21. Гарантии прав и свобод.

Гарантії конституційних прав громадян залежать від рівня демократії, розвитку економіки, правової культури суспільства, від ступеня незалежності судової влади, від пропорційності встановлених законом обмежень та інших факторів. Ці гарантії прийнято підрозділяти на економічні, політичні і юридичні. Першим надається особливе значення в країнах тоталітарного соціалізму. В якості економічних гарантій конституції звичайно називають соціалістичну систему господарства, ліквідацію безробіття, безкоштовне надання в "розпорядження трудящих" громадських будівель для проведення зборів і т.д. Політичні гарантії в марксистській доктрині зв'язуються з характером державної влади: справжньою гарантією вважається приналежність державної влади трудящим, робітникам, селянам, трудової інтелігенції. Найбільш загальною юридичною гарантією визнається режим "соціалістичної законності".

У країнах рьночной економіки (у тому числі соціально орієнтованої), хоча в них є детальне законодавство про медичну допомогу, муніципальному будівництві житла, освіту і т.д., економічним і політичним гарантіям в конституційному праві приділяється мало уваги, акцент робиться на які детально розробляються юридичних гарантії. У доктрині основний соціально-економічної гарантією прав громадян вважається володіння власністю, що дає можливість людині незалежно здійснювати свої права, свободу вибору занять; існування соціальної держави; переважання в населенні країни "середнього класу" і його вирішальний вплив в суспільстві. Політичні гарантії прав зв'язуються з різними формами здійснення влади народу, особливо з вільними і регулярними виборами, проведенням референдумів, поділом влади, багатопартійністю, свободою опозиції, за участю громадян в управлінні. Найважливішою юридичною гарантією є існування правової держави. У новітніх конституціях говориться про основні засоби юридичного захисту прав. Розрізняються самозахист (звернення до суду і безпосередні дії, наприклад необхідна оборона), захист держави і міжнародний захист. Серед них вже названі нами форми судової діяльності, роль президента як гаранта цих прав, діяльність омбудсмана (уповноваженого з прав людини) та ін

У демократичних державах їх органи та посадові особи зобов'язані сприяти громадянам у здійсненні ними своїх конституційних прав. Конкретні форми такого сприяння встановлені спеціальними законами. Так, для проведення виборчих кампаній - реалізації конституційного виборчого права громадян - держава безкоштовно надає кандидатам час для виступів у державних засобах масової інформації (на радіо, телебаченні, на газетних шпальтах), виділяє певну суму бюджетних коштів у фонд партій і кандидатів, виборчим комісіям безкоштовно надаються державні або муніципальні приміщення. Сприяння державних органів проявляється в поліцейській охороні дозволених політичних демонстрацій від ворожих дій з боку інших груп громадян, в організації спеціальних органів для працевлаштування безробітних (здійснення права на працю), у багатьох інших напрямках діяльності держави.

Конституційні права можуть захищатися самими громадянами (наприклад, скарга в адміністративні органи, звернення до засобів масової інформації, необхідна оборона при замаху на недоторканність особи), об'єднаннями громадян, їх громадськими організаціями (наприклад, захист профспілками за допомогою страйків конституційного положення по справедливій винагороді праці) , а також різними державними органами (наприклад, прокуратурою). Особливе значення має судовий захист конституційних прав громадян, діяльність омбудсмана.

Положення про права громадян, записані в конституції, є безпосередньо діючим правом. З позовом щодо їх порушення можна звертатися прямо до суду (з урахуванням зроблених застережень стосовно соціально-економічних прав). Суд не має права відмовитися розглядати справу під приводом неясності або відсутність закону. Ми вже згадували про деяких специфічних формах судового захисту прав громадян: про інститути habeas corpus, proceso amparo, судових наказах (постановах судді), процесі про пред'явлення і про встановлення даних (якщо в розпорядженні державних органів або громадськості є які-небудь помилкові, на думку громадянина, дані про нього). У ряді іспано-і португаломовних країн є специфічний судовий процес - "народне дію" (колективний позов для захисту свого члена може подати організація, до якої особа належить не менше року, інша особа, права якої безпосередньо не порушені).

Захист конституційних прав громадян - спеціальний обов'язок уповноважених парламенту (омбудсманів) з прав людини, народних правозахисників, інших омбудсманів (є самі різні назви), а також конституційних судів та інших органів конституційного контролю. Громадянин може безпосередньо звертатися до органу конституційного контролю для захисту своїх прав. Нарешті, він може звертатися і до міжнародних органів (наприклад, до Комітету ООН з прав людини, який, однак, не приймає обов'язкових для держав рішень) або в міжнародні суди (наприклад, до Європейського суду в Страсбурзі), якщо держава є учасником відповідної міжнародної конвенції і якщо вичерпані всі можливі способи захисту прав всередині своєї держави. Цей суд приймає обов'язкові для держав рішення, в тому числі може накладати штрафи на винна держава. Загальна кількість скарг складає в середньому 10 тис. на рік, але 90% з них не відносяться до компетенції суду або з інших причин не приймаються до виробництва.