системний метод
- •47. Категорії сфери буття - якість, кількість, міра, становлення
- •48.Сутність і явище. Суперечка навколо проблеми сутності.
- •49. Категорія „протиріччя” як всезагальне абсолютне визначення сутності пізнаванного об'єкту
- •50.Зміст і форма.Залежність їх співвідношення від рівня розвитку об’єкта пізнання.
- •51.Необхідність і випадковість.Осмислення висновків сінергетики для поглиблення розуміння цих категорій.
- •52.Можливість і дійсність
- •53. Категорії цілого і частини
- •54.Причина і наслідок
- •55.Категорії всезагального , особливого і одиничного.
- •57. Поняття розвитку, його співвідношення з поняттями руху і становлення
- •58.Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін
- •59.Закон єдності і взаємодії протилежностей
- •60.Закон заперечення заперечення
- •61. Предмет соціальної філософії
- •62.Природні передумови, причини та умови становлення і розвитку соціуму
- •65.Людина як суб’єкт предметно – практичної діяльності, роль праці і мови у процесі антропогенезу
- •66. Проблема сутності людини у філософії, людина як цілісність. Потреби та інтереси. Важливі умови формування сутності людини.
- •68.Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
- •69.Гуманізм як явище і філософське поняття
- •71.Цивілізація — як категорія соціальної філософії
- •72. Культура як соціально-діяльнісна форма людської дійсності
- •73. Соціальна структура суспільства. Класи, верстви, нації як історичні спільноти людей(філософський аналіз)
- •74. Філософський аналіз понять „держава” і „громадянське сус-во”
- •75. Поняття духовного життя суспільства. Структура суспільної свідомості
- •76. Буденно-практична та ідеолого-теоретична свідомість
- •77. Ідеологія і суспільна психологія. Ідеологія і наука.
- •78. Основні форми суспільної свідомості. Взаємозв’язок та взаємовплив.
- •79. Політична свідомість, її місце у духовному житті суспільства
- •80.Правова свідомість, ії роль у житті суспільства, розвитку демократії, формуванні людини
- •81. Моральна свідомість. Громадські функції моралі. Мораль, право і політика
- •82. Естетична свідомість і мистецтво. Специфіка відображення дійсності у мистецтво
- •83. Релігія як форма суспільної свідомості, її сутність, специфіка та роль в житті суспільства
- •84. Сенс людського життя і сенс історичного процесу розвитку суспільства
- •85. Свобода. Внутрішній і зовнішній аспекти її розуміння. Волюнтаризм та фаталізм
- •86. Свобода людини і поняття відчуження
- •87. Загальні і особливі риси розвитку людських спільнот. Концепції єдності історії та концепції культурно-історичних типів і етносів
- •88. Критерії прогресу суспільства і особистості
- •89. Глобальні проблеми сучасності та можливі шляхи їх вирішення
- •90. Соціально-філософський сенс понять біосфери і ноосфери
- •91. Щастя як найважливіший аспект прояву основної проблеми філософії
- •92. Чотири розуміння щастя, за в. Татаркевич. Використання діалектичного аналізу і синтезу для цілісного, конкретного розуміння феномену щастя
- •93. Зв'язок категорій щастя з категоріями істини і свободи
52.Можливість і дійсність
Однак причинно-наслідковий зв'язок не вичерпує всього багатства зв'язків і відносин. Він не є єдиним усезумовлюючим зв'язком. Не всі умови перетворюються в причину. Умови створюють передумови, при яких рух, зміна може здійснюватися в різних напрямках, породжувати різний результат, тобто містить в собі можливість.
Можливість — це система зв'язків і відносин, що зумовлюють виникнення тенденцій, передумов змін, розвитку у певному напрямку, з певними передбачуваними результатами. Це майбутнє в сьогоденні, що при певному збігу обставин може стати реальним фактом.
Дійсність — це реалізована можливість, передумови, втілені в реально існуючі предмети, процеси, зв'язки в їх якісній визначеності. Те, що можливість виступає як передумова, потенція, у дійсності виявляється як наявне буття. Можливість формується до дійсності, її перетворення в дійсність характеризується появою нових можливостей.
Щоб можливість перетворилася в дійсність, необхідна наявність певних тенденцій, спрямованості розвитку і наявність відповідних умов (внутрішніх і зовнішніх). Висіяне в землю зерно містить в собі можливість появи нової рослини. Але якщо немає відповідних зовнішніх умов (достатня кількість вологи, відповідної температури) ця можливість може не перетворитися в дійсність, залишиться нездійсненою.
