1 Див.: Вулф к. Етнічний націоналізм: Аналіз і захист. Пер. З англ. // Націоналізм: Антологія / Упоряд. О. Проценко, в. Лісовий.- к.: Смолоскип, 2000.- с. 493.

Набуття і втрата грома­дянства

Способи набуття громадянства в загально­му порядку поділяються на набуття громадян­ства в результаті:

а) народження за правом крові (іиз _заП£иіпіз) та за правом ґрунту (іиз зоїі). Деякі держави використовують один з цих принци­ пів, інші (Україна, Велика Британія, Канада) - обидва. В цілому законодавство більшості дер­ жав поєднує обидва принципи;

б) прийняття до громадянства (натуралізації). У виключних випадках можливі такі спо­ соби набуття громадянства:

• групове надання громадянства чи колек­ тивна натуралізація - трансферт;

• оптація чи вибір громадянства;

• реінтеграція чи відновлення у громадян­ стві.

Натуралізація - індивідуальне прийняття до громадянства на прохання зацікавленої особи. Як правило, натуралізація здійснюється з урахуванням певних умов, що передбачені в законі. Так, в Законі України «Про громадянство України» 2001 р.¹ передбачено такі умови натуралізації:

1. визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2. зобов'язання припинити іноземне громадянство або не- перебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства Украї­ ни за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони);

3. безперервне проживання на законних підставах на тери­ торії України протягом останніх п'яти років;

1. отримання дозволу на постійне проживання в Україні;

4. володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, Достатньому для спілкування;

5. наявність законних джерел існування. Ця умова не по­ ширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Положення, передбачені п.п. 3-6 ч. 2 цієї статті, не поши­рюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, ¹ на осіб, прийняття яких до громадянства України становить Д^еРжавний інтерес для України (ст. 9).

Проблеми громадянства, зокрема набуття громадянства, ре-^гУлюються і низкою міжнародних договорів. Під час Гаазької

ВВР.- 2001.- № 13.- Ст. 65.

.68

РОЗДІЛ 5

поняття громадянства в міжнародному праві

69_

кодифікаційної конференції 1930 р. було проголошено, що хоч громадянство в першу чергу є проблемою національного права кожної держави, значною мірою воно регулюється принципа-] ми міжнародного права¹.

Згідно зі ст. 12 Гаазької конвенції щодо деяких питань, які торкаються колізій законів про громадянство 1930 р., «но­рми законів, які надають громадянство за народженням на певній території держави, не застосовуються автоматично до дітей осіб, які мають дипломатичний імунітет у державі, де народилась дитина».

У законодавстві багатьох держав є положення, згідно з] якими дитина, батьки якої невідомі, отримує громадянство держави, на території якої її знайдено. Згідно зі ст. 14 Гаазь-І кої конвенції щодо колізій законів про громадянство «знайда (а іоипсііт^) вважається таким, що народився на території | держави, де його було знайдено, доки не буде доведено проти-! лежне». Це в багатьох випадках застосовується і до дітей, на­роджених від батьків, громадянство яких невідоме або які є апатридами.

Питання про громадянство стає актуальним, коли має міс­це шлюб з іноземцем. Більшість держав нині відповідно до Конвенції ООН про громадянство заміжньої жінки 1957 р.І дотримуються рівноправності статей і встановлюють, що вступ жінки у шлюб сам по собі не впливає на її громадянство. Ра-І зом з тим в багатьох державах, зокрема і в Україні, навіть] передбачається спрощений порядок набуття громадянства за­міжньою жінкою.

Відомі у багатьох країнах випадки надання почесного гро­мадянства за міжнародним правом не означають натуралізацію. І

Відповідно до Закону України «Про громадянство У краї-1 ни» від 18 січня 2001 р. громадянство України набувається: І

1. за народженням;

2. за територіальним походженням;

3. внаслідок прийняття до громадянства;

4. внаслідок поновлення у громадянстві;

5. внаслідок усиновлення;

6. внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;!

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судомі недієздатною, опіки;

8. у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного! чи обох батьків дитини;

9. внаслідок встановлення батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними! договорами України.

