48 Національно-культурний рух в західноукраїнських землях xiXст

У цей час український етнос на західноукраїнських землях представляло здебільшого селянство. Воно зберігало рідну мову і етнічний характер традиційно-побутової культури, виявляло себе і активною суспільною силою. При чому карпатське опришківство і численні виступи проти панщизняних повинностей носили збройний, антидержавний характер.

Істотним було те, що в процесі боротьби росла і розвивалася солідарність трудового селянства, як всередині громад, так і між громадами, виростали свідомі селянські ватажки. Особливо страшним був той дух непокори, що жив у душі народу.

Всупереч офіційній політиці, галицькі, буковинські, закарпатські селяни своєю традиційною культурою і самоназвою «русин», «рус-нак» засвідчували почуття духовного зв'язку з усім українським народом. Цим заперечується твердження сучасного польського дослідника Яна Козіка про те, що люд Галичини у першій половині XIX ст. не мав національної свідомості. Очевидно, що соціальна активність і антифеодальна спрямованість народу впливала на формування суспільної думки на західноукраїнських землях.

Ще слабо досліджено процес зростання інтересу до народу і його культури на західноукраїнських землях перед «Руською трійцею». А вже в кінці XVIII ст. тут порушувалися питання про необхідність освіти народною мовою. А у 1816 р. в Перемишлі виникло товариство з метою підготовки книжок для народу освітнього і релігійного змісту. Там же для підготовки сільських учителів у 1818 р. було засновано дяко-учительску школу. Зрозуміло, що цій роботі чинили всілякі перешкоди офіційні власті і особливо запеклий опір — поміщики.

Вони віддавали у рекрути дяків-учителів, чинили розправу над селянами, які підтримували школу і посилали до неї своїх дітей. І. Франко навів документ про те, що поміщик переслідував школу, засновану в с. Залуччя біля Снятина, віддав у солдати трьох дячків, які наважилися вчити сільську молодь читати і писати.

На зацікавлення життям народу, його освітою, традиційно-побутовою культурою мали вплив ідеї просвітництва, наполеонівські війни, польський революційний рух, пропаговані романтизмом постулати народності, інтенсивне розгортання народознавчої роботи у слов'янських країнах.

Відгомін усіх цих подій, ідейних тенденцій досягав і західноукраїнських земель. Це позначилося на характері мислення і діяльності певної частини інтелігенції.

Приклад культурного самоутвердження слов'янських народів послужив, зокрема, поштовхом до наукового дослідження української мови, написання її граматики, складання словників. Така робота вже досить широко розгортається в 20-х роках XIX ст. її результатом були філологічні праці Івана Могильницького і величезний, як на той час, шеститомний словник Івана Лаврівського, чистовий рукопис якого датований 1826 р.

«Руська трійця» — напівлегальне демократично-просвітницьке і літературне об'єднання — було створене М. Шашкевичем, І. Вагилевичем та Я. Ґоловаць-ким. Своєю різнобічною діяльністю «Руська трійця» здійснила перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, зробила перші кроки в напрямку політичного вирішення національних проблем.

Члени «Руської трійці» перебували під впливом ідей романтизму, творів істориків, етнографів та літераторів Наддніпрянської України, тому прагнули підняти дух народний, просвітити народ.

Ці та інші факти дають підставу бачити виникнення гуртка М. Шашкевича і характер його діяльності в контексті з європейським і особливо слов'янським визвольним рухом, ідеалами слов'янської взаємності, національно-культурної самобутності.

Дослідник історії цієї організації Р. Кирчів слушно зауважує, що все зроблене «Руською трійцею» в галузі етнографії і фольклористики, — це велика і дуже істотна частина загальноукраїнського народознавчого доробку І половини XIX ст. Наприкінці 1836 р. в Будапешті побачила світ «Русалка Дністровая» — збірник літературних, фольклорних праць членів «Руської трійці». Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний народною українською мовою, фонетичним правописом, «гражданськимв шрифтом. Це робило збірку зрозумілою українському читачеві. Три ідеї пронизують збірку: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків повстань; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності.