Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КУЛЬТУРА.doc
Скачиваний:
234
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
591.36 Кб
Скачать

42. Формування нової літературної мови і.Котляревський

Розвиток літератури народною мовою від кінця XVIII ст. відбувався в двох напрямах: бурлескно-сатиричному і ліричному. Найвищим виявом першого напряму стала «Енеїда» І. Котляревського. Вона відбила народну мову колишньої Гетьманщини, причому не тільки селянства і простого козацтва, але й козацької старшини, тобто новосформованого українського дворянства. «Енеїда» засвідчила потенційну можливість української мови бути знаряддям перекладу з класичних мов. І хоч це був стиль бурлеску, але він показав невичерпні багатства українського народного словника.

Головна заслуга Котляревського була в тому, що він рішуче, друком, став на той бік, яким ішла ще жива мова в XVIII столітті, і він знову відновив українську літературну мову в друкованому творі, — він міцно зв’язав перервану було в XVIII столітті в друках — через наказ 1720 р. — нитку нашої літератури живою мовою. Першорядної ваги було те, що Котляревський порвав з панівною тоді наукою про мовні стилі, високий і подлий, і став дивитися на мову народну, як на достойну поважних творів.

І дійсно, крім сміховинної "Енеїди", він тією ж мовою написав і твір "поважного" змісту — "Ода до кн. Куракина". А в "Наталці-Полтавці" та в "Москаль-Чарівнику" він дуже висміяв ту панівну за його часу мову, якою говорило в Україні середнє й вище панство, поволі обмосковлюючись.

Тому 1798 рік, рік появи "Енеїди", став поворотною історичною датою в розвої української літературної мови, став-бо її наріжним каменем.

Котляревський міцно поєднав українську мову з українською літературою — після нього справді нашою літературною мовою остаточно, уже без хитання, стала жива народна мова. І від Котляревського вона стала творчо розвиватися вже зовсім свідомо. За прикладом Котляревського пішло багато його наслідувачів, на яких він сильно впливав аж до часу Шевченка.

З появою «Енеїди» інтерес до народної мови перестав бути абстракцією. Національна самосвідомість акумулює народжену в суспільстві увагу до простолюду, особливостей його життя й культури. Вона заходить у суперечність із уже згаданими трьома постулатами імперської ідеологічної системи: самодержавством, казенним православ’ям і хибно трактованою народністю. Зароджуються нові суспільні течії, які своєрідно інтерпретують імперську тріаду в цілому і кожну з її частин зокрема.

43. Виникнення та поширення писемності і освіти у східних слов'ян

Існування власної писемності та освіти — основна ознака цивілізованості народу. Засвідчене археологами значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслідком розвитку давньоруської освіти. Вже за часів Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта була важливою сферою загальнодержавної та церковної політики. Про високий рівень розвитку освіти свідчить існуюча в той період диференціація навчальних закладів: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа «книжного вчення» (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (головним чином, для купецького та ремісничого міського населення).

Як вважають дослідники, ще задовго до прийняття християнства і до створення першої азбуки просвітителями слов’ян Кирилом і Ме- фодієм (863 р.) на Русі існувала писемність. За свідченням арабських мандрівників X ст. слов’яни вже читали і писали, користуючись якимись знаками — руськими письменами, що підтверджено договорами руських з греками за 912, 915 і 971 роки. Тексти цих договорів збе­реглися у нашій та в грецькій історіях, і, як вважають лінгвісти, укладені вони грецькою і прадавньою руською мовами. Історик кінця XII ст. Мерверудді стверджував, що у руських було розвинене букве- но-звукове письмо на грецькій основі, алфавіт нараховував 22 літери. Болгарський письменник X ст. Чорноризець Храбр у творі „Ска зання про письмена» вказував, що поки слов’яни були язичниками, вони не мати книг, а для лічби та ворожінь користуватися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); коли ж вони стали християнами, то, крім свого письма, почали користуватися латин — ськими і грецькими літерами, і так писали ними довгі роки без упорядкування; потім Бог послав слов’янам Кирила, який винайшов для них азбуку

За іншою, більш устаїеною версією, писемність на територію Ки­ївської Русі прийшла від болгар у X ст. й була це церковнослов’янська (старослов’янська) мова. Саме цією мовою написані всі найдавніші писемні пам’ятки, які дійшли до нас.

У середньому Подунав’ї було велике слов’янське князівство — Моравія, владу в якому в середині IX ст. намагалися прибрати до рук чужинці — німецькі феодали та католицькі місіонери, яких підтримував сам Папа Римський. Боротьба моравських князів з поневолювачами була тривалою і виснажливою. На прохання одного з моравських князів (Ростислава) прислати до Моравії освічених людей, які б змогли навчити моравів правити у церквах зрозумілою для них мовою, а не незнайомою для народу латиною, візантійський імператор Михайло НІ у 863 р. відправив до слов’ян Кирила і Мефодія — рідних братів, які народилися у сім’ї воєводи в Солуні. Старший Мефодій (815-885 р.), досягши зрілого віку, поступив на військову службу, потім став правителем області, а через десять років прийняв іночество. Молодший із братів, Костянтин, наречений Кирилом (827-869), одержав блискучу освіту, але згодом став монахом одного із монастирів на Чорному морі. Кирило і Мефодій завзято проповідували християнство. Вони навчили Христової віри хозар, деякий час жили в Константинополі, а потім відправилися в Моравію (теперішня Чехія), де проповідували християнство, чим підривали підвалини католицизму. Це були високоосвічені люди свого часу, які знали слов’янську та грецьку мови. Саме вони у 863 р. створили слов’янську азбуку, яку вже пізніше їхні учні й послідовники назвати кирилицею на честь творця першої слов’янської азбуки. В основу кирилиці було покладено грецький алфавіт, з якого було взято 24 літери, а деякі літери було запозичено з інших алфавітів.