- •1. Культурологія як наука. Етапи становлення
- •2. Структура культури.
- •3. Поняття культури.
- •4. Культура та цивілізація, їх взаємозв'язок Концепція а Тойнбі, о. Шпенглера
- •5. Культура як об'єкт наукового аналізу.
- •6. Функції культури.
- •7. Античні погляди на культуру.
- •8. Переосмислення культури діячами Просвітництва.
- •9. Нові ідеї в працях українських діячів культури xvп-хvіii ст г. С. Сковорода.
- •10. Погляди т.Г Шевченка на культурно-історичний розвиток українського народу.
- •11. Наукова та культурна діяльність м.Грушевського.
- •12. Основні концепції та погляди на розвиток культури України в сучасних умовах.
- •13. Біосферна концепція культури в. Вернадський
- •14. Культуроантропологія і соціологія культури
- •15. Національне та загальнолюдське в сучасній культурі.
- •16. Культурологічні проблеми України в розробках діячів 20-30-х рр . XX ст
- •17. Погляди м. Драгоманова, і. Франка з питань культури
- •18. Масова та елітарна культура, проблеми їх взаємодії.
- •19. Нтр та їх роль у розвитку сучасного етапу культури.
- •20. Релігія в духовній спадщині людства.
- •21. Культура і право: проблеми їх взаємодії та функціонування.
- •22. Проблеми оновлення сучасної української культури.
- •23. Культурологічні теорії російських авторів хіх-хх ст.
- •24. Трипільська культура.
- •25. Скіфо-сармтська культура
- •26. Культура первісного суспільства.
- •27. Формування культури східних слов'ян.
- •28. Культура Київської Русі х-хіі ст.
- •29. Особливості розвитку культури Київської Русі періоду феодальної роздробленості .
- •30. Історичне значення та традиції культури Київської Русі.
- •31. Християнство, його роль і значення в розвитку культури Русі-України.
- •32. Культура і природа: проблеми співвідношення в концепціях культурологів.
- •33. Гуманісти та їх ідеї в культурі Русі-України.
- •34. Розвиток наукових знань в Київський Русі. Право.
- •35. Літературна творчість х-хш ст. "Слово о полку Ігоревім»
- •36. Умови культурного розвитку українських земель в складі Великого Князівства Литовського (сер XIV- сер. XVI ст.).
- •37. Культурно-національне відродження на рубежі xv1-хvii ст.
- •38. Культурно-освітня діяльність митців XVII ст.
- •39. Братства та їх роль у розвитку української культури
- •40. Стан української культури у XVIII ст
- •41.Національно-культурний розвиток України на рубежі XVIII- XIX ст..
- •42. Формування нової літературної мови і.Котляревський
- •43. Виникнення та поширення писемності і освіти у східних слов'ян
- •44. Творчість діячів культури України сучасного періоду (на вибір)
- •45.Т.Г Шевченко і проблеми самоутвердження української нації
- •46. Образотворче мистецтво України в XIX ст.
- •47. Особливості стану модернізму розвитку української культури на рубежі 19-20ст
- •48 Національно-культурний рух в західноукраїнських землях xiXст
- •49. Культурні процеси в Україні 20-30 рр. XX ст.
- •50. Пам'ятники та діячі культури Вашого краю.
- •51. Діяльність митців культури України в 50-80-х рр. XX ст
- •52. Стан української культури на рубежі хх-ххі ст. Та перспективи розвитку.
- •52. Діяльність української діаспори в сфері культури.
- •53. Український модерн та його сучасний стан.
- •54. «Шістдесятники» та їхній внесок у розвиток культури.
- •56. Явище масової культури в сучасних умовах.
- •57. Феномен української радянської культури
- •58. Творчий доробок о. Довженка
- •59. Культура українською народу в контексті європейської культури
- •60. Український неоромантизм кінця XIX - 20-х років XX ст.
- •61. Український постмодерн
- •62. Розвиток культури національних меншин в сучасній Україні
- •63. Сучасна музика в Україні: стан і перспективи
- •64. Мистецтво бароко в культурних процесах України17-18 ст
- •65. Романтизм в культурі України XIX ст.
- •66. Реалізм в літературі XIX ст.
- •67. Політика українізації її суть та наслідки
- •68. Усна народна творчість в культурі України її місце і значення
- •69. Нтр та її вплив на сферу культури
- •70. Розвиток системи освіти в сучасній Україні.
- •71. Українські вчені та їх діяльність в хх-ххі ст. (на вибір)
- •72. Стан та особливості правової культури в Україні.
42. Формування нової літературної мови і.Котляревський
Розвиток літератури народною мовою від кінця XVIII ст. відбувався в двох напрямах: бурлескно-сатиричному і ліричному. Найвищим виявом першого напряму стала «Енеїда» І. Котляревського. Вона відбила народну мову колишньої Гетьманщини, причому не тільки селянства і простого козацтва, але й козацької старшини, тобто новосформованого українського дворянства. «Енеїда» засвідчила потенційну можливість української мови бути знаряддям перекладу з класичних мов. І хоч це був стиль бурлеску, але він показав невичерпні багатства українського народного словника.
