59. Правовий статус суб'єктів міжнародного цивільного процесу.

Згідно ч. 1 ст. 26 КУ іноземці та особи без громадянства, які перебу­вають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими КУ, законами та міжнародними договорами України.

У цій конституційній нормі у загальному вигляді сформульовано принцип національного режиму, який закріплено і у ЦПК України та ЗУ «Про міжнародне приватне право». З метою за­хисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи ін­тересів іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іно­земні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації мають право звертатися до судів України в порядку, встановленому ЦПК.

Згідно ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства» в судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й грома­дяни України.

Передумовою участі іноземних громадян і юридичних осіб у цивіль­ному процесі є процесуальна правосуб'єктність. Оскільки спеціальні правила визначення правосуб'єктності зазна­ченої категорії осіб у цивільному процесуальному законодавстві відсутні, для її визначення необхідно виходити із загального положення, що ци­вільна процесуальна правоздатність і дієздатність.

Іноземець — особа, яка не має громадянства України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Статус іноземних юридичних осіб визначається за законодавством держави, в якій вони засновані. Їх правосуб'єктність підтверджується від­повідним документом.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність міжнародних організацій установлюється на підставі положень про те, що міжнародні організації підлягають юрисдикції судів України в межах, визначених міжнародними договорами.

Таким чином, на іноземних осіб поширюються як загальні правила ЩІК України, так і спеціальні, передбачені ЗУ і міжнародними догово­рами. Наприклад, іноземці можуть вести справу в суді особисто або через представників. Однак громадяни іноземних держав можуть бути пред­ставлені в суді консулами відповідних держав, причому відповідно до консульських конвенцій — без довіреності.

Поширення національного режиму на іноземних осіб ґрунтується на принципі беззастережності і не пов'язане з їх проживанням в Україні. Це означає, що норми цивільного процесуального права поширюються на іноземців незалежно від того, чи передбачені законодавством їх держав рівнозначні права для громадян та юридичних осіб України.

60. Судовий контроль за виконанням судових рішень.

Контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють не тільки начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та керівник ви­щестоящого органу Державної виконавчої служби, що прямо передбачено ст. 83 З У «Про виконавче провадження», але й суд.

Стаття 82 зазначеного Закону чітко розмежовує механізми оскаржен­ня рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадо­вих осіб державної виконавчої служби не лише для кожної з основних груп учасників виконавчого провадження (для сторін та осіб, які залуча­ються для проведення виконавчих дій), а також для стягувача та боржника окремо.

Так, боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служ­би виключно до суду, який видав виконавчий документ. Адміністративний спосіб захисту своїх прав чи інтересів для боржника виключений прямою нормою Закону, що можна пояснити намаганням законодавця прискорити здійснення виконавчого провадження, позбавивши боржника можливостей його затягу­вання, зокрема, шляхом оскарження тих чи інших дій виконавця спочатку в адміністративному, а потім у судовому порядку.

Стягувач та інші учасники виконавчого провадження (крім боржника) наділені правом оби­рати спосіб оскарження:

- адміністративний:

• якщо скарга стосується рішень, дій чи бездіяльності самого держав­ного виконавця — до начальника відділу, якому безпосередньо підпоряд­кований державний виконавець;

• якщо скарга стосується рішень, дій чи бездіяльності начальника від­ділу — до вищестоящого органу Державної виконавчої служби;

- судовий:

• якщо скарга стосується виконання судового рішення і подається стягувачем — до суду, який видав виконавчий документ;

• іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залу­чаються до проведення виконавчих дій, — до адміністративного суду.