22. Понятие гражданства/подданства/. Проблема полигражданства. Режим иностранцев.

Фізичні особи та основи їх правового статусу. Правове становище особи залежить насамперед від його статусу: громадянин, іноземець (громадянин іншої держави), особа без громадянства, обличчя з множинним (окремий випадок - з подвійним) громадянством. Особливий статус можуть мати також біженці (негромадяни держави їх перебування), вимушені переселенці (громадяни), переміщені особи та ін Частково їх положення регулюється міжнародним правом, а в основному - внутрішнім законодавством окремо взятої країни. Для визначення статусу особистості найважливіше значення має поняття громадянства. Це - взаємозв'язок особи і держави, що породжує з обох сторін певні права та обов'язки. Громадяни цієї держави користуються найбільш широкими правами (включаючи політичні, в тому числі виборчі, право на об'єднання в політичні партії, право на доступ до державної служби), вони ж несуть і найбільші обов'язки (включаючи військову службу там, де існує загальний військовий обов'язок, наприклад в Німеччині, Ізраїлі або КНР). Іноземці, як правило, не володіють багатьма політичними правами, хоча у всіх країнах Європейського Союзу вони беруть участь у виборах органів місцевого самоврядування в країні постійного проживання, а в державах Латинської Америки на основі взаємності - і у виборах до парламенту. Вони володіють правом власності, можуть отримувати, в тому числі безкоштовно, муніципальне житло, мають право на працю, але їх доступ до деяких видів робіт обмежений: у ряді країн іноземці не можуть бути капітанами морських суден, командирами екіпажів повітряних суден, працювати в ефірі на радіо, телебаченні, телеграфі і т.д. (У Латвії, наприклад, існує близько 50 обмежень, пов'язаних з роботою, для негромадян), у багатьох країнах не мають права набувати землю у власність. Для в'їзду в країну з метою проживання іноземцю необхідно дозвіл (зазвичай міністерства внутрішніх справ) із зазначенням терміну, місця проживання, заняття, необхідно зареєструватися в поліції. Є квоти для постійного проживання іноземців (наприклад, в Австрії на 1998 р. квота для прийому іноземців з метою постійного проживання становила 866 осіб). Підприємці зобов'язані погоджувати прийом іноземців на роботу з державними або муніципальними установами, на роботу вони приймаються в тому випадку, якщо на це місце не претендує співвітчизник. Їх пересування по країні може бути обмежена. Соціальні допомоги та пільги від держави в багатьох країнах можуть отримувати лише громадяни (наприклад, в США з 90-х рр..). Іноземець може бути депортований за порушення законодавства. З іншого боку, іноземці не зобов'язані служити в армії країни перебування, не платять податки (якщо між державами, такими, як, наприклад, США і Росія, є угоди про виключення подвійного оподаткування). Іноземці мають паспорт (посвідчення особи) своєї держави, а в країні перебування їм видається інший документ - вид на проживання (іноді, наприклад для іноземних студентів, просто робиться відмітка в національному паспорті). Сказане відноситься до "рядовим" іноземцям. На дипломатичних представників, на персонал місій поширюється дія особливих правил відповідно до міжнародного права та угод, укладених між державами.

Положення осіб без громадянства в чому аналогічно положенню іноземців. Однак на відміну від іноземців вони не користуються дипломатичної захистом будь-якої держави, що ускладнює ситуацію. Тому в сучасному міжнародному праві панує тенденція до вживання заходів, що скорочують стан безгромадянства (полягають міжнародні конвенції, багатосторонні і двосторонні договори). Відповідно до чинного в більшості країн законодавством особи без громадянства, як і іноземці, можуть бути примусово вислані з країни (у відношенні громадян застосовувати таку міру новітні конституції забороняють).

Особи з множинним (зокрема, подвійним) громадянством володіють правами і несуть обов'язки відповідно до законодавства всіх тих держав, громадянами яких вони є. У 1995 р. у Польщі, в 1997 р. в Литві, у 1999 р. в Латвії особи відповідно з множинним та подвійним громадянством балотувалися на виборах президента республіки, і в останніх випадках така особа здобуло перемогу (після обрання Президент Литви В. Адамкус відмовився від другого громадянства США; після обрання в червні 1999 р. Президентом Латвії В. Віке-Фрейберги відмовилася від канадського громадянства). У деяких країнах подвійне громадянство не допускається (наприклад, в Італії, хоча і в ній є тепер єдине громадянство для всіх країн Європейського Союзу). Якщо подвійне (множинне) громадянство набувається без участі в цьому процесі держави первинного громадянства особи, то такий стан, хоча воно фактично існує, офіційно не визнається. У більшості країн подвійне (множинне) громадянство може купуватися особою лише на основі міжнародних договорів, за участю держави та оформляється особливим чином. У цьому випадку звичайно використовується інше, злите назва: двухгражданство, багатогромадянства. Колізії (збіг обов'язків по відношенню до декількох державах, наприклад служба в армії) вирішуються по дипломатичних каналах.

