18. Права человека и гражданина. Права, свободы и обязанности.

Права та обов'язки людини і громадянина. Починаючи з французької Декларації прав людини і громадянина 1789 р., більшість конституцій країн світу стали містити норми, пов'язані з правовим положенням обох цих суб'єктів. Лише конституції тоталітарних соціалістичних країн, а також деяких інших тоталітарних режимів говорять тільки про права громадянина.

Вважається, що права людини - це природні, невідчужувані права, що належать йому в силу народження як особистості. Під гаслами невідчужуваних прав людини передові представники "третього стану", революційної буржуазії, виступали проти свавілля абсолютних монархів і закріпачення особистості середньовічною церквою. Вимога захисту прав людини висувається і в даний час різними рухами, спрямованими проти авторитаризму і тоталітаризму.

До числа невідчужуваних прав людини відносять звичайно право на життя, свободу, безпеку, власність, фізичну і психічну недоторканність, гідність особистості, особисту і сімейну таємницю та ін В останні роки сюди приєднуються і деякі права "третього" і "четвертого" поколінь, наприклад право на використання здобутків культури та чисте природне середовище. Вважається, що ці права державна влада не може дарувати або відчужувати своїми актами і діями. У наш час природні права людини закріплені в конституціях і стали позитивними правами. Вони відчужуються і обмежуються державною владою на основі закону, що допускається міжнародним правом (є природне право на життя і страта, недоторканість особи і поліцейське затримання, "священна і недоторканна" приватна власність і націоналізація і т.д.).

Права громадянина випливають з факту громадянства, юридичної зв'язку особи з визначеною державою, політичною спільнотою. Це права особистості як члена політичної спільноти, вони пов'язані з актами і діями державних органів. До їх числа відносяться, наприклад, виборчі права, право на об'єднання (в тому числі у політичні партії), право на участь в управлінні справами держави і т.д. Сюди відносяться і деякі соціально-економічні права (наприклад, на безкоштовне навчання за рахунок держави, на державне медичне обслуговування). Вони надаються громадянам з урахуванням матеріальних можливостей держави, залежно від рівня розвитку демократії в цій країні, від її традицій та інших обставин. Непереборної межі між правами людини і правами громадянина немає, не завжди між ними можна провести розходження, їх поділ має переважно філософський, загальнотеоретичний характер.

У країнах тоталітарного соціалізму, де, як уже зазначалося, не прийнято розрізняти права людини і права громадянина, особливе значення надається іншому відмінності - правам громадян і прав трудящих. У деяких конституціях (наприклад, в Конституції КНР) окремі соціально-економічні права (право на відпочинок, на освіту тощо) надаються лише трудящим громадянам. Останні можуть мати і іншими перевагами (іноді "експлуататори" позбавлялися виборчих прав, державні гарантії права на охорону здоров'я закріплювалися лише за трудящими).

Конституції багатьох країн розрізняють також обов'язки людини (наприклад, дотримуватися законів країни перебування) і обов'язки громадянина (наприклад, обов'язкова військова служба). Іноді в науці деякі права та обов'язки характеризуються як позитивні (наприклад, виборчі права громадянина або та ж обов'язок будь-якої особи дотримуватися Конституції і законів). Ці права і обов'язки забезпечуються безпосереднім державним примусом, в тому числі судовим. Інші права та обов'язки, хоча вони й записані в конституції, розглядаються як моральні і безпосередньо не захищаються судом; захищаються лише похідні від них, більш конкретні права і обов'язки. До числа моральних відносять, наприклад, право на здорове навколишнє середовище або обов'язок громадян-депутатів віддавати всі сили служінню народові (як це зафіксовано в Конституції КНР). У багатьох капіталістичних країнах моральними вважаються основні соціально-економічні права (наприклад, право на працю).

Багато права та обов'язки людини і громадянина виникають тільки з досягненням певного віку, наприклад право на працю звичайно з 16 років, військовий обов'язок - з 18-19 років, деякі - з моменту народження (наприклад, право власності), а іноді і до народження: спадкоємцями можуть стати діти, народжені після смерті спадкодавця.