19. Равенство прав, свобод и обязанностей.

Цей принцип теж являє собою один з наріжних каменів конституціоналізму. Він був висунутий як противагу системі феодальних привілеїв і зберігає донині своє значення як основоположного принципу демократичного відносин людини, суспільства і держави і людей між собою.

Рівноправність - це рівність прав, свобод і обов'язків, не більше того й на більше не претендує. Соціальне ж рівність, як вчить марксизм, - це перш за все рівне ставлення до засобів виробництва. Воно, звичайно, було б найкращою соціальною основою і гарантією рівноправності, якби в сучасних умовах розвитку суспільства було можливо.

Конституції різному формулюють принцип рівноправності - іноді прямо (позитивно), іноді у вигляді заборони дискримінації, а часом поєднуючи обидва способи. Нерідко особливо гарантується рівноправність жінок і чоловіків, а також рівноправність незалежно від тих чи інших інших конкретних обставин (раси, національності, кольору шкіри, походження і т.п.).

Наведемо як приклад ст. 3 німецького Основного закону, яка у чинній редакції 1994 року говорить:

«1. Всі люди рівні перед законом.

2. Чоловіки і жінки рівноправні. Держава сприяє фактичному здійсненню рівноправності жінок і чоловіків, і впливає для усунення існуючих у цьому відношенні недоліків.

3. Нікому не може бути завдано шкоди або надано перевагу за ознаками його статі, його походження, його раси, його мови, його батьківщини і місця народження, його віросповідання, його релігійних чи політичних поглядів. Нікому не може бути завдано шкоди через його інвалідності (Behinderung) ».

У ряді країн особливо гарантується рівноправність дітей, народжених у шлюбі та позашлюбних (див., наприклад, ч. 3 ст. 41 Конституції Словаччини).

Нарешті, треба враховувати, що рівноправність - це завжди рівність в основному, в тих правах, свободах і обов'язках, які суттєво важливі для життя людини і громадянина і тому отримують свою гарантію в конституції. Менш істотні права, свободи та обов'язки можуть в залежності від обставин виявитися різними для різних груп людей, але і в цьому випадку усередині цих груп принцип рівноправності має дотримуватися в повній мірі. Наприклад, якщо введені якісь обмеження для іноземців, ці обмеження повинні бути в принципі рівними для всіх іноземців.

Тоталітарні режими несумісні з рівноправністю навіть тоді, коли проголошують цей принцип у конституціях, як це робилося і робиться в «соціалістичних» країнах. Характерний приклад привілеїв - система так званої номенклатури: визначення керівництвом монопольно пануючій «партії» кола осіб, з яких комплектується керівний склад у всіх сферах життя на відповідному рівні управління - від голови уряду до директора лазні. Для цих осіб встановлюються привілеї в залежності від рівня і сфери діяльності: імунітет (фактичний) від кримінального та адміністративного переслідування в разі вчинення караних діянь, не спрямованих проти влади, персональні пенсії і багато іншого аж до місць на престижних кладовищах. Нащадки номенклатурних осіб, досягнувши відповідного віку і отримавши дипломи престижних навчальних закладів, куди були влаштовані батьками, також вступають в номенклатурний коло. Як тут не згадати грибоєдовського Максима Петровича, який був «поважний камергер з ключем і синові ключ зумів доставити». З привілеями для одних нерозривно пов'язана дискримінація інших, будь то «дисиденти» та інші «вороги народу» чи представники будь-якого меншини (національного, релігійного, мовного чи іншого), на яких зручно звалити провину за ті чи інші соціальні проблеми.

У ряді країн, що розвиваються (це, втім, не чуже і деяким соціалістичним) рівноправність, навіть якщо конституційно проголошено, значною мірою зводиться нанівець практикою так званого трайбалізму (від англ. Tribe - плем'я; при перекладах з французького часто транскрибується «трібалізм»; згадаємо також давньоримські триби). Ця практика полягає в наданні привілеїв вихідцям з певної племінної групи; представник її, що став, наприклад, президентом, призначає на державні посади переважно своїх одноплемінників. Трайбалізм дуже поширений в країнах Тропічної Африки, але зустрічається і в деяких інших регіонах, де племінна психологія виявилася живучою, як, наприклад, в окремих республіках колишньої радянської Середньої Азії. Близькі до цього явища клановість (клан - об'єднання близьких і далеких родичів), кумівство, сімейність, протекціонізм (не в сенсі митної політики).

Не можна сказати, що дискримінація повністю зжита в найбільш передових демократичних державах. У тих же США дискримінація чорношкірого населення здавна є болючу проблему. У 60-ті роки XX століття федеральна влада зробила рішучі кроки для ліквідації дискримінаційної практики в південних штатах, де вона була особливо сильна. Доходило до того, що в школи, куди расисти не хотіли допускати чорношкірих дітей, таких дітей супроводжували озброєні солдати Національної гвардії. Багато чого в цьому відношенні вдалося домогтися, проте, як показали недавні хвилювання чорношкірих громадян, проблема ще існує.

У Південно-Африканській Республіці, де десятиріччями панувала жахлива система так званого апартеїду (апартхейда) - роздільного проживання (сегрегації) різних расових груп: білої, чорної, кольорової (мулати) і індійської, дискримінація була зведена на конституційний рівень. Лише в 90-ті роки з приходом до влади Президента Де-Клерка система впала, чорношкірі громадяни змогли, нарешті, брати участь у виборах, і Президентом цього високорозвиненої держави вперше в історії став чорношкірий борець проти апартеїду, більше чверті століття пробув за це у в'язниці, Нельсон Мандела.

Не можна не згадати про дискримінацію російськомовного населення в державах Балтії, що аж ніяк не робить честі новим урядам, які претендують на гідне місце у демократичній Європі.

Нарешті, слід зупинитися на існуючій в ряді розвинених держав, що були колись колоніями, проблеми докорінного (автохтонного) населення, провідного традиційний спосіб життя: індіанців, ескімосів та інших у країнах Американського континенту, аборигенів Австралії тощо Значна частина цих народів була знищена білими завойовниками, дуже невелика частина змогла інтегруватися в сучасне суспільство з втратою часом своєї самобутності, іншим же загрожувало вимирання. Засобом збереження цих народів стали резервації, неодноразово спаплюжений в радянській літературі та періодичній пресі. Резервації представляють собою території, повними господарями яких є відповідні народи. Держава охороняє ці території від проникнення надмірно підприємливих громадян і корпорацій та сприяє соціальному розвитку мешканців резервацій, не перешкоджаючи їх традиційного способу життя. Вони не платять податків і не беруть участь у виборах державних органів, маючи своє власне самоврядування. Будь-яка особа, що належить до корінного народу, має право в будь-який час покинути резервацію і включитися в життя сучасного суспільства з усіма правами, свободами і обов'язками, але може також у будь-який час повернутися в резервацію. Резервації у всякому випадку виявилися більш придатними інститутами для збереження малочисельних корінних народів, ніж радянські автономні округу, статус яких став засобом для отримання привілеїв прийшлої бюрократією і верхівкою корінного населення, а тепер ще й підприємцями, що експлуатують природні багатства цих територій.