Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ГПЗС.doc
Скачиваний:
15
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
1.01 Mб
Скачать

43_Поняття та принципи виборчого права

Виборче право– це сукупність юридичних норм, що закріплюють права громадян обирати й бути обраними в органи державної влади, а також право відкликання виборцями обраних осіб, які не виправдали їхньої довіри. Термін "виборче право" має два значення:

– в об'єктивному розумінні це система конституційно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з виборами органів держави й місцевого самоврядування. Об'єктивне виборче право регулює виборчу систему в широкому значенні. Зазвичай, предметом виборчого права вважаються пов'язані з виборами суспільні відносини, в яких прямо або опосередковано беруть участь громадяни;

– у суб'єктивному розумінні це гарантована громадянинові державою можливість брати участь у виборах державних органів і органів місцевого самоврядування. Це комплекс конкретних прав особи, серед яких особливо слід виокремити активне і пасивне виборче право у зв'язку з політичними правами людини та громадянина.

Виборче право та порядок визначення результатів виборів є складовими виборчої системи.

Виборча система– це сукупність юридичних норм, що закріплюють принципи, на основі яких здійснюються вибори, права громадян обирати й бути обраними, що встановлюють відповідальність депутатів та інших виборних осіб за свою діяльність перед виборцями, визначають порядок організації та проведення виборів і регулюють відносини, які виникають у процесі формування органів державної влади, взаємодію виборців з депутатами та іншими особами, що обираються ними.

У конституційному праві терміном вибори позначається процедура формування державного органу або наділення повноваженнями посадової особи, здійснювана за допомогою голосування правочинних осіб за умови, що на кожний наданий у такий спосіб мандат можуть претендувати у встановленому порядку два або більше кандидати.

Вибори – це один із найдавніших інститутів конституційного права. Вибори як форма волевиявлення населення були відомі ще первіснообщинному ладу, де на загальних зборах обиралися старійшини громад, а пізніше й воєначальники. Згодом процедура виборів усе більше ускладнювалася. Наприкінці XVIII ст. була розроблена класична теорія виборів, основні ідеї якої зводилися до визнання того, що суверенітет невід'ємно належить народу, що і є джерелом будь-якої влади.

Народ доручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом проведення демократичних виборів.

Із часом утвердилися певні вимоги та правила, виконання яких мало забезпечити об'єктивне волевиявлення виборців, утруднити або унеможливити фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закріплені в конституціях демократичних держав.

Саме ж виборче право як суб'єктивне право особи (громадянина) поділяється на активне іпасивне виборче право.Активне виборче право— це встановлене законом право громадянина брати участь у виборах в органи державної влади насамперед шляхом голосування.Пасивне виборчеправо означає право балотуватись на відповідні посади, тобто право бути обраним. Можливість надання активного і пасивного виборчого права завжди зумовлювалась певними вимогами до потенційних учасників виборів. Ці вимоги визначено в конституціях і виборчому законодавстві.

Згідно з концепціями виборчої дієздатності, що були запропоновані теоретиками XVIII ст. і певний час домінували в Європі та Америці, наявність виборчого права зумовлювалася цензами майнового характеру. Однак з середини XIX ст. загальна картина поступово почала змінюватися. Обмеження майнового характеру були поступово скасовані або зведені нанівець. Ще однією рисою розвитку виборчого права у XIX—XX ст.ст. було те, що при встановленні вікового цензу для активного виборчого права виходили з необхідності зрівняти його з віком повноліття. Проте спочатку у більшості європейських країн відповідний віковий ценз становив 21—25 років.

Сьогодні вибори– один з інститутів конституційного права, щодо якого розроблено і визнано єдині міжнародні стандарти.

Ви́борчий ценз— встановлені в конституції або законах умови, що обмежують коло осіб, які мають право брати участь у виборах. Ценз буває майновий, віковий, статевий, релігійний тощо.

Виборчі цензи - сукупність умов, відповідність яким становить підставу для допуску громадян до участі у виборах.

Виборчий ценз- (ценз - лат. census, від censeo - роблю перепис, опис) - спеціальні умови надання виборчих прав: необхідність володіти встановленим мінімумом власності (майновий Ценз), вимога певного мінімального рівня письменності або освіченості (Ценз письменності та освітній Ценз), вимога певний час проживати у цій країні чи навіть у цій місцевості (Ценз осілості), певний визначений строк мати громадянство цієї країни (Ц. громадянства). В Україні встановлений лише Ц. громадянства.

Демократичні принципи виборчого права включають:

1. Загальність, тобто всі громадяни, незалежно від статі, расової, національної, класової чи професійної належності, мови, рівня доходів, освіти, конфесії чи політичних переконань мають активне (як виборець) і пасивне (як кандидат) право на участь у виборах. Загальність обмежується лише вкрай невеликою кількістю цензів, тобто умов допуску громадян до участі у виборах.

2. Рівність. Це означає, що кожний виборець має один голос, і всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах. При цьому ні майновий стан, ні посада, ні будь-які інші статусні чи особисті якості не повинні впливати на стан громадянина як виборця. Рівність виборчих прав передбачає й приблизну рівність виборчих округів, яка необхідна, щоб голоси виборців мали приблизно однакову вагу при обранні депутата. Саме тому в багатьох країнах установлюється мінімум, а інколи

— максимум, від якого обирається визначена кількість депутатів. Але на практиці є істотні відхилення від установленої законом норми, оскільки, як правило, виборчі округи збігаються з адміністративно-територіальними одиницями.

3.Безпосередність виборів (пряме голосування).Сутність цього принципу, конституйованого в більшості країн з розвинутою парламентською демократією, полягає в тому, що виборці прямо (без посередників, делегатів чи представників) обирають членів парламенту, президента, представників інших органів політичної влади.

4.Принцип непрямого виборчого правамає місце тоді, коли між виборцями і тими, кого обирають, є посередник, якому довірено вирішити результат виборів. Непряме виборче право існує у вигляді:

1) непрямих виборів, у ході яких виборці формують комісію виборців (наприклад США);

2) багатоступеневих виборів, за яких громадяни вибирають лише нижній ступінь представницьких органів місцевого управління. Члени вищих органів держави обираються їхніми колегами, що знаходяться рангом нижче (наприклад Китай).

5. Таємне голосування— це коли рішення конкретного виборця повинне бути нікому не відоме. Цей принцип забезпечує свободу вибору, охороняє громадян від можливих переслідувань, а також підкупу. Практично таємниця виборів забезпечується закритою процедурою голосування, наявністю спеціальних кабін для голосування, стандартною формою, однаковістю бюлетенів для голосування, включенням у них імен усіх кандидатів чи використанням замість паперових бюлетенів спеціальних машин, які зберігають таємницю виборчого рішення і полегшують техніку голосування та підрахунок його результатів, та опечатуванням виборчих урн і суворим покаранням за порушення виборчої таємниці тощо.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]