1 Ввр.- 1992.- № 41.- Ст. 61-62. 36 розділ 2

згідно з якою нова держава не пов'язана договорами поперед­нього суверена в силу принципу правонаступництва держав. Щодо інших держав-правонаступниць діє принцип континуі-_тету. Очевидно, що проблемним питанням є визначення по­няття «нова незалежна держава». Прибалтійські республіки проголосили, що не є правонаступниками жодного договору, укладеного СРСР, оскільки відновили свою незалежність, втрачену в результаті окупації Радянським Союзом 1940 р. Комісія міжнародного права ООН та багато держав вислови­ли пропозицію, що слід вважати території, які набули неза­лежності за умов, наближених до тих, за яких утворились нові незалежні держави, також вільними від зобов'язань дер-жав-попередниць. Данія, Нідерланди, Австрія та інші дер­жави також вважають, що практика держав за останні роки свідчить про те, що всі нові держави підтверджують принцип іаЬиіа газа у питанні правонаступництва щодо договорів. Разом з тим низка новоутворених держав ратифікували Кон­венцію 1978 р., зокрема Словенія, Боснія-Герцеґовина, Хор­ватія, Естонія, Словаччина. Відповідно до Закону «Про пра­вонаступництво» 1991 р. Україна підтвердила свої зобов'я­зання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до про­голошення незалежності України, та за тими міжнародни­ми договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції

України (ст. 6, 7)¹.

Що ж до міжнародних договорів з прав людини, ірзо {"асію вважається, що існує континуітет міжнародних договірних зобов'язань у сфері прав людини. Ці договори становлять особ­ливий інтерес, оскільки саме в перехідні періоди політичної нестабільності мають місце масові грубі порушення прав лю­дини ². Особлива природа договорів, спрямованих на захист прав людини та основних свобод, неодноразово підкреслюва­лась в резолюціях Комісії ООН з прав людини (1993, 1994, 1995 р.). Однак в самій практиці держав-правонаступниць не прослідковується чіткої лінії в бік визнання континуітету до­говірних зобов'язань у сфері прав людини ³. Практика 23 дер­жав, які утворились після розпаду Югославії, Радянського Союзу та Чехословаччини, щодо правонаступництва стосовно міжнародних договорів виявилась дуже різною.

Так, жодна держава-правонаступниця колишнього Радян­ського Союзу не стала учасницею Пакту про громадянські

¹ Закон «Про правонаступництво України» // ВВР. - 1991.- № 46.- Ст. 617.

Каттіпда М. Ь.- 1996.- V. 7.- Р. 469-470.

Гусейнов Л. Г. Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов'язань у галузі прав людини: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук.- К., ²°00.- с. 50.

Міжнародна о "т правосуб'єктн'їсть о /

² Каттіпда М. Т. 8їаі,е Зиссеззіоп іп Кезресї ої Нитап Кі^Мз Тгеаііез //

7 Р 469470

та політичні права в порядку правонаступництва, а всі (окрім Казахстану і Таджикистану, які по сьогодні не визначили сво­єї позиції тим чи іншим чином) надали документи про приєд­нання. З іншого боку, Україна як один з фундаторів 00Н вже була стороною основних міжнародних договорів з прав люди­ни згідно зі ст. 80 Конституції СРСР 1977 р.

Словенія, як і Боснія-Герцеґовина, Хорватія, Македонія, у 1991 та 1992 рр. повідомили Генерального секретаря ООН, що вважають себе пов'язаними шляхом правонаступництва дер­жав договорами, стороною яких була Соціалістична Федера­тивна Республіка Югославія. Це пояснювалось тим, що ці дер­жави в минулому як складові частини Югославської федерації дали свою згоду на ратифікацію договорів щодо правонаступ­ництва. Згідно зі ст. 271 Конституції СФРЮ, міжнародні до­говори укладались за погодженням з республіканськими та провінційними органами, які були наділені відповідною ком­петенцією. Щодо Словенії, то, окрім згоди бути пов'язаною зобов'язаннями за договорами колишньої Югославії, вона та­кож повідомила Комітет ООН з прав людини, що жертви по­рушень прав людини, вчинених попереднім режимом, мають право на відшкодування шкоди державою-правонаступни-

цею '.

