- •1. Державне право зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна
- •2. Система державного права в зарубіжних країнах
- •3. Норми і інститути державного права в зарубіжних країнах
- •4. Джерела державного права в зарубіжних країнах
- •5. Конституція – основне джерело державного права
- •6. Закон як джерело державного права. Види законів
- •7. Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела державного права
- •8. Конституційні звичаї
- •9. Договір як джерело державного права
- •10. Релігійне право як джерело державного права
- •11. Основні риси та особливості в повоєнних конституціях зарубіжних країн (Франція, фрн, Японія).
- •12. Форма конституций.
- •13. Структура конституцій.
- •14. Порядок прийняття,зміни і відміни конституції.
- •15. Принятие конституции представительными органами.
- •16. Принятие конституции избирательным корпусом.
- •17. Класифікація конституцій
- •18. Права человека и гражданина. Права, свободы и обязанности.
- •19. Равенство прав, свобод и обязанностей.
- •20. Историческое развитие прав и свобод. Поколения прав человека. Классификация прав и свобод.
- •21. Гарантии прав и свобод.
- •22. Понятие гражданства/подданства/. Проблема полигражданства. Режим иностранцев.
- •23. Способы приобретения гражданства.
- •24. Припинення громадянства
- •25. Личные /гражданские/ права, свободы и обязанности.
- •26. Политические права, свободы и обязанности.
- •28. Понятие политических партий. Функции политических партий.
- •27. Экономические, социальные и культурные права, свободы и обязанности
- •29. Основные виды политических партий в зарубежных странах.
- •30. Организационная структура политических партий.
- •31. Партийные системы зарубежных государств. Виды партийных систем.
- •36. Унитарное устройство/унитаризм/. Основные признаки унитарного государства.
- •32. Форма правления зарубежных стран.
- •33. Монархия - понятие и сущность. Основные признаки монархии. Виды монархий.
- •35. Формы государственного устройства зарубежных стран.
- •34. Республика - понятие и сущность. Признаки республиканской формы правления. Виды республик
- •37. Федеративное устройство /федерализм/. Основные признаки федеративного устройства.
- •38. Распределение компетенции и отношения между федерацией и ее субъектами.
- •39_Державний режим
- •40_Антидемократичний режим
- •41_Демократичний режим
- •43_Поняття та принципи виборчого права
- •42_Парламентський та міністеріальний державні режими
- •44_Поняття та види виборів
- •45_Виборча система
- •46_Референдум
- •47_Парламент та парламентаризм
- •49. Посадові особи палат парламенту і їх правове положення
- •48_Структура парлементу
- •50_Компетенція парламентів
- •51. Правовое положение комитетов парламента.
- •52. Статус парламентария. Юридическая природа мандата. Парламентский иммунитет. Индемнитет.
- •53_Законодавчий процес і його стадії.
- •54. Контроль парламентов над деятельностью правительств в парламентарных странах.
- •55_Глава держави
- •56_Монарх
- •57_Президент
- •58_Способи обрання президента
- •59_Обовязки та відповідальність президента
- •60. Место правительства в системе высших органов власти
- •61. Виды правительств.
- •62. Состав правительств
- •63. Порядок формирования правительств и зависимость его от формы правления.
- •64. Полномочия правительств.
- •65. Институт конституционного контроля /надзора/ в зарубежных странах.
- •66. Начала конституционного развития в Северной Америке.
- •67. Конституция 1787 г. Сша и ее специфические черты.
- •69. Политические партии сша. Особенности двухпартийной системы сша.
- •70. Конгресс сша. Правовое положение и полномочия палат. Должностные лица палат.
- •71.Организационно-правовые формы деятельности Конгресса сша. Законодательный процесс.
- •74.Местное самоуправление в сша.
- •72.Президент сша: статус, порядок избрания, полномочия.
- •73.Американский федерализм.
- •75.Начала конституционного развития Великобритании
- •76. Конституция Великобритании, ее составные части.
- •77.Политическая система Великобритании
- •81. Порядок формирования палат парламента Великобритании.
- •78.Роль монарха Великобритании в управлении страной. Королевские прерогативы
- •80. Комитеты британского парламента, их виды и полномочия
- •79.Парламент Великобритании , его правовое положение и структура
- •82.Правительство и Кабинет министров Великобритании. Внутренний кабинет.
- •83. Конституционное развитие Франции
- •84. Президент Франции. Его полномочия и место в системе государственных органов.
- •86. Правительство Франции. Совет министров. Кабинет министров
- •85. Парламент Франции. Его структура, порядок формирования и полномочия.
- •87. Органы конституционного контроля Франции. Порядок формирования и компетенция Конституционного Совета Франции.
- •89. Начала конституционного развития Германии
- •90. Основной закон фрг
- •91. Федерация фрг.
- •93. Федеральное правительство и канцлер Германии.
- •92. Федеральный парламент фрг. Правовое положение и полномочия палат. Законодательный процесс в фрг
- •94. Конституционный контроль в фрг
- •95. Муниципальная система фрг
- •96. Политическая система Японии
- •97. Конституция Японии 1947 г
- •98.Правовое положение императора Японии.
- •99. Парламент Японии, его структура. Способы принятия законов.
- •100. Правительство Японии, его состав и порядок формирования
53_Законодавчий процес і його стадії.
Законодавчий процес поділяється на ряд стадій. Початковою стадією є внесення законопроекту. Коло суб’єктів цього права залежить від форми правління, прийнятої в тій чи іншій країні.
