52.Поняття, система міжнародного цивільного процесу.

Міжнародний цивільний процес (МЦП) — це порядок проваджен­ня у цивільних справах за участю іноземного елементу і вирішення пи­тань, пов'язаних із наданням правової допомоги судам інших держав, які врегульовані нормами різних систем права (внутрішньодержавного і міжнародного).

До системи міжнародного цивільного процесу відносять такі итання:

-процесуальне положення іноземців в суді;

-процесуальне положення іноземної держави та її дипломатичних і консульських представників;

-визначення підсудності справ, що виникають з правовідносин з іно­земним елементом;

-встановлення змісту іноземного права;

-звернення до іноземних судів з дорученнями про виконання окре­мих процесуальних дій і виконання доручень іноземних судів;

-визнання і примусове виконання рішень іноземних судів;

-вчинення нотаріальних дій;

-розгляд спорів у порядку арбітражу;

-визнання іноземних арбітражних рішень;

-примусове виконання рішень іноземного арбітражу.

53. Правове регулювання міжнародного цивільного процесу

До внутрішньодержавного законодавства, в якому містяться норми МЦП, належать ЗУ «Про правонастуїшицтво України», ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ЗУ «Про біженців», ЗУ «Про міжнародні договори України», ЗУ «Про міжнародне приватне пра­во», Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом През, Положення про дипломатичне пред­ставництво України за кордоном, затверджене розпорядженням ПУ.

Україна як суб'єкт міжнародного права є учасницею міждержавних конвенція, договорів і угод про надання правової допомоги і правові від­носини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, де також містять­ся норми МЦП.

До таких відносяться;

-двосторонні договори України;

• міжнародні договори СPCP, які не суперечать КУ та інтересам укра­їнської держави і які Україна визнала для себе обов'язковими в силу правонаступництва;

-Віденська конвенція про дипломатичні зносини;

-Віденська конвенція про консульські зносини;

-Віденська конвенція про право міжнародних договорів;

-Конвенція з питань цивільного процесу;

-Конвенція про вручення за кордоном судових і позасудових доку­ментів у цивільних або комерційних справах;

-Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або ко­мерційних справах;

-Конвенція держав — членів СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах;

-інші.

55.Судовий та дипломатичний імунітет.

Іноземні держави та їх дипломатичні представництва мають еу* довий імунітет, що означає вилучення однієї держави з-під юрисдикції іншої. В основі судового імунітету полягає суверенітет і рів­ність держав.

Як закріплює ст.79 Закону, пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як від­повідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке на­лежить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення по­зову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або зако­ном України.

Судовий імунітет держави у широкому сенсі складається з де­кількох елементів:

• непідсудність однієї держави суду іншої держави (судовий імунітет у вузькому сенсі);

• імунітет від попереднього забезпечення позову;

• імунітет від примусового виконання рішення суду.

Виділяють кілька видів судового імунітету держави:

— абсолютний Імунітет, суть якого полягає в тому, що держа­ва користується імунітетом у повному обсязі незалежно від харак-теру своєї діяльності, тобто не тільки у випадках здійснення нею функцій публічної влади, але і у випадках, коли держава виступає в приватно-правових відносинах;

— функціональний імунітет, в основі якого лежить розмежу­вання діяльності держави як носія суверенної влади та діяльності держави як приватної особи. Держава може посилатися на судовий імунітет тільки в тому випадку, коли вона здійснює публічно-пра-вові функції. Виступаючи як приватна особа, займаючись підпри­ємницькою діяльністю, держава судового імунітету не має.

Дипломатичний імунітет регулюється внутрішнім законо­давством і міжнародними конвенціями. Дипломатичний імунітет — сукупність прав та привілеїв, наданих дипломатичним представництвам іноземних держав та їх співробітникам, що включають в себе: недоторканність особи, службових приміщень, житла і власності, звільнення від податків, митного огляду, гарантує дипломатам право безпечого проїзду та захисту від цивільного позову або кримінального переслідування відповідно до законодавства приймаючої країни). Згідно з ч.2 ст.413 ЦПК акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України, підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Однак імунітет від юрисдикції України не поширюється на випадки, коли глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу вступлять у цивільно-правові відносини як приватні особи у зв'язку з позовами про належне їм нерухоме майно на території України, спадкування, а також у зв'язку із позовами, що випливають з їх професій­ної чи комерці^рї діяльності, що здійснюється ними за межами службо­вих обов'язків.

Імунітетом від юрисдикції судів України користуються також співро­бітники консульських установ — консульські посадові особи і консульські службовці. Вони не підлягають юрисдикції щодо дій, які вони вчиняють під час виконання консульських функцій.

Привілеї та імунітети, передбачені для членів дипперсоналу, поширю­ються на представників іноземних держав, членів парламентських та уря­дових делегацій, членів їх сімей.