Проблемним залишалось питання щодо статусу Федера­тивної Республіки Югославії. У Преамбулі до Конституції ФРЮ 1992 р. проголошується континуітет Югославії щодо СФРЮ, в той час як інші республіки колишньої СФРЮ вважа­ли Федеративну Республіку Югославію новою державою. Арбі­тражна комісія мирної конференції в Югославії (Вайіпіег Соттіззіоп) вирішила, що ФРЮ - це нова держава, яка не може розглядатись як єдина правонаступниця СФРЮ. Рада Безпеки також вирішила, що держава, відома як СФРЮ, пе­рестала існувати і що нова держава не може автоматично на­бути членства в ООН.

Отже, практика нових держав, утворених на теренах ко­лишніх Радянського Союзу та Югославії, з одного боку, під­тверджує, що на зобов'язаннях, які випливають з договорів щодо прав людини, не відбивається правонаступництво дер­жав. Це стосується всіх зобов'язань держави-попередниці, у тому числі застережень, декларацій тощо. Континуітет цих зобов'язань застосовується ірзо іасїо. З іншого боку, маємо під­твердження того, що держави надають документи про приєд­нання до міжнародних договорів, включаючи договори з прав людини.

Бос. ССРК/С/79/Аа.40.рага.6

.38

РОЗДІЛ 2

Правонаступництво держав існує і щодо активів та пасивів попередньої держави. Активи включають золотий, валютний запас, закордонну власність (посольства) та борг цій державі з боку інших держав. Пасиви - це борги попередньої держави. Так, розподіл боргів та активів Чехословаччини було проведе­но у співвідношенні 2 до 1 (Чехія - Словаччина), оскільки Чехія має вдвічі більше населення. Нерухомість була поділена за територіальним принципом, а інші активи та зобов'язання -залежно від кількості населення.

Борги Радянського Союзу на кінець 1990 р. оцінювались в $54 млрд, а на кінець 1991 р. в $66 млрд. На думку Великої сімки, загальна вартість активів була меншою, ніж величина боргу. 4 грудня 1991 р. у Москві було підписано Договір про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу і ак­тивів Союзу РСР. Згідно зі ст. 1 активи СРСР - це нерухома і рухома державна власність СРСР за межами його території, золотовалютні фонди і резерви СРСР, інвестиції за кордоном, будь-які фінансові зобов'язання щодо СРСР іншої держави, міжнародної організації чи будь-якого іншого іноземного де­бітора. Згідно з договором, частка кожної зі сторін у заборго­ваності на 1 січня 1991 р. і в активах на момент правонаступ­ництва визначається на основі узгодженого сторонами єдино­го агрегованого показника. Частку України було визначено

як 16,37 %.

ЗО грудня 1991 р. було підписано Угоду глав держав СНД щодо власності колишнього Союзу РСР за кордоном, згідно з якою було створено Міждержавну комісію з вироблення критеріїв і принципів розподілу власності за кордоном. За Угодою про доповнення до Договору про правонаступництво Щодо зовнішнього державного боргу і активів Союзу РСР, підписаною в Москві 13 березня 1992 р., повноваження зга­даної вище Міждержавної комісії перейшли до Міждержавної ради. 20 березня 1992 р. у Києві Рада глав держав - учасниць СНД прийняла рішення про створення Комісії з повноваж­них представників для проведення переговорів і підготовки пропозицій щодо вирішення питань боргів і активів СРСР, однак вже 9 жовтня цього ж року роботу комісії було призу­пинено.

6 липня 1992 р. в Москві було підписано Угоду про розпо-Діл всієї власності колишнього Союзу РСР за кордоном. Су-^кУпна частка Грузії, Латвії, Литви та Естонії цією угодою не Розглядається. Угоду не підписали Азербайджан та Грузія. Узбекистан підписав із застереженням про необхідність пере­гляду своєї частки.

