- •1. Державне право зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна
- •2. Система державного права в зарубіжних країнах
- •3. Норми і інститути державного права в зарубіжних країнах
- •4. Джерела державного права в зарубіжних країнах
- •5. Конституція – основне джерело державного права
- •6. Закон як джерело державного права. Види законів
- •7. Акти органів конституційного контролю (нагляду) і судові прецеденти як джерела державного права
- •8. Конституційні звичаї
- •9. Договір як джерело державного права
- •10. Релігійне право як джерело державного права
- •11. Основні риси та особливості в повоєнних конституціях зарубіжних країн (Франція, фрн, Японія).
- •12. Форма конституций.
- •13. Структура конституцій.
- •14. Порядок прийняття,зміни і відміни конституції.
- •15. Принятие конституции представительными органами.
- •16. Принятие конституции избирательным корпусом.
- •17. Класифікація конституцій
- •18. Права человека и гражданина. Права, свободы и обязанности.
- •19. Равенство прав, свобод и обязанностей.
- •20. Историческое развитие прав и свобод. Поколения прав человека. Классификация прав и свобод.
- •21. Гарантии прав и свобод.
- •22. Понятие гражданства/подданства/. Проблема полигражданства. Режим иностранцев.
- •23. Способы приобретения гражданства.
- •24. Припинення громадянства
- •25. Личные /гражданские/ права, свободы и обязанности.
- •26. Политические права, свободы и обязанности.
- •28. Понятие политических партий. Функции политических партий.
- •27. Экономические, социальные и культурные права, свободы и обязанности
- •29. Основные виды политических партий в зарубежных странах.
- •30. Организационная структура политических партий.
- •31. Партийные системы зарубежных государств. Виды партийных систем.
- •36. Унитарное устройство/унитаризм/. Основные признаки унитарного государства.
- •32. Форма правления зарубежных стран.
- •33. Монархия - понятие и сущность. Основные признаки монархии. Виды монархий.
- •35. Формы государственного устройства зарубежных стран.
- •34. Республика - понятие и сущность. Признаки республиканской формы правления. Виды республик
- •37. Федеративное устройство /федерализм/. Основные признаки федеративного устройства.
- •38. Распределение компетенции и отношения между федерацией и ее субъектами.
- •39_Державний режим
- •40_Антидемократичний режим
- •41_Демократичний режим
- •43_Поняття та принципи виборчого права
- •42_Парламентський та міністеріальний державні режими
- •44_Поняття та види виборів
- •45_Виборча система
- •46_Референдум
- •47_Парламент та парламентаризм
- •49. Посадові особи палат парламенту і їх правове положення
- •48_Структура парлементу
- •50_Компетенція парламентів
- •51. Правовое положение комитетов парламента.
- •52. Статус парламентария. Юридическая природа мандата. Парламентский иммунитет. Индемнитет.
- •53_Законодавчий процес і його стадії.
- •54. Контроль парламентов над деятельностью правительств в парламентарных странах.
- •55_Глава держави
- •56_Монарх
- •57_Президент
- •58_Способи обрання президента
- •59_Обовязки та відповідальність президента
- •60. Место правительства в системе высших органов власти
- •61. Виды правительств.
- •62. Состав правительств
- •63. Порядок формирования правительств и зависимость его от формы правления.
- •64. Полномочия правительств.
- •65. Институт конституционного контроля /надзора/ в зарубежных странах.
- •66. Начала конституционного развития в Северной Америке.
- •67. Конституция 1787 г. Сша и ее специфические черты.
- •69. Политические партии сша. Особенности двухпартийной системы сша.
- •70. Конгресс сша. Правовое положение и полномочия палат. Должностные лица палат.
- •71.Организационно-правовые формы деятельности Конгресса сша. Законодательный процесс.
- •74.Местное самоуправление в сша.
- •72.Президент сша: статус, порядок избрания, полномочия.
- •73.Американский федерализм.
- •75.Начала конституционного развития Великобритании
- •76. Конституция Великобритании, ее составные части.
- •77.Политическая система Великобритании
- •81. Порядок формирования палат парламента Великобритании.
- •78.Роль монарха Великобритании в управлении страной. Королевские прерогативы
- •80. Комитеты британского парламента, их виды и полномочия
- •79.Парламент Великобритании , его правовое положение и структура
- •82.Правительство и Кабинет министров Великобритании. Внутренний кабинет.
- •83. Конституционное развитие Франции
- •84. Президент Франции. Его полномочия и место в системе государственных органов.
- •86. Правительство Франции. Совет министров. Кабинет министров
- •85. Парламент Франции. Его структура, порядок формирования и полномочия.
- •87. Органы конституционного контроля Франции. Порядок формирования и компетенция Конституционного Совета Франции.
- •89. Начала конституционного развития Германии
- •90. Основной закон фрг
- •91. Федерация фрг.
- •93. Федеральное правительство и канцлер Германии.
- •92. Федеральный парламент фрг. Правовое положение и полномочия палат. Законодательный процесс в фрг
- •94. Конституционный контроль в фрг
- •95. Муниципальная система фрг
- •96. Политическая система Японии
- •97. Конституция Японии 1947 г
- •98.Правовое положение императора Японии.