У процесі розвитку може з'явитися одночасно кілька альтернативних можливостей. Звичайно, у дійсність перетворюється та, для якої склалися найбільш сприятливі внутрішні і зовнішні умови. Крім того, у великій кількості схожих між собою ситуацій однотипні можливості здійснюються по-різному. А багато взагалі не здійснюються. Заздалегідь неможливо визначити скільки і які конкретно можливості перетворяться в дійсність. Наприклад, тільки проаналізувавши велику кількість фактів народження дитини у певних часових і просторових рамках можна визначити імовірність народження дитини певної статі.
Імовірність дає тільки наближену оцінку можливостей досягнення бажаного результату, перетворення можливості в дійсність, тому що вона зв'язана обов'язково з великою кількістю подій і безліччю умов.
Можливості бувають реальні і формальні чи абстрактні. Реальні можливості характеризуються тим, що для їх перетворення в дійсність існують чи складаються необхідні умови. Формальна чи абстрактна можливість — це можливість, реалізація якої практично виключається. Наприклад, людина має можливість полетіти в космічний простір. Для цього вже є космічні кораблі. Ця можливість уже перетворюється в дійсність у навколоземному просторі. Складається реальна можливість польоту людини на Марс, а згодом і далі. Але вона не може зробити політ за межі Галактики, тому що для цього немає відповідних засобів і для його здійснення потрібні мільйони років. Ця можливість залишається абстрактною. Проблема співвідношення реальних і абстрактних можливостей дуже важлива в практичному житті. У політиці, економіці, техніці необхідно керуватися реальними можливостями, а не надуманими, нездійсненними проектами
53. Категорії цілого і частини
Абстрактно-розумове розуміння даних категорій є як би кількісним, великим: "ціле більше частини", "ціле дорівнює сумі частин" і т. д. Але дійсне ціле - це далеко не лише сукупність і взаємодія частин, а процес самопорождения і самотворення себе як цілого і всіх форм власного існування і розвитку. Характеризуючи ціле як характеристику сфери суті, Гегель зазначав: "Щире є ціле, але ціле є лише сутність, завершується через свій розвиток". Як це не парадоксально звучить для буденної свідомості, але діалектика цілого і частин полягає в тому, що лише одна з частин цілого складає сутність всіх інших частин, лише вона у власному розвитку виробляє свої інші частини як форми власного власного існування. У останніх вона, ця породжує ціле частина, має себе ж, але в іншій формі.
Завжди вважалося, що для того, аби пізнати, зрозуміти той чи інший предмет, потрібно дізнатись, з чого він складається. Для здійснення цього у філософії використовувалися поняття „просте -- складне”, „частина -- ціле”. Тривалий час просте вважалось елементарним, тобто таким, у якому відсутні частини, а складне -- таким, що може бути розкладене на частини. Частинами називали ті предмети, з яких могли утворюватися складніші предмети. У свою чергу під цілим розуміли поєднання частин, тобто просту їх суму.
На певному історичному етапі було встановлено, що ціле -- це дещо інше, ніж сума його частин. Тобто набір деталей будь-якого об'єкта -- це ще не сам об'єкт. Труднощі вирішення загадки цілісності часто призводили до її містичного тлумачення.
З часом все більше утверджувалось переконання, що властивості цілого не можуть бути зведені до набору властивостей його частин. Та на основі метафізичного мислення цього виявити не вдавалося. За допомогою діалектики було встановлено, що таємниця цілісності полягає у зв'язках, які об'єднують предмети в складні комплекси, у взаємодії їх частин. Цим самим було відкрито принцип цілісності, який має велике значення в пізнанні людиною світу.
Було встановлено, що різним типам зв'язків між частинами відповідають і різні типи цілісності. Наприклад, зв'язки будови (кристали та ін.), функціонування (життя організму), розвиток (рослина) відповідають структурному, функціональному та генетичному типам цілісності, що пов'язані між собою. Цілісність виступає як узагальнена характеристика об'єктів, як єдність частин у різноманітних їх зв'язках. Орієнтація на принцип цілісності дає змогу подолати обмежені способи з'ясування, що мали місце свого часу: елементаризм (розчленування цілого на частини), механіцизм (розуміння цілого як суми частин) та редукціонізм (зведення складного до простого).