39_

міжнародна правосуб'єктність

З жовтня 1992 р. між урядами Російської Федерації та України було підписано Комюніке за результатами перегово­рів щодо врегулювання питань обслуговування зовнішнього державного боргу і управління активами колишнього Союзу РСР. Уряд РФ запропонував уряду України варіанти обслу­говування зовнішнього боргу, а саме - переоформити на РФ зобов'язання України з обслуговування зовнішнього державного боргу колишнього СРСР перед зарубіжними кредиторами. Од­ночасно Україна делегує РФ право управління зовнішніми борговими активами колишнього СРСР. 23 листопада 1992 р. було підписано Протокол між урядом України та урядом РФ з питань зовнішнього боргу та активів колишнього СРСР, згідно з яким Україна передає РФ права та функції щодо управління зовнішнім боргом та фінансовими активами СРСР в частині, що припадає на частку України, до укладення міждержавної Угоди. Згідно з п. 2 всі питання правонаступництва стосовно боргів і активів СРСР вирішуються на двосторонній основі шляхом укладення окремого міждержавного договору.

16 січня 1993 р. було знову підписано Протокол між Ро­сією та Україною про схему обслуговування зовнішнього бо­ргу СРСР, згідно з яким Росія та Україна визнають відпові­дальність за борг колишнього СРСР і будуть окремо відпові­дальні за обслуговування зовнішнього боргу колишнього СРСР у відповідних долях, які ще мають уточнюватися. У світлі тако­го розвитку подій несподіваним було укладення 9 січня 1994 р. Угоди між Україною та РФ про врегулювання питань право­наступництва щодо зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР, згідно зі ст. З якої Україна передає, а Російська Федерація бере на себе зобов'язання з виплати ча­стки України у зовнішньому державному борзі колишнього Союзу РСР за станом на 1 грудня 1991 р. Відповідно до ст. 4 для виплати частини зовнішнього боргу, закріпленого за Укра­їною, Україна передає, а Російська Федерація приймає част­ку України в активах колишнього Союзу за станом на 1 груд­ня 1991 року. Цей так званий нульовий варіант ще не рати­фіковано Верховною Радою України і визнається досить не­вигідним для України. Найчастіше наводять аргументи про те, що ще не відома доля золота комуністів, яке може бути знайдено; не підраховано вартості посольств колишнього СРСР; борг Радянського Союзу буде реструктуровано, отже, чи так важливо його позбавлятись; передати свої активи та пасиви РФ - означає визнати її регіональний гегемонізм. Зрештою, прецеденти вирішення проблеми розподілу колиш­ніх активів та пасивів є, зокрема шляхом створення Міжна­родної арбітражної комісії, як це було щодо колишньої Юго­славії.

ІНШІ

суб'єкти міжна­родного права

Крім держав можна виділити державопо-дібні утворення, наприклад, вільне місто Дан-піг, котре мало певну автономію, фіксовану територію та населення і певну юридичну пра­воздатність. Політично, однак, такі утворен­ня не є суверенними державами. Щодо Данці-_га, то воно було утворене згідно з Версальсь-ким договором, ст. 100-108 якого визначали спеціальні відносини Данціга з Лігою Націй та Польщею. Ліга Націй виконувала наглядо­ві функції, а Польща контролювала зовнішні зносини Данціга, що дуже нагадувало протек­торат. 1947 р. згідно з Італійським мирним договором утворювалась Вільна територія Трі­єсту, дуже подібна за статусом до вільного міс­та Данціг, однак перебувала вона під прямим контролем Ради Безпеки ООН.

Наступне державоподібне утворення — кон­домініум - об'єднане здійснення державної вла­ди на певній території засобами автономної місцевої адміні­страції. Кілька держав беруть участь в кондомініумі.

