57_Президент

Роль і статус президента як глави держави у політично-му житті тієї чи іншої країни визначаються передусім відпо-відними конституційними нормами. Згідно зі ст. ІІ.1 Конституції США, ―виконавча влада на-дається Президентові Сполучених Штатів Америки‖. У тако-му ж дусі сформульована ст. 80 Конституції Мексики: ―Здій-снення верховної виконавчої влади покладається на особу, іменуєму ―Президент Мексиканських Сполучених Штатів‖. В конституціях деяких країн дещо інакше трактується роль пре-зидента у системі державного механізму. Так, Конституція Італії у ст. 87 містить такий припис: ―Президент Республіки є Главою Держави…‖. Аналогічно визначено місце президента в Конституції Угорщини (п. 1 ст. 29), в якій сказано: ―Главою держави Угорщина є Президент республіки…‖. Формулю-вання подібного змісту є в конституціях Литви (ст. 77), Мол-дови (ст. 77), Словенії (ст. 102), Хорватії (ст. 94), Чехії (ст. 54) та інших країн. У конституційному праві ФРН взагалі немає норми про те, що президент – це глава держави; його роль і місце в управлінні державними справами зводиться тільки до того, що ―Федеральний президент представляє Федерацію у міжнародно-правових відносинах‖ (п. 1 ст. 59).

Головна відмінність президента від монарха полягає у тому, що президент - це посада виборна - по-перше, і строкова - по-друге. Зазвичай, президентів обирають згідно з конституцією на строк від 4 до 7 років. На 4 роки обирається президент у США, Колумбії, Коста-Риці, на 5 років - у Німеччині, Китаї, Болгарії, Індії, Угорщині, Чехії; на 6 років - в Австрії, Фінляндії; на 7 років -в Італії.

Безумовно, перевагою президентської посади порівняно з мо¬наршою, з позиції демократії, є те, що на цю посаду може бути обраний будь-який громадянин республіки, який відповідає вста¬новленим цензам, згідно з його заслугами і достоїнствами в очах співвітчизників.

Разом із тим, необхідно враховувати, що вирішальне значен¬ня мають не демократичні конституційні декларації, які нерідко виявляються формальними, а те, що правлячі політичні сили ви¬користовують усі засоби, щоб ретельно відібрати і провести на вищий державний пост лише тих кандидатів, чия діяльність збігається з інтересами соціальних кіл, в чиїх руках сконцент¬рована економічна могутність країни. Внаслідок цього безперер¬вно зростає вартість виборчих кампаній, які обходяться сьогодні вже в сотні мільйонів доларів, марок, франків, фунтів стерлінгів тощо.

Згідно з конституціями багатьох держав, президент у си-лу своєї посади проголошується гарантом суверенітету, наці-ональної незалежності, територіальної цілісності та безпеки держави (ст. 123 Конституції Португалії, ст. 126 Конституції Польщі, ст. 5 Конституції Франції, ст. 80 Конституції Росій-ської Федерації). Крім того, Конституція Італії зобов’язує президента представляти національну єдність (ст. 87).

Конституції деяких держав закріплюють за главою держа-ви – президентом роль арбітра між різними силами у державі та суспільстві (ст. 5 Конституції Франції п. 2 ст. 80 Конституції Румунії); регулятора державного ладу (п. 1 ст. 30 Конституції Греції, п. 2 ст. 80 Конституції Російської Федерації).

Нарешті, конституційні норми у багатьох державах перед-бачають, що президент у своїй діяльності буде намагатися дося-гнення загального блага для суспільства в цілому; іноді вони зо-бов’язують його дотримуватися високих етичних норм. Останнє застереження є не зайвим. Наведемо тільки один приклад. У 1997 р. конгрес Еквадору змістив зі своєї посади законно обра-ного президента Абдалу Букарану за ―неадекватну поведінку‖. Останній то виступав по телебаченню в екстравагантному одязі, то збривав собі вуса у прямому телеефірі, то влаштовував вико-нання рок-н-ролу перед публікою1.