1. Поняття та значення стадії апеляційного провадження.

Історично в правових системах різних країн закріпились 2 види апеляції — повна і неповна.

При повній апеляції розгляд справи по суті остаточно переноситься до суду другої інстанції, який не має права повернути справу до суду пер­шої інстанції і повинен сам винести остаточне рішення. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати до апеляційного суду нові докази. Перевірка оскаржуваного рішення ґрунтується на повторному розгляді справи по суті.

При неповній апеляції можливе повернення справи до суду першої ін­станції для її нового розгляду. При цьому особи, які беруть участь у спра­ві, не мають права подавати до апеляційного суду нові докази; перегляд рішення відбувається на основі фактичних даних, наданих до суду першої інстанції. Однак за наявності певних умов із загального правила можуть бути зроблені винятки, коли в апеляційному провадженні допускаються посилання на нові факти та докази.

Апеляиійне провадження — це сукупність процесуальних дій суду апеляційної інстанції та осіб, що беруть участь у справі, які здійснюються в цілях перевірки законності та обґрунтованості актів суду першої інстанції, що не набрали законної сили, шляхом повторного розгляду справи по суті.

Характерні ознаки апеляції:

1. апеляція подається на рішення (ухвалу) суду першої інстанції, які не набрали законної сили;

2. справа за апеляційною скаргою направляється на розгляд суду ви­щого рівня — апеляційного суду;

3. подання апеляції зумовлене неправильним, на думку апелянта, встановленням судом першої інстанції фактичних обставин справи, за­стосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуально­го права;

4. апеляційний суд вирішує як питання права, так і питання факту, тобто як юридичний, так і фактичний аспекти справи, у тому самому об­сязі, як і суд першої інстанції;

5) законом встановлені межі апеляційного перегляду — перевірка здій­снюється в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції;

6) нові докази суд апеляційної інстанції досліджує лише в тих випад­ках, якщо визнає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у їх прийнятті або неподання яких до суду раніше було зумовлено поважними причинами.

Суть апеляційного перегляду полягає у новому (повторному) розгляді та вирішенні справи судом апеляційної інстанції.

Мета апеляційного провадження — повторний перегляд справи по суті для перевірки законності та обґрунтованості ухваленого судом першої ін­станції рішення та виправлення судових помилок. Для поняття судових помилок характерні такі риси:

- вони є порушеннями юридичних норм;

- їх допускають суди та судді, уповноважені вирішувати цивільні справи;

- вони можуть бути усунені правовими засобами в цивільному про­цесуальному порядку.

Завдання апеляційного провадження визначені в ст. 303 ЦПК України, в якій встановлені межі дії суду апеляційної інстанції (перевіряє рішення суду, досліджує докази)

2. Право апеляційного оскарження рішень та ухвал суду першої інстанції

Для реалізації апеляційного провадження необхідна наявність ряду передумов об'єктивного та суб'єктивного характеру. Під перед­умовами апеляційного оскарження розуміють попередні умови ре­алізації права на апеляційне оскарження.

Однією з основних об'єктивних передумов допустимості апеля­ційного оскарження є наявність об'єкта, з приводу якого подаєть­ся апеляція. Об'єктом апеляційного оскарження є рішення, ух­вали суду першої інстанції, що не набрали законної сили, які міс­тять, на думку апелянта несприятливі для неї наслідки вирішення спору. Суб'єктивною передумо­вою допустимості апеляційного оскарження є наявність певного кола осіб, які мають право подати апеляційну скаргу на рішення, ухвалу суду першої інстанції.

У відповідності зі ст.292 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскар­жити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції пов­ністю або частково.

Дані особи мають право на апеляційне оскарження, якщо:

1. вони мають у справі певний юридичний інтерес, тобто вони не задоволені рішенням суду першої

інстанції і мають намір відстоювати свої вимоги в суді апеляційної інстанції;

2) вони мають процесуальну дієздатність.

Супротивником по апеляційній скарзі може стати тільки та осо­ба, на чию користь було ухвалено рішення суду першої інстанції, або її правонаступник.

Згідно ст. 292 ЦПК право апеляційного оскарження мають:

- сторони та інші особи, які беруть участь у справі;

- заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провад­ження, наказного провадження;

- особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки;

- правонаступники сторін і третіх осіб (ст. 37 ЦПК України);

- судові представники (якщо в їх довіреностях не застережене обмеження такого права);

- законні представники (батьки, усиновлювачі, опікуни, піклуваль­ники).

- органи та особи, яким законом надано право захищати права, сво­боди та інтереси інших осіб (Уповноважений ВРУ з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого само­врядування, фізичні та юридичні особи);

Згідно ст. 37 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор та його заступники мають право подавати апеляційну скаргу незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управ­лінь та відділів можуть подавати апеляційні скарги тільки в справах, у розгляді яких вони брали участь.

Право апеляційного оскарження — це надана законом можливість на спонукання діяльності суду апеляційної інстанції, спрямована на новий (повторний) розгляд цивільної справи та перевірку ухвалених в ній рішень та ухвал щодо їх відповідності вимогам законності та обґрунтованості. Право апеляційного оскарження реалізується шляхом подання апеляційної скарги