59_Обовязки та відповідальність президента

Важливе політичне та юридичне значення мають питан-ня, пов’язані з припиненням повноважень і відповідальності президента республіки. Ці питання належно регулюються в законодавстві зарубіжних країн. Щодо припинення президе-нтського мандата конституційне право встановлює такі пра-вила: а) закінчення терміну повноважень; б) дострокова відс-тавка за станом здоров’я (Президента Росії Б.М. Єльцина), або в силу інших причин (Президент Італії Дж. Леоне у 1973 р.); в) засудження в порядку імпічменту; г) усунення від посади на основі результатів референдуму (Австрія, Іслан-дія); д) у разі смерті. Конституції по-різному визначають по-рядок заміщення посади президента, що стала достроково ва-кантною. У США прямим конституційним ―спадкоємцем‖ президента є віце-президент. Після віце-президента владу Президента успадковують: Спікер Палати представників, тимчасовий голова Сенату, Держсекретар, Міністр фінансів, Міністр оборони, генеральний атторней та інші міністри. У Мексиці і в деяких інших президентських республіках у та-ких випадках посаду займає обраний парламентом тимчасо-вий президент. У більшості держав посаду президента замі-щує голова парламенту (нижньої палати); у Польщі – голова нижньої, а за ним і верхньої палати, в Італії, Казахстані, Ру-мунії, Франції та Югославії – голова верхньої палати парла-менту; в Австрії, Росії, Словаччині – голова уряду тощо. У конституційному праві зарубіжних країн чільне місце посідають питання, пов’язані з регулюванням інституту від-повідальності президента. При цьому у більшості держав ви-ходять з ―класичної‖ доктрини, згідно з якою глава держави не несе політичної (парламентської) відповідальності. Прези-дент республіки несе, однак, судову відповідальність, підста-ви і межі якої встановлюються конституцією або спеціальним законом. Особлива процедура притягнення до судової відпо-відальності глави держави та інших вищих посадових осіб отримала назву ―імпічмент‖. Звичайно, що конституційно-правове регулювання такої процедури має свої особливості. Натомість у країнах, що розвиваються для цього використо-вуються судові процеси, які організуються після повалення глави держави. Особливості конституційного статусу глави держави най-більш повно виявляються у характері та обсязі його повнова-жень. У різних джерелах наводяться різні варіанти повноважень (компетенції) глави держави, але, виходячи з дидактичних мір-кувань, доцільно виділити, з нашої точки зору, такі найбільш характерні та специфічні повноваження глави держави.

1. Представницькі функції. Світова конституційна докт-рина і сучасне законодавство зберігають за главою держави

функції її верховного представництва: глава держави головує на урочистих церемоніях, виступає з офіційними звернення-ми до парламенту і з посланнями до нації (подібна практика широко розповсюджена у більшості президентських і напівп-рездентських республік). Винятково велике значення мають представницькі функції глави держави у сфері зовнішніх зно-син. Він вважається як особа, що виступає завжди від імені своєї держави в силу свого становища і не потребує ніяких на те повноважень.

2. Повноваження в галузі державного управління. В тих країнах, де глава держави наділений виконавчою владою, його повноваження в цій галузі є значні. У президентських і мо-нократичних республіках (США, багато країн Латинської Америки, значна частина країн, що розвиваються) президент є одноособовим носієм урядової влади. Члени уряду розгля-даються, звичайно, як помічники і радники президента, ним призначаються і звільняються. В США, наприклад, такі приз-начення проводяться ―за порадою і за згодою Сенату‖ більші-стю у 2/3 голосів. Однак випадки відмови у затвердженні ка-ндидатур, запропонованих президентом, порівняно рідкісні. У згаданих країнах глава держави відіграє вирішальну роль у визначенні програми урядової діяльності; йому належить право прийняття остаточних ухвал; від його імені і за його пі-дписом видаються найважливіші акти виконавчої влади. Гла-ва держави керує адміністративним апаратом і збройними си-лами: він призначає на вищі військові та цивільні посади (у США таких урядових чиновників – майже 3 тис.). У парламе-нтарних республіках і монархіях, навпаки, глава держави не може призначити уряд, який не користується підтримкою па-рламентської більшості. Тут звертають на себе увагу хіба що дискреційні повноваження Президента Чехії, які досить знач-ні для парламентарної республіки. Згідно з Конституцією (ст. 62) Президент Республіки: а) призначає і звільняє Прем’єр-міністра та інших членів уряду; б) скликає засідання палати представників і розпускає її; в) призначає суддів Конститу-ційного Суду; г) призначає з числа суддів Голову та заступ-ників Голови Верховного суду; д) призначає Голову та засту-пника Голови Контрольної палати; е) призначає членів Ради Чеського національного банку тощо. В літературі це пов’язується з характерною для державності цієї країни тра-дицією, зумовленою особливою популярністю – харизмою (від грец. charisma – божественний дар). Теперішній Прези-дент Вацлав Гавел також володіє харизмою.