Іноземці, особи без громадянства, з множинним громадянством, так само як і громадяни цієї країни, зобов'язані знати і дотримуватися законів країни перебування. Незнання законів не звільняє від відповідальності за їх порушення.

Громадяни та піддані. У конституційному праві зарубіжних країн вживаються два терміни: громадянство і підданство. Перший характеризує стійкий правовий зв'язок особи зі своєю державою, яка породжує, з одного боку, певні права та обов'язки особи по відношенню до держави (наприклад, право на рівний доступ до державної служби та обов'язок платити податки), а з іншого - права й обов'язки держави по відношенню до громадянина (наприклад, право відповідних державних органів дозволяти чи не дозволяти громадянам масові вуличні політичні демонстрації, обов'язок захищати право особистої власності). Громадянство передбачає двосторонні зв'язки, двосторонні права і обов'язки та особистості, і держави. Термін "підданство" застосовується в монархіях. Він відображає якості приналежності, особистий зв'язок людини з монархом ("підданий Його величності").

У розвинених країнах відмінність громадянства і підданства має лише словесний характер: основи правового положення особистості в монархії Великобританії мало чим відрізняються від ситуації в республіці Франції. До того ж в останні десятиліття в європейських монархіях (Іспанії, Бельгії, Нідерландах), у Японії та деяких інших країнах обидва терміни вживаються як рівнозначні, а замість підданства все частіше використовується термін "громадянство". У ряді держав перший термін взагалі виключений з широкого вжитку і застосовується лише за особливих церемоніях. У країнах, що розвиваються, у державах Арабського Сходу, в Африці зазначене розходження має істотне значення: підданий зобов'язаний бути особисто вірним монарху, населення виховується у відповідних традиціях, нерідко порушення вірності може бути суворо покарано.

Більшість населення в країнах світу становлять громадяни. У деяких країнах Європи (Бельгія, Швейцарія, у меншій мірі Німеччина) проживає значна кількість іноземців, які складають істотну частину робочої сили, звичайно зайнятої на важкій, брудній, низькооплачувану роботу. У нафтовидобувних країнах Арабського Сходу (Катар, Кувейт, Саудівська Аравія та ін) законтрактовані на кілька років працівники нафтопромислів (переважно з країн Азії) складають нерідко більше половини чисельності населення країни (в Об'єднаних Арабських Еміратах на початку 80-х рр.. Їхня чисельність досягала 80%). Ці працівники живуть, як правило, в спеціальних місцях поселення, всяка політична діяльність і навіть економічні страйки їм заборонені.

Хоча в багатьох країнах діє принцип рівного громадянства, громадяни також бувають неоднакові за своїм становищем. Розрізняються вроджені в даній країні і натуралізований громадяни, тобто прийняті до громадянства у відповідності до встановленої законом процедури. У ряді країн натуралізовані громадяни не можуть бути обрані президентами (наприклад, у США), вроджених в даній країні громадян не можна з неї вислати, позбавивши громадянства, тоді як натуралізованих в ряді країн - можна. В окремих країнах (наприклад, у М'янмі) існує поняття "асоційованих громадян". Це особи, пов'язані з деякими національностей, які вважаються некорінними. Асоційовані громадяни повинні зробити письмову заяву про лояльність до держави. У мусульманських державах існує також, як уже зазначалося, відмінність у правовому становищі громадян-чоловіків і громадян-жінок.

Після укладення Маастрихтського договору 1992 р., преобразовавшего Європейське Співтовариство в Європейський Союз, всі громадяни держав-членів є громадянами Європейського Союзу, зберігаючи національне громадянство. Вони вже давно обирають Європейський парламент, можуть тепер брати участь у виборах муніципальних органів держав-членів за місцем проживання, звертатися з петиціями до Європейського парламенту і його омбудсмана. Проте їх правове становище в різних державах неоднаково, воно в основному регулюється внутрішнім законодавством.