- •99. Парламент Японии, его структура. Способы принятия законов.
- •100. Правительство Японии, его состав и порядок формирования
46_Референдум
Референдум можна визначити як форму безпосередньої демократії, зміст якої полягає в прийнятті виборчим корпусом конституції, законів та інших найважливіших рішень загальнодержавного та місцевого значення шляхом голосування.
Референдум є інститутом безпосередньої (прямої) демократії. Але ступінь його реального демократизму залежить від політичного режиму країни, від існуючих політичних обставин та умов, за яких референдум проводиться. Референдум- це голосування виборців з будь-якого важливого питання державного життя у країні. Питання, пов'язані з призначенням і проведенням референдуму, у багатьох країнах регулюються їх конституціями, законами про вибори чи спеціальними законами про референдум.
В конституційній доктрині зарубіжних країн використовуються різні підстави для класифікації даного інституту безпосередньої демократії. Тут ми віддаємо перевагу класифікації, запропонованій італійським ученим П. Біскаретті ді Руффіа, який виділяє конституційні, законодавчі, міжнародно-правові та адміністративні референдуми.
Предмет референдуму – це питання, що належать вирішенню за допомогою народного голосування. Найчастіше конституція або спеціальний закон відповідної держави встановлюють обмеження стосовно предмета референдуму.
Ініціатива та призначення референдуму. Ініціатива референдуму належить деяким вищим органам держави (у Франції - президенту), певній кількості депутатів парламенту (в Угорщині – 50 депутатів), установленій законом кількості громадян (в Італії – 500 тис. підписів виборців) тощо. Місцеві референдуми проводяться, як правило, за ініціативою місцевих представницьких органів або групи виборців (у Білорусі – 10 % виборців даної території).
Суб'єктами ініціативи проведення референдуму є глава держави, парламент, уряд, органи місцевих влад (місцеві референдуми). Ініціативу проведення референдуму можуть виявляти також і виборці. Необхідна їх кількість і вся процедура такої ініціативи встановлюються законом.
Ініціатор вносить також пропозицію про формулювання питання, що виноситься на референдум, тобто формулу референдуму. Як правило, на референдум виносяться питання (іноді декілька), які передбачають позитивну (―так‖) або негативну (―ні‖) відповідь виборця.
Види референдуму і його правові наслідки. Розрізняють: а) обов'язковий референдум; б) плебісцит; в) всенародне опитування (консультативний референдум).
Обов'язковість референдуму означає, що відповідне питання життя країни може бути вирішено тільки шляхом проведення референдуму і ніяк інакше. Перелік таких питань установлює Конституція (наприклад, про зміну правового статусу особистості, форми правління, форми політико-правового устрою, принципів виборчої системи, в ряді країн з питання вступу держави в міжнародні співтовариства тощо).
Плебісцит - це голосування виборців, але часто плебісцитом називають голосування з питання про політичну долю держави або території, на якій воно розташоване. Хоча в деяких країнах (Бразилія, Пакистан) плебісцитом називають будь-який обов'язковий референдум.
З юридичної точки зору різниці між обов'язковим референдумом і плебісцитом немає. У обох випадках за підсумками голосування настають обов'язкові для органів влади правові наслідки. Рішення мають вирішальний характер і не підлягають затвердженню будь-яким органом (наприклад у квітні 1993 року в Бразилії з ініціативи групи парламентарів-монархістів на референдум було винесене питання про форму правління. Абсолютна більшість громадян, що взяли участь у голосуванні, висловилася проти монархії, за збереження нині існуючої республіканської форми правління. Рішення мало остаточний характер).
Всенародне опитування (консультативний референдум) являє собою лише з'ясування думки виборців з будь-якого питання, яке буде предметом розгляду в парламенті. Парламент враховує думку виборців (а може і не враховувати) при прийнятті закону.
Законодавство зарубіжних країн встановлює межі припустимого використання референдуму. На голосування виборців не можуть виноситься питання надзвичайного і невідкладного характеру, що вимагають спеціальних знань, а також такі, відповідь на які відома заздалегідь (наприклад, про зниження податків, підвищення заробітної плати тощо). Не можуть виноситися на референдум питання бюджету, амністії, кадрові питання, питання про заходи для забезпечення суспільного порядку, здоров'я і безпеки населення.
Другим інститутом безпосередньої демократії є народна законодавча ініціатива. У даний час цей інститут передбачається на національному рівні на Філіппінах, а на регіональному – в Італії, США та у Швейцарії. Народна законодавча ініціатива– це право певної групи виборців запропонувати проект закону, який підлягає обов’язковому розгляду парламентом. Звичайно, парламент має право прийняти будь-яку ухвалу: погодитися з ним, внести до нього поправки або відхилити його. Законодавство встановлює, що для внесення проекту закону потрібно зібрати певну кількість підписів (у Швейцарії – 50 тис. підписів, в Іспанії – 500 тис., у Бразилії – 1 % від загальної кількості виборців, у Колумбії – 5 %).