Термін «міжнародні території» стосується декількох пра­вових режимів. Наприклад, виключне управління територією міжнародною організацією. Такий режим був запропонований місту Єрусалиму Радою Опіки ООН 1950 р., однак цей режим так і не був запроваджений.

Існують також особливі види правосуб'єктності. Наприклад, утворення зиі £епегіз. у договорі і Конкордаті 1929 р. Італія визнала суверенітет Святого престолу у міжнародній сфері та його виключний суверенітет і юрисдикцію над містом Вати-кан. Низка держав визнали Святий престол і встановили з ним Дипломатичні зв'язки. Святий престол є стороною міжнарод­них договорів.

Як зазначалось вище, ідея міжнародної правосуб'єктності за останні десятиліття розширилась і включає також міжна­родні організації, народи, які борються за незалежність, транс­національні корпорації, індивідів.

Міжнародні організації зазвичай не підписують договорів і не ратифікують їх, хоч міжнародне право і передбачає таку можливість (Віденська конвенція про право міжнародних до­говорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.). Вони безпосеред­ньо не творять міжнародне право за єдиним винятком — Рада Безпеки може приймати резолюції, які є обов'язковими для всіх.

.40

РОЗДІЛ 2

міжнародна правосуб'еістність

А 1

Статус міжнародної організації визначається тим, чи може вона представляти свої інтереси в міжнародному праві, чи може звертатися з позовом до Міжнародного Суду. Міжнародний Суд Справедливості в консультативному висновку у справі Репа­рацій 1949 р.^! розглянув це питання. Справа пов'язана з убив­ством громадянина Швеції, представника ООН у Єрусалимі, що перебував у володінні Ізраїлю. Представник ООН був уби­тий членом угруповання, яке протистояло мандатові Палести­ни в Єрусалимі. Ізраїль ще на той час не був членом ООН.

Згідно з традиційним міжнародним правом оскаржити цю справу в Міжнародному Суді повинна була Швеція. Однак ООН вирішила сама подати скаргу проти Ізраїлю, а тому зверну­лась до МСС за консультативним висновком. Суд вирішив, що ООН має паралельне право звернутись до Міжнародного Суду. Звичайно, різні суб'єкти міжнародного права мають різну пра-восуб'єктність. Суб'єкти інші, ніж держави, можуть мати об­межену правоздатність. ООН має досить велику міжнародну правоздатність на відміну від інших міжнародних організа­цій, які мають вужчу правоздатність. При цьому Швеція та ООН повинні погодити між собою, хто буде звертатись до МСС. У 1950 р. Ізраїль добровільно сплатив компенсацію ООН, яку передали сім'ї загиблого.

Інше питання стосувалось того, чи міжнародна організація може оскаржувати дії держав, які не є членами ООН. Суд дав ствердну відповідь. Такий консультативний висновок МСС змінював всю теорію міжнародного права - було визнано, що міжнародні організації мають об'єктивну правосуб'єктність. По-перше, міжнародні організації мають правосуб'єктність до тієї міри, як цього вимагають функції, які вони виконують, і, по-друге, їх правосуб'єктність є об'єктивною і поширюється також на нечленів цієї організації.

Що ж до правосуб'єктності неурядових міжнародних орга­нізацій, як, наприклад, Міжнародна Амністія (Атпезіу Іпіегпаііопаі), вони майже не мають її, тобто не наділені жод­ними правами та обов'язками в міжнародному праві, але вони можуть бути досить впливовими при прийнятті рішень. Особ­ливий правовий статус має Міжнародний Комітет Червоного Хреста - він утворений з внутрішньодержавних організацій, які є квазіурядовими (нібито урядовими).

За ст. 71 Статуту ООН один з основних органів ООН - ЕКО-СОР має право надавати консультативний статус неурядовим організаціям, тобто право безпосередньо брати участь у між­державних обговореннях. Так, на засіданнях Комісії ЕКОСОР з прав людини (54 держави) близько 120 неурядових організа-

42

. Ор. [1949] І.СІ. Кер. 174.