- •1. Державне право зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна
- •2. Система державного права в зарубіжних країнах
- •3. Норми і інститути державного права в зарубіжних країнах
- •4. Джерела державного права в зарубіжних країнах
- •5. Конституція – основне джерело державного права
- •6. Закон як джерело державного права. Види законів
- •7. Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела державного права
- •8. Конституційні звичаї
- •9. Договір як джерело державного права
- •10. Релігійне право як джерело державного права
- •11. Основні риси та особливості в повоєнних конституціях зарубіжних країн (Франція, фрн, Японія).
- •12. Форма конституций.
- •13. Структура конституцій.
- •14. Порядок прийняття,зміни і відміни конституції.
- •15. Принятие конституции представительными органами.
- •16. Принятие конституции избирательным корпусом.
- •17. Класифікація конституцій
- •18. Права человека и гражданина. Права, свободы и обязанности.
- •19. Равенство прав, свобод и обязанностей.
- •20. Историческое развитие прав и свобод. Поколения прав человека. Классификация прав и свобод.
- •21. Гарантии прав и свобод.
- •22. Понятие гражданства/подданства/. Проблема полигражданства. Режим иностранцев.
- •23. Способы приобретения гражданства.
- •24. Припинення громадянства
- •25. Личные /гражданские/ права, свободы и обязанности.
- •26. Политические права, свободы и обязанности.
- •28. Понятие политических партий. Функции политических партий.
- •27. Экономические, социальные и культурные права, свободы и обязанности
- •29. Основные виды политических партий в зарубежных странах.
- •30. Организационная структура политических партий.
- •31. Партийные системы зарубежных государств. Виды партийных систем.
- •36. Унитарное устройство/унитаризм/. Основные признаки унитарного государства.
- •32. Форма правления зарубежных стран.
- •33. Монархия - понятие и сущность. Основные признаки монархии. Виды монархий.
- •35. Формы государственного устройства зарубежных стран.
- •34. Республика - понятие и сущность. Признаки республиканской формы правления. Виды республик
- •37. Федеративное устройство /федерализм/. Основные признаки федеративного устройства.
- •38. Распределение компетенции и отношения между федерацией и ее субъектами.
- •39_Державний режим
- •40_Антидемократичний режим
- •41_Демократичний режим
- •43_Поняття та принципи виборчого права
- •42_Парламентський та міністеріальний державні режими
- •44_Поняття та види виборів
- •45_Виборча система
- •46_Референдум
- •47_Парламент та парламентаризм
- •49. Посадові особи палат парламенту і їх правове положення
- •48_Структура парлементу
- •50_Компетенція парламентів
- •51. Правовое положение комитетов парламента.
- •52. Статус парламентария. Юридическая природа мандата. Парламентский иммунитет. Индемнитет.
- •53_Законодавчий процес і його стадії.
- •54. Контроль парламентов над деятельностью правительств в парламентарных странах.
- •55_Глава держави
- •56_Монарх
- •57_Президент
- •58_Способи обрання президента
- •59_Обовязки та відповідальність президента
- •60. Место правительства в системе высших органов власти
- •61. Виды правительств.
- •62. Состав правительств
- •63. Порядок формирования правительств и зависимость его от формы правления.
- •64. Полномочия правительств.
- •65. Институт конституционного контроля /надзора/ в зарубежных странах.
- •66. Начала конституционного развития в Северной Америке.
- •67. Конституция 1787 г. Сша и ее специфические черты.
- •69. Политические партии сша. Особенности двухпартийной системы сша.
- •70. Конгресс сша. Правовое положение и полномочия палат. Должностные лица палат.
- •71.Организационно-правовые формы деятельности Конгресса сша. Законодательный процесс.
- •74.Местное самоуправление в сша.
- •72.Президент сша: статус, порядок избрания, полномочия.
- •73.Американский федерализм.
- •75.Начала конституционного развития Великобритании
- •76. Конституция Великобритании, ее составные части.
- •77.Политическая система Великобритании
- •81. Порядок формирования палат парламента Великобритании.
- •78.Роль монарха Великобритании в управлении страной. Королевские прерогативы
- •80. Комитеты британского парламента, их виды и полномочия
- •79.Парламент Великобритании , его правовое положение и структура
- •82.Правительство и Кабинет министров Великобритании. Внутренний кабинет.
- •83. Конституционное развитие Франции
- •84. Президент Франции. Его полномочия и место в системе государственных органов.
- •86. Правительство Франции. Совет министров. Кабинет министров
- •85. Парламент Франции. Его структура, порядок формирования и полномочия.
- •87. Органы конституционного контроля Франции. Порядок формирования и компетенция Конституционного Совета Франции.
- •89. Начала конституционного развития Германии
- •90. Основной закон фрг
- •91. Федерация фрг.
- •93. Федеральное правительство и канцлер Германии.
- •92. Федеральный парламент фрг. Правовое положение и полномочия палат. Законодательный процесс в фрг
- •94. Конституционный контроль в фрг
- •95. Муниципальная система фрг
- •96. Политическая система Японии
- •97. Конституция Японии 1947 г
- •98.Правовое положение императора Японии.
- •99. Парламент Японии, его структура. Способы принятия законов.
- •100. Правительство Японии, его состав и порядок формирования
100. Правительство Японии, его состав и порядок формирования
Кабінет Міністрів. Згідно з Конституцією Японії, Кабінет міністрів здійснює виконавчу владу (ст. 65). До нього входять Прем'єр-міністр та інші державні міністри. Конституція визначає також принцип громадянського кабінету (ст. 66). Під терміном "громадянська особа" розуміється особа, яка не перебуває на військовій службі, не була професійним військовим і не пропагує мілітаристську ідеологію.За традицією, головою Кабінету стає лідер партії парламентської більшості (ст.67). Якщо між палатами з цього питання виникають непорозуміння або на випадок неприйняття Палатою радників рішення протягом десяти днів після рішення Палати представників (час перерви в роботі Парламенту не враховується), рішення Палати представників стає рішенням Парламенту. Обраний кандидат призначається імператором на посаду Прем'єр-міністра.
