Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ГПЗС.doc
Скачиваний:
11
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
1.01 Mб
Скачать

9. Договір як джерело державного права

Нормативно-правовий договір — це двостороння чи багатостороння угода між суб'єктами, що містить норми права.

Для нього характерні наступні риси:

1. Суб'єктом договору завжди є суб'єкт публічно-правових відносин, і перш за все той, що має владні повноваження. Держава, її органи, посадові особи, міжнародні організації — такі найбільш типові суб'єкти нормативних договорів. Від місця суб'єкта у механізмі держави залежить юридична сила договору. Чим вище місце, тим більша сила.

2. Формальність та об'єктивація забезпечується прийняттям правового акта у формі нормативно-правового договору.

3. Змістом нормативно-правового договору є норми права (правила поведінки — права і обов'язки сторін), що виникають в результаті згоди сторін та регулюють питання владування, управління та саморегулювання, але не всі, а лише ті, що допускають договірну форму регулювання. За харак- тером це норми-цілі, норми-наміри, норми-координатори, норми-узгодження, норми-утримання тощо.

4. Своєрідність зобов'язань сторін нормативно-правового договору та засобів їх забезпечення полягає у тому, що межі договору як засобу нормативно-правової саморегуляції сторін жорстко передбачені їх статусом, що не знижує обсяг їх інтересів та добровільності у визначенні предмета договору. Зміст договору не може суперечити конституції, в протилежному випадку укладання таких договорів може мати місце лише після внесення відповідних змін до конституції.

5. Тривалий термін дії.

6. Набуття чинності відбувається лише після проведення відповідної процедури: ратифікації парламентом (для міжнародних договорів), підписання керівником парламенту та президентом (для конституційних договорів) тощо.

7. Забезпечення виконання договірних зобов'язань державою та її органами включає багато різних засобів, у тому числі: організаційних, правових, економічних тощо. Відповідно норми, які містяться у договорах такого роду, є загальнообов'язковими для виконання, що забезпечується гарантіями держави шляхом застосування різних форм і методів, у тому числі й державного примусу.

8. Нормативно-правовий договір є частиною національного законодавства, може бути підставою для укладання інших правових актів, у тому числі й договорів з метою реалізації норм, що в ньому містяться.

Складність дослідження юридичної природи нормативно-правових договорів як джерела права обумовлена їх багатоманітністю. Відповідно їх можна класифікувати за різними критеріями. За сферами правового регулювання суспільних відносин: конституційні, у тому числі й федеративні; міжнародні; колективні; господарські. За змістом: договори компетенції та договори про взаємодію.

10. Релігійне право як джерело державного права

Як джерела права релігійні норми входять до системи джерел права країн з релігійно-традиційною правовою системою. Це переважно країни мусульманського, іудейського та канонічного права. Для країн романо-германської та англосаксонської правової системи, релігійні норми, порівняно з нормативно-правовими актами, нормативно-правовими договорами та іншими джерелами права, втратили суттєве значення і забезпечують регулювання внутрішніх церковних справ та інших релігійних відносин, здебільшого виконують другорядне значення, постають як факультативні, роз’яснювальні засоби регулювання суспільних відносин. При цьому релігійні норми є одним із факторів, що визначають напрями розвитку системи джерел права та правової системи загалом; мають достатньо підстав вважатись історичними пам’ятками права. Тобто релігійні норми в цих правових системах визначаються як витоки права.

До специфічних ознак релігійних норм як джерел права можна віднести такі: 1) обов’язковість виконання релігійних норм виникає через надання їм захисту з боку держави, шляхом санкціонування (визнання) та забезпечення засобами примусу; 2) можливість поширення впливу релігійних приписів на суб’єктів суспільних відносин відбувається шляхом посилання на релігійні норми у статті закону або визнання їх судовою, адміністративною практикою та використання релігійних норм як основи судового рішення; 3) закріпленість в офіційному документі (формальна визначеність); 4) нормативність та імперативність у регулюванні релігійних відносин; 5) тривалість дії у часі, просторі та за колом осіб, що сповідують певну релігію; 6) чинність релігійних норм пов’язана з особливою процедурою їх прийняття; 7) спрямованість на регулювання широкого кола релігійних відносин, з відповідним відображенням релігійних інтересів учасників суспільних відносин; 8) загальність (не персоніфікованість) – релігійні правила поведінки загального характеру, дія яких поширюється на невизначене коло суб’єктів релігійних відносин; 9) неможливість їх довільної зміни; 10) закріплення, переважно, обов’язків.

Мусульманське право має чотири джерела:

Коран — священна книга ісламу, що містить висловлювання Аллаха його пророку і посланцю Магомету; Сукна — збірник, в якому розповідається про буття та поведінку пророка, прикладом якого мають керуватися віруючі; іджма — книги, що містять тлумачення перших двох джерел теологами-правознавцями, які протягом століть створили обширну правову доктрину; кияс — судження за аналогією, які виходять від мусульманських юристів і допомагають застосуванню права.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]