Виділяють три форми втрати громадянства:

• автоматична втрата громадянства;

• вихід з громадянства;

• позбавлення громадянства.

Автоматична втрата громадянства є типовою формою втра­ти громадянства, наприклад в законодавстві США. Там існує _таК звана доктрина вільної експатріації. Якщо якась особа, що мала американське громадянство, натуралізувалася за кор­доном, вона автоматично втрачає американське громадян­ство.

Вихід з громадянства - це втрата громадянства на основі рішення компетентних органів держави, що виноситься на прохання зацікавленої особи.

Позбавлення громадянства, на відміну від виходу з грома­дянства, здійснюється з ініціативи державних органів зазви­чай як покарання за ворожу цій державі діяльність. Аналогом позбавлення громадянства є випадки насильницької (обов'яз­кової) зміни громадянства чи «колективної натуралізації». Суди не раз стверджували, що міжнародне право не дозволяє на­сильницької зміни громадянства. США, Велика Британія, Франція та інші держави часто висловлювали протест проти положень «насильницької натуралізації», що мали місце в за­конах латиноамериканських держав ¹.

Низка норм щодо втрати громадянства міститься в Кон­венції ООН про скорочення безгромадянства 1961 р. Так, згід­но зі ст. 5, якщо закон держави передбачає втрату громадян­ства внаслідок якоїсь зміни в особистому статусі, як-от одру­ження чи розлучення, узаконення, визнання чи усиновлення, така втрата можлива тільки за умови набуття іншого грома­дянства. Конвенція допускає можливість втрати громадянства особою, яка довгий час проживає за кордоном, за умови, що цей час становить не менше як сім послідовних років.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про громадянство Украї­ни» громадянство України втрачається:

1. якщо громадянин України після досягнення ним повно­ ліття добровільно набув громадянство іншої держави;

2. якщо іноземець набув громадянство України і не подав У порядку, передбаченому частиною п'ятою статті 8, пунктом £ частини другої статті 9 та частиною другою статті 10 цього Закону, документ про припинення іноземного громадянства ^а"° Декларацію про відмову від нього;

3. якщо іноземець набув громадянство України і скористав­ ся правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на ^Нього іноземне громадянство;

¹ Вгошпііе І.- Ор. сН.- Р. 388. 70 РОЗДІЛ 5

ііе І.- Ор. сії.- Р. 405.

поняття громадянства в міжнародному праві

71

4. якщо особа набула громадянство України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

5. якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

Положення пунктів 1, 2, 3, 5 частини першої цієї статті не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства.

Подвійне грома­дянство

Ч ерез застосування іиз зап^иіпіз і іиз зоїі, поєднаних з натуралізацією, особа може ма­ти більше як одне громадянство. Подвійне громадянство має певні негативні наслідки, зокрема наслідки, пов'язані з наданням ди­пломатичного захисту особам з подвійним гро­мадянством; наслідки, пов'язані з військо­вою службою осіб з подвійним громадянст­вом тощо. Питанню військового обов'язку бі­патридів присвячений Гаазький протокол про військовий обов'язок у деяких випадках по­двійного громадянства 1930 р., Європейська конвенція про скорочення випадків множин­ного громадянства і військовий обов'язок 1963 р. Наприклад, між Португалією та Ні­меччиною було укладено договір про подвій­не громадянство. Термін військової служби у цих державах різний: у Німеччині - півтора роки, а в Португалії — один рік. Якщо люди­на, маючи громадянство обох цих держав, від­служила рік у війську Португалії, то, перетнувши кордон Німеччини, вона повинна ще півроку відслужити — вже за законом Німеччини. Так само виникає питання й тоді, коли біпатрид скоїв злочин: де, в якій саме країні, він має відбувати покарання ¹.

Згідно зі ст. 4 Гаазької конвенції щодо колізій законів про громадянство 1930 р. «Держава не може надавати дипломатич­ного захисту одному з її громадян проти держави, чиє грома­дянство така особа також має». Згідно зі ст. 5 «на території