Відповідно до Закону про Кабінет міністрів 1947 року, Прем'єр-міністр призначає не більш як 20 державних міністрів (ст. 2 Закону про Кабінет міністрів), причому більшість міністрів повинна бути обрана з членів Парламенту (ст. 68). Фактично всі члени Кабінету — парламентарі. Усі члени Кабінету затверджуються наказом Імператора.
Міністерства і функції окремих міністрів викладені в Законі про структуру державних виконавчих органів 1948 року. Дванадцять міністрів очолюють міністерства юстиції, закордонних справ, фінансів, освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, сільського, лісного та рибного господарств, зовнішньої торгівлі та промисловості, транспорту, зв'язку, праці, будівництва, місцевого самоврядування. Крім того, один міністр Кабінету є генеральним секретарем, інші 8 міністрів стають міністрами без портфелів, вони фактично виконують обов'язки радників прем'єр-міністра І за традицією керують окремими підрозділами канцелярії прем'єр-міністра. У Кабінеті міністрів Японії відсутні посади військового та військово-морського міністрів, а також міністра внут^ рішніх справ (силами самооборони керує міністр без портфеля— начальник управління національної оборони, а також деякі функції виконує міністерство місцевого самоврядування); : !
У період, коли міністр виконує свої обов'язки, він не може бути притягнутий до судової відповідальності без згоди на це Прем'єр-міністра (ст. 75 Конституції). Прем'єр-міністр може на певний час звільнити міністра від посади (ст. 68). Кабінет несе колективну відповідальність перед Парламентом (ст. 66 ). Якщо палата представників приймає вотум недовіри або відмовляється голосувати за довіру Уряду, Кабінет міністрів має піти у відставку, якщо Палата представників не буде розпущена Кабінетом протягом десяти днів (ст. 69). Кабінет також повинен піти у відставку, якщо посада прем'єр-міністра стає вакантною або якщо скликається перша сесія Парламенту після виборів у Палату представників (ст. 70).Стаття 73 японської Конституції визначає функції уряду таким чином: "Кабінет виконую поряд з іншими загальними функціями такі обов'язки:сумлінне проведення в життя законів, ведення державних справ;керівництво зовнішньою політикою;укладення договорів. При цьому необхідно отримати в наступному схвалення Парламентом;організація і керівництво громадянською службою у відповідності до норм, встановлених законом;складання бюджету і внесення його на розгляд Парламенту;видання урядових наказів з метою проведення в життя положень сучасної Конституції і законів. При цьому в урядові накази не можуть потрапити статті, що передбачають кримінальне покарання, інакше, як з дозволу відповідного закону;прийняття рішень про загальні та приватні амністії, пом'якшення та відстрочення покарання і відновлення у правах".
До повноважень Прем'єр-міністра як голови Комітету слід віднести загальну координацію діяльності Кабінету, призначення і звільнення від посад державних міністрів, внесення на розгляд Парламенту законопроектів, доповіді Парламенту про загальний стан державних справ і зовнішньої політики, підписання законів і наказів одноосібно (як відповідний міністр), контрасигнацію підписів уповноваженого міністра, участь у проведенні переговорів і підписанні міжнародних договорів, керівництво підготовкою й укладення міжурядових угод. Прем'єр-міністр має канцелярію.
Кожний міністр має двох заступників: парламентського (ст. 17 Закону про структуру державних виконавчих органів) й адміністративного (ст. 17 п. 2 того самого закону). Міністри фінансів, сільського, лісного та рибного господарства, зовнішньої торгівлі та промисловості мають по два парламентських заступники. Японські міністри не є спеціалістами, тому реальним керівником міністерства має бути адміністративний заступник — професійний чиновник із спеціальною освітою. В Японії часто застосовується практика міністерської ротації (наприклад, Рютаро Хасімото з 1978 року займав в уряді посади міністра охорони здоров'я і соціального забезпечення, транспорту, фінансів, зовнішньої торгівлі та промисловості).
Безпосередньо при Кабінеті міністрів діє секретаріат, який очолює генеральний секретар Кабінету, законодавче бюро, рада у справах персоналу та рада національної оборони. При законодавчому бюро інколи створюються тимчасові комісії та ради.У канцелярії прем'єр-міністра і міністерствах існує велика кількість комітетів і управлінь. Так, при канцелярії прем'єр-міністра діє комісія з урегулювання екологічних конфліктів, комітет у справах державної безпеки (йому підпорядковане управління поліції), комітет у справах справедливої торгівлі, управління у справах державних земель, управління імператорського двору, управління у справах навколишнього середовища.
Незалежні органи. Це органи, незалежні від уряду. До них слід віднести насамперед Ревізійну раду і Раду державних установ.Ревізійна рада повинна контролювати державний бюджет і державні витрати. Згідно зі ст. 90 Конституції, заключний звіт про державні доходи та витрати щорічно перевіряється Ревізійною радою. Цей звіт являє собою доповідь разом з доповіддю Кабінету міністрів протягом фінансового року.Рада державних установ відає питаннями служби державних чиновників і слідкує за тим, щоб при зайнятті державних посад не дістала переваги жодна з партій, а призначення проходили виключно на основі професійної кваліфікації і досвіду претендентів.