56_Монарх

Правове становище монарха, на відміну від президента, харак¬теризується двома основними особливостями. По-перше, влада монарха юридично вважається незалежною від будь-якої іншої влади, органу чи виборчого корпусу. Він владарює безстроково (обмежено чи абсолютно) за власним правом і вважається джере¬лом усієї державної влади у країні. По-друге, влада монарха спад¬кова й переходить від одного представника царюючої династії до другого за встановленим законом порядком.

Монарх розглядається як суверен, верховний представник, а в ряді країн і як верховний носій державної влади. Прикладом законодавчого закріплення такої конституанти служить Конституція Данії 1953 р., в якій у §12 міститься таке положення ―Король володіє у межах, встановлених даною Конституцією, верховною владою з усіх питань Королівства і здійснює таку верховну владу через міністрів‖.

Влада монарха юридично вважається непохідною від будь-якої іншої влади, органу або виборчого корпусу.

Він володарює (обмежено чи абсолютно) за власним правом. Зокрема, у конституціях більшості країн із монархічною формою правління фіксуються положення про те, що монарх не несе політичної відповідальності за свої дії як глави держави (п. 3 ст. 56 іспанської Конституції), або як формального глави виконавчої влади (п. 2 ст. 42 нідерландської Конституції).

Успадкування влади монарха представниками правлячої династії. Як правило, порядок престолоуспадку-вання визначається конституціями. Так, ст. 24 Конституції Нідерландів говорить: ―Право на престол передається у спа-док і належить законним спадкоємцям короля Вільгельма І, принца Оранського - Нассау‖. Існує декілька систем престо-лоуспадкування: 1) салічна, коли престол успадковується тільки чоловіками за правом першородства (Бельгія, Норвегія, Японія та ін.); 2) кастильська, яка віддає перевагу чоловікам, хоч ви-знає право успадкування престолу і за жінками (Великобри-танія, Данія, Іспанія, Нідерланди та ін.); 3) австрійська (вона існує у Нідерландах), коли жінки могли успадковувати трон за умов, що в усіх генераціях даної династії немає чоловіків; 4) шведська, згідно з якою за законом 1980 р. жінки ус-падковують престол на рівних підставах з чоловіками; 5) мусульманська, коли трон успадковує не визначена особа, а це питання вирішує на свій розсуд шляхетна правля-ча сім’я (Катар, Кувейт, Саудівська Аравія та ін.);

6) родова, коли король розглядається як головний вождь (керманич) роду, а його спадкоємця визначає рада роду з чис-ла синів покійного. У Свазіленді це робить подібна рада (лі-коко) на чолі з королевою-матір’ю. Останній раз у 1982 р. ко-роля обирали тут із числа понад 150 синів покійника. Деякі особливості має престолоуспадкування в Бутані, Не-палі та інших країнах, де трон успадковується шляхом визна-чення майбутнього спадкоємця наперед - не обов’язково стар-шого сина. Нарешті, у Малайзії король є виборною особою. Престолоуспадкування передбачає особливий обряд ко ронації. Цей урочистий акт відбувається в головному соборі в присутності вищого духовенства, вищих посадових осіб держави, парламентаріїв та інших осіб, наближених до мона-рха. При коронації вища духовна особа держави благословляє монарха на царювання, надягаючи йому корону і вручаючи інші знаки монаршої гідності. Коронація означає остаточне сходження на престол монарха.

В конституціях деяких держав встановлюється вимога належності монарха до офіційної церкви (Великобританія, Данія, Норвегія, Нідерланди, Швеція). Цієї умови додержуються і в мусульманських країнах (Бахрейн, Йорданія, Катар, Кувейт, Марокко, Оман, Саудівська Аравія).

До особливостей конституційного статусу монарха треба віднести наявність у нього низки спеціальних особливих прав, пільг і привілеїв. Зокрема, монарх має право на особливий титул (наприклад, Королева Великобританії у своїй державі іменується так: ―Єлизавета Друга Божиєю Милістю Королева Великобританії та Північної Ірландії та її інших володінь і територій. Королева. Глава Співдружності. Захисниця Віри‖); державні регалії – трон, корону, мантію, скіпетр тощо; особливу почесну зустріч; звільнення від оподаткування. Монарх має право на резиденцію та утримання королівського (імператорського) двору, тобто штату осіб, які відають приватними справами монарха. Монарху на утримання штату та інші витрати щорічно виділяється з державного бюджету певну суму асигнувань, яка зветься цивільним листом.