Головна заслуга Котляревського була в тому, що він рішуче, друком, став на той бік, яким ішла ще жива мова в XVIII столітті, і він знову відновив українську літературну мову в друкованому творі, — він міцно зв’язав перервану було в XVIII столітті в друках — через наказ 1720 р. — нитку нашої літератури живою мовою. Першорядної ваги було те, що Котляревський порвав з панівною тоді наукою про мовні стилі, високий і подлий, і став дивитися на мову народну, як на достойну поважних творів.
І дійсно, крім сміховинної "Енеїди", він тією ж мовою написав і твір "поважного" змісту — "Ода до кн. Куракина". А в "Наталці-Полтавці" та в "Москаль-Чарівнику" він дуже висміяв ту панівну за його часу мову, якою говорило в Україні середнє й вище панство, поволі обмосковлюючись.
Тому 1798 рік, рік появи "Енеїди", став поворотною історичною датою в розвої української літературної мови, став-бо її наріжним каменем.
Котляревський міцно поєднав українську мову з українською літературою — після нього справді нашою літературною мовою остаточно, уже без хитання, стала жива народна мова. І від Котляревського вона стала творчо розвиватися вже зовсім свідомо. За прикладом Котляревського пішло багато його наслідувачів, на яких він сильно впливав аж до часу Шевченка.
З появою «Енеїди» інтерес до народної мови перестав бути абстракцією. Національна самосвідомість акумулює народжену в суспільстві увагу до простолюду, особливостей його життя й культури. Вона заходить у суперечність із уже згаданими трьома постулатами імперської ідеологічної системи: самодержавством, казенним православ’ям і хибно трактованою народністю. Зароджуються нові суспільні течії, які своєрідно інтерпретують імперську тріаду в цілому і кожну з її частин зокрема.
43. Виникнення та поширення писемності і освіти у східних слов'ян
Існування власної писемності та освіти — основна ознака цивілізованості народу. Засвідчене археологами значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслідком розвитку давньоруської освіти. Вже за часів Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта була важливою сферою загальнодержавної та церковної політики. Про високий рівень розвитку освіти свідчить існуюча в той період диференціація навчальних закладів: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа «книжного вчення» (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (головним чином, для купецького та ремісничого міського населення).
Як вважають дослідники, ще задовго до прийняття християнства і до створення першої азбуки просвітителями слов’ян Кирилом і Ме- фодієм (863 р.) на Русі існувала писемність. За свідченням арабських мандрівників X ст. слов’яни вже читали і писали, користуючись якимись знаками — руськими письменами, що підтверджено договорами руських з греками за 912, 915 і 971 роки. Тексти цих договорів збереглися у нашій та в грецькій історіях, і, як вважають лінгвісти, укладені вони грецькою і прадавньою руською мовами. Історик кінця XII ст. Мерверудді стверджував, що у руських було розвинене букве- но-звукове письмо на грецькій основі, алфавіт нараховував 22 літери. Болгарський письменник X ст. Чорноризець Храбр у творі „Ска зання про письмена» вказував, що поки слов’яни були язичниками, вони не мати книг, а для лічби та ворожінь користуватися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками); коли ж вони стали християнами, то, крім свого письма, почали користуватися латин — ськими і грецькими літерами, і так писали ними довгі роки без упорядкування; потім Бог послав слов’янам Кирила, який винайшов для них азбуку
За іншою, більш устаїеною версією, писемність на територію Київської Русі прийшла від болгар у X ст. й була це церковнослов’янська (старослов’янська) мова. Саме цією мовою написані всі найдавніші писемні пам’ятки, які дійшли до нас.
У середньому Подунав’ї було велике слов’янське князівство — Моравія, владу в якому в середині IX ст. намагалися прибрати до рук чужинці — німецькі феодали та католицькі місіонери, яких підтримував сам Папа Римський. Боротьба моравських князів з поневолювачами була тривалою і виснажливою. На прохання одного з моравських князів (Ростислава) прислати до Моравії освічених людей, які б змогли навчити моравів правити у церквах зрозумілою для них мовою, а не незнайомою для народу латиною, візантійський імператор Михайло НІ у 863 р. відправив до слов’ян Кирила і Мефодія — рідних братів, які народилися у сім’ї воєводи в Солуні. Старший Мефодій (815-885 р.), досягши зрілого віку, поступив на військову службу, потім став правителем області, а через десять років прийняв іночество. Молодший із братів, Костянтин, наречений Кирилом (827-869), одержав блискучу освіту, але згодом став монахом одного із монастирів на Чорному морі. Кирило і Мефодій завзято проповідували християнство. Вони навчили Христової віри хозар, деякий час жили в Константинополі, а потім відправилися в Моравію (теперішня Чехія), де проповідували християнство, чим підривали підвалини католицизму. Це були високоосвічені люди свого часу, які знали слов’янську та грецьку мови. Саме вони у 863 р. створили слов’янську азбуку, яку вже пізніше їхні учні й послідовники назвати кирилицею на честь творця першої слов’янської азбуки. В основу кирилиці було покладено грецький алфавіт, з якого було взято 24 літери, а деякі літери було запозичено з інших алфавітів.