15. Принятие конституции представительными органами.

Перший варіант - це прийняття конституції установчими (конституційним) зібранням, парламентом або надпарламентський установою. Установчі збори є виборний, а іноді й інший орган, спеціально створюється для розробки та при йняття конституції і, як правило, поширюваний після виконання цього завдання.Історично першим таким зібранням був у США Філа-дельфійський конвент 1787 р., що засідав чотири місяці. Незабаром, у 1791 р. такі збори були скликані у Франції.Пізніше практика скликань установчих зборах набула достатньо широкого поширення. Як відомо, відразу ж після Лютневої революції 1917 р. і повалення монархії в Росії було проголошено про скликання Установчих зборів для прийняття її конституції, яке було обрано в листопаді того ж року, а в січні 1918 р. розпущено більшовиківками, так і не виконавши своєї мети.

Особливо широко установчі збори були використані після Другої світової війни. Так, вони скликалися для прийняття Конституції Франції 1946 р., Конституції Італії 1947 р., Конституції Ту-Ніса 1956 р., Конституції Кувейту 1962 р., Конституції Португалії 1976 р., Конституції Нігерії 1978 р., Конституції Гани 1979 р ., конституцій Болгарії і Румунії 1991 р. і ін Скликання в майбутньому для прийняття нових конституцій засновник них зборів передбачається в діючих основних законах цілого ряду країн, в тому числі і Росії (Конституційні Збори). Установчі збори розрізняються за способом їх формування, бо одні з них формуються шляхом загальних і прямих виборів, а інші обираються лише частково, а частково призначаються або наданням йому ються (особливо в країнах, що розвиваються). З іншого боку, неко торие установчі збори остаточно беруть констатує цію, а інші приймають її, але остаточно вона затверджується рефе рендумом або будь-яким державним органом.

У рамках того ж першого варіанту конституція може приймати ся і дійсно приймається іншим представницьким органом - парламентом (без його можливого перетворення (перейменування) в установчі збори). Так були прийняті, наприклад, конституції Шрі-Ланки 1978 р., Китаю 1982 р., Мозамбіку 1990 р., В'єтнаму 1992 р., Грузії 1995 р., України 1996 р., Польщі 1997 р. та ін Парламентами, проголосили себе установчими зборами, були прийняті конституції Шрі-Ланки 1972 р., Танзанії 1977 р., Нідерландів 1983 р., Бразилії 1988 р., Замбії 1992 р. і ін Іноді конституції приймаються надпарламентський органами, які можуть включати в себе парламент, а можуть і не включати (наприклад, Конституція Ін донезіі 1945 р., прийнята Народним консультативним конгресом; Конституція Афганістану 1987 р. - Великої джирги; Конституція Монголії 1992 р. - Великим народним Хуралом).

16. Принятие конституции избирательным корпусом.

Другий варіант - це прийняття конституції шляхом проведення референдуму, тобто загальнодержавного голосування виборців. Прямо й безпосередньо через референдум, без попереднього розгляду проекту у представницьких державних органах конституції в демократичних країнах беруться досить рідко (наприклад, Конституція Франції 1958 р., Конституція Росії 1993 р., Конституція Казахстану 1995 р. і ін.) У розвиваються стра нах (Алжир, Бірма, Бенін, Мадагаскар, Ефіопія та ін) такий спосіб застосовується значно ширше. Так, тільки за період з 1989 по 1993 р. через референдуми конституції були прийняті в 16 країнах Африки. При цьому за останні десятиліття у багатьох країнах серйозно демократизувати процеси розробки та обговорення про ектов конституцій перед референдумом. Більш часто в демократично розвинутих країнах референдум використовується як форма остаточного схвалення конституції після її розгляду і прийняття представи ми органами. Наприклад, так приймалися конституції Італії 1947 р., Греції 1975 р., Португалії 1976 р., Іспанії 1978 р., Румунії 1991 р. і ін Буває і так, що цей процес має зворотний спрямований ність: конституції, вже прийняті на референдумі, пізніше затверджується лись новообраними парламентами (наприклад, конституції Бірми 1947 р. і Ефіопії 1987 р.).

У принципі референдум, безсумнівно, самий демократичний спо соб прийняття конституції. Але і при цьому не можна не враховувати, що, по-перше, він також обмежений в тому відношенні, що виборець на ньому має тільки можливість висловитися за чи проти запропонованого проекту, але не має можливості прийняти участь в його обговоренні та внести ті чи інші поправки , а по-друге, в умовах тоталітаризму й авторитаризму референдум найчастіше не дозволяє виявити дійсно, вільне волевиявлення народу і може, як показує досвід, використовуватися в антидемократичних цілях (наприклад, референдум в Чилі 1980 р. в умовах військової диктатури Піночета).

У цілому ж перший і другий варіанти прийняття конституції являють сьогодні найбільш поширеними, переважаючими. Після прийняття конституції представницьким органом або на референдумі глава держави найчастіше промульгирует (засвідчує) таке рішення, не маючи при цьому зазвичай права відкладального вето.