63. Сучасна музика в Україні: стан і перспективи

Мистецтво є дзеркалом сучасного стану соціокультурної ситуації в країні. Музика не є виключенням з цього правила. Суттєві зміни у пріоритетах державної політики щодо підтримки (або непідтримки) мистецтва загалом не могли не відбитися і на стані культури.

Тільки констатація фактів:

– у жахливому стані перебуває мережа початкових музичних закладів освіти;

– практично така ж ситуація спостерігається в царині дитячих художніх та спортивних шкіл;

– фактично знищені мережі будинків культури, бібліотек та книгорозповсюдження;

– ледве жевріє система укрконцерту та філармонійних закладів;

– ненабагато кращою є ситуація з середніми та вищими навчальними закладами культури і мистецтва.

Резюме: в Україні фактично запроваджений культурний геноцид, втраченим є ціле покоління українців, у якого забрали можливість духовного і культурного розвитку. Натомість в якості симулякрів молодому поколінню запропоновані хибні культурні цінності «споживацького суспільства».

Соціальні проблеми (відсутність системної політики в царині культури та хоча б мінімально достатнього фінансування з боку державної влади) не є вичерпними причинами занепаду сучасної (в тому числі і музичної) української культури.

Початок століття відзначається превалюванням компілятивних жанрів і форм і поступовою девальвацією авторства, особливо це стосується популярної музики та «дев’ятого валу» низькопробної мультимедійної продукції, що витіснила серйозну музичну культуру на маргінеси інформаційного поля.

Виходом з цієї кризи вбачаються наступні дії:

– зміна правил гри в інформаційному просторі України через прийняття пакету законів щодо меценатства та спонсорства;

– створення сучасних електронних ЗМІ, спрямованих на підтримку актуального мистецтва (інтернет-телебачення, інет-радіо, мистецькі портали та медіагалереї);

– впровадження обов’язкових відрахувань на підтримку мистецтва з алкоголю та тютюну;

– створення відділу зі стягнення авторських відрахувань за використання музичного супроводу з кафе, ресторанів, клубів тощо (як це давно і успішно функціонує в розвинених країнах);

– контроль за використанням коштів з боку незалежних громадських об’єднань та спілок через конкурсні системи та проектні ініціативи;

– впровадження експертних рад за певними мистецькими напрямками та системи експертної оцінки творчих проектів.

64. Мистецтво бароко в культурних процесах України17-18 ст

Бароко — важливий етап всієї загальнолюдської культури XVI—XVII ст. Це перехід від епохи Відродження до нової якості світосприймання, мислення, творчості.

В історії західноєвропейської культури бароко прийшло на зміну Відродженню, заперечуючи певною мірою його духовні відкриття. Світовідчуття і світорозуміння, що живило барокову культуру, стало своєрідною реакцією на ренесансне світобачення, що грунтувалося на безмежній вірі у розумність і логічність світу, його гармонійність, в те, що людина є мірою всіх речей.

Світобачення XVII ст. пройняте, навпаки, відчуттям трагічної суперечливості людини і світу, в якому вона посідає зовсім не провідне місце, а є розчиненою в його багатоманітності, підпорядкованою середовищу, суспільству, державі.

Дійсність викликає у майстрів бароко як захоплення, так і велику печаль. Звідси характерні риси барокового світовідчуття: неспокій, поривання, почуття потужності і ніби недовершеності, намагання поєднати протилежності, навіть суперечності. Тому і в українському бароковому мистецтві співіснують прагнення неможливого й песимізм; пафос боротьби і перемоги та примирення з думкою, що зло сильніше за добро, а смерть сильніша від життя; звеличування слави і сум, образа за людей, охоплених марнославством, марнотою марнот.

Що ж до менталітету нашого народу, то вкрай нестабільною історичною долею, вічними випробуваннями, широкими зв'язками із різними країнами і різноманітними природними умовами віками в нього закладалося уявлення про світ безмежний, багатоманітний, неосяжний і суперечливий. Меланхолійність, властива певною мірою українській душі, теж грунтується на уявленні про світ непростий, втаємничений, такий, у якому діють різні сили.

Якщо говорити про естетичні особливості українського бароко, то це багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилена декоративність, динамізм, численна кількість всіляких іносказань і головне — небачена вигадливість форми. Характеристики цього періоду повністю стосуються слова М. Грушевського про такі особливості української художньої системи, як мистецький та ідейний синкретизм, органічне поєднання слова і обряду, ритміки і слова, віри й знання, прагнення творити дійсність у світлі мрії, але й високого ідеалу.