У країнах з парламентарними формами правління суб’єктів права в більшості випадків двоє – окремі депутати і уряд. У багатьох країнах Центральної та Східної Європи це право також належить президентам. У Росії суб’єктами права законодавчої ініціативи названі президент, верхня палата парламенту, депутати обох палат, законодавчі органи суб’єктів федерації, вищі суди, включаючи Конституційний суд.
Процедури реалізації права законодавчої ініціативи прямо пов’язані з внутрішньою побудовою представницьких органів. У двопалатних парламентах, де палати рівноправні, законопроект може бути внесено в кожну з них. Такий самий порядок застосовується в парламентах Великобританії та Японії, палати яких не є рівними.
У більшості країн з нерівноправними палатами законодавчий процес починається в нижніх палатах.
В англомовних і багатьох інших країнах наступною після внесення законопроекту стадією є так зване перше читання. Зареєстрований у палаті законопроект може бути поставлений за чергою у порядок денний, хоча черговість нерідко залежить від міркувань голови палати. Внесенню законопроекту в порядок денний засідань палати передує голосування з цього приводу, після якого законопроект вважається прийнятим до розгляду.
Наступною стадією законодавчого процесу можуть бути дебати в палаті щодо законопроекту. Це – друге читання.
Однією із стадій законотворчості є розгляд законопроекту в комісії (комітеті). За результатами роботи комісія готує доповідь. Після цього законопроект надходить в палату.
У країнах, де загальні дебати щодо законопроекту передують розгляду в комісії, після повернення його в палату він детально розглядається (стадія доповіді). Після цього відбувається третє читання, в процесі якого законопроект ще раз обговорюється і приймається без принципових змін.
Кінцевою стадією законодавчого процесу є офіційне опублікування закону. Воно звичайно здійснюється главою держави або від його імені.
З процедурою опублікування законів пов’язане набуття ними чинності, хоча нерідко закони починають діяти одразу після підписання.
Прийняття законів. Прийняття звичайних законів відбувається згідно з процедурою, встановленою конституцією та регламентами палати або палат у двопалатному парламенті. Ця процедура схожа в основних рисах.
Початковою стадією законодавчого процесу є внесення законопроекту до парламенту (або до однієї з його палат, або лише до нижньої палати).
Суб'єктами права законодавчої ініціативи є як один, так і група парламентаріїв (кількість парламентаріїв, що володіють правом законодавчої ініціативи звичайно передбачається регламентом), постійні комісії (комітети), парламентські групи (клуби, фракції), уряд. В окремих країнах (у Мексиці, Польщі, Росії, Білорусі) президент країни наділений правом законодавчої ініціативи з усіх питань, пов'язаних із здійсненням своїх функцій, а Прези-дент США - лише з питань щодо проекту державного бюджету.
Право законодавчої ініціативи у федеративних країнах належить вищим законодавчим органам суб'єктів федерації (наприклад, у Німеччині, Мексиці, в Австрії), а в Італії, Фінляндії та інших країнах - вищим органам влади автономних областей; у Російській Федерації - Конституційному Суду; у КНР, на Кубі та деяких країнах Латинської Америки - Верховному Суду, Генеральній прокуратурі, крім того, в КНР - Центральній військовій раді, на Кубі - Центральному комітету профцентру трудящих Куби та національним керівним органам громадських організацій з питань їх компетенції.
У деяких країнах (США, Швейцарії, в Іспанії, Італії, Австрії, на Кубі) існує інститут народної ініціативи, сутність якого полягає у тому, що громадяни, які зібрали встановлену конституцією кількість голосів виборців, можуть вимагати від парламенту розгляду законопроекту.
Коло суб'єктів права законодавчої ініціативи досить широке, проте практично здійснення законодавчої ініціативи зосереджено в руках уряду, їх проекти розглядаються в першу чергу, вони можуть вносити законопроекти до парламенту будь-коли, в той час, як депутати, наприклад парламенту Фінляндії, можуть вносити законопроекти лише протягом 14 днів після відкриття чергової сесії.
Порядок реалізації права законодавчої ініціативи. У двопалатних парламентах законопроекти вносяться до нижньої палати, а якщо палати рівноправні (Італія, Мексика, Швейцарія та ін.), -до будь-якої.
Законопроекти приймаються на сесіях парламенту двома читаннями (у Болгарії на різних засіданнях Народних зборів), трьома читаннями (в Австрії, Італії, Польщі, США та ін.).
Голова палати, до якої направлений законопроект, розглядає і вирішує питання про його подальшу долю. У разі позитивного рішення він дає розпорядження про його розмноження та про передачу тексту депутатам і включення його до порядку денного. Іноді ця процедура називається «першим читанням». Далі законопроект без дебатів передається в постійну комісію або починаються дебати щодо його загальних принципів, вносяться поправки і доповнення. Такі процедурні дії називаються іноді «другим читанням». Комісія після розглядання повертає законопроект до парламенту, де знову починаються дебати щодо його прийняття. Під час «третього читання» законопроект приймається остаточно.
Законопроект має бути прийнятий палатами за ідентичною редакцією, при цьому використовується метод «човна» («човника») - передача тексту законопроекту від однієї палати до другої до того часу, поки він не набуде однакової редакції. Для усунення розбіжності тексту законопроекту іноді створюється комісія з представників обох палат.