3. Повноваження у сфері законодавчої діяльності глави держави неоднакові в різних групах країн. У парламентарних монархіях і республіках, як правило, главі держави належить право відкриття і закриття чергових і позачергових сесій, а в ряді країн – право дострокового розпуску парламенту. (Вели-кобританія, Японія). У республіках і з змішаними формами правління глава держави володіє правом дострокового розпу-ску парламенту (нижньої палати), скликання надзвичайних сесій, повернення законопроекту для повторного обговорен-ня, передавання його до органу конституційного нагляду, за-конодавчої ініціативи в конституційній сфері. На практиці і в президентських республіках глава держави зберігає досить значні засоби впливу на парламент. Тут використовується право вето на законопроекти, прийняті парламентом. Нареш-ті, в багатьох країнах глава держави користується правом ви-дання власних нормативних актів. Оскільки в деяких з них конституція обмежує сферу застосування парламентського закону, президентський указ усе частіше виступає як акт, який регламентує суспільні відносини на рівних підставах із законом. У такому разі глава держави стає важливим суб’єктом нормотворчої діяльності. Винятково широкі зако-нотворчі повноваження глави держави в країнах із монокра-тичними режимами.

4. Зовнішньополітичні повноваження. В навчальній літе-ратурі слушно підкреслюється думка про те, що обсяг зовні-шньополітичних повноважень глави держави визначається діючим законодавством, а рівень і ступінь їх реального здійс-нення залежать від політичної практики, звичаїв і традицій політичного життя, що склалися. Тут варто звернути увагу на те, що приписи, які характеризують повноваження глави держави у цій сфері, зустрічаються переважно в конституці-ях, прийнятих після Другої світової війни. При цьому в кон-ституційному праві окреслилися такі основні напрямки здійс-нення цих повноважень. Це, по-перше, верховне представни-цтво країни в міжнародних відносинах (форми різні: безпосереднє звертання до глав іноземних держав, особисті контакти, візити і зустрічі з колегами, участь у міжнародних форумах та ін.). По-друге, призначення керівника відомства закордонних справ і дипломатичних представників країни за кордоном. Крім того, при главі держави акредитуються іноземні дипло-матичні представники. По-третє, в ряді країн главі держави належить право ініціативи, підготовки і проведення перего-ворів, особистої участі в найбільш важливих із них і підпи-сання міжнародних договорів. По-четверте, у багатьох краї-нах до прерогатив глави держави належить право оголошення війни і укладання миру. 5. Повноваження в судовій сфері. За главою держави майже усіх країн світу зберігаються такі повноваження: а) призначення на судові або вищі судові посади; б) здійснен-ня права помилування; в) головування у вищих консультати-вних установах, які відносяться до суддівського корпусу. 6. Надзвичайні повноваження. У багатьох країнах (США, Франція, Шрі–Ланка, Нігерія та ін.) глава держави наділений правом запровадження надзвичайного стану або використан-ня надзвичайних повноважень. У будь-якому разі це має но-сити тимчасовий характер. Отже, як вища посадова особа глава держави посідає провідне місце у системі центральних органів держави.

Щоб забезпечити нормальне здійснення функцій глави держави, у кожній країні існує певна структура допоміжних державних органів1. У цій структурі можна виділити три ос-новні групи: а) органи, покликані забезпечити персональний статус глави держави; б) органи, які координують діяльність інших державних структур: в) органи, які представляють гла-ву держави назовні.