Діагностика

Попередній діагноз типовихформ дифтерії повинен ставитися клінічно, тому що своєчасно повинно вирішуватись питання про необхідність введення антитоксичної протидифтерійної сироватки. Діагноз є складним приатиповихформах дифтерії (катаральнійтаострівній). Велике значення мають епідеміологічні дані (наявність контакту з хворими або носіями дифтерійного мікробу, врахування епідеміологічної обстановки у населеному пункті і т.д.).

Хвороба підтверджується виявленням росту дифтерійних бактерій при посіві слизу з зіва та носа у поживне середовище (згорнута сироватка кровілюдини). Проби слизу беруть окремо з зіва та носа ватним тампоном, просякнутим сироваткою. Лабораторія дає попередню відповідь за результатами бактеріологічного дослідження через 24-48 годин, остаточно – через 4-5 днів.

Допоміжне значення має телуритовапроба – ватним тампоном, змоченим 2% розчином телурита, змащують нальоти, плівки у зіві: при наявності дифтерії ці плівки чорніють.

Використовують також серологічніметоди діагностики (реакціяаглютинації; визначення рівняантитоксинув крові).

Диференційний діагноз проводять із стрептококовимиангінами,інфекційним мононуклеозом, ангінозно-бубонною формоютуляремії. При підозрі на дифтерійний круп слід диференціювати від несправжнього крупа при гострих респіраторних захворюваннях,кору.

Лабораторна діагностика

1. Загальний аналіз крові- лейкоцитоз, нейтрофльоз, зсув формули вліво, прискорення ШОЕ.

2. Бактеріоскопія секрету ротоглотки і носових ходів- наявність або відсутність бактерій морфологічно подібних до коринебактерій дифтерії.

3. Бактеріологічна діагностикаслизу з ротоглотки, з носу та інших місць ураження - виділення культури коринебактерії дифтерії та визначення її токсигенних властивостей.

4. РПГА крові з дифтерійним діагностикумом- зростання титру антитоксичних антитіл у сироватці крові у динаміці хвороби.

5. РНАз комерційним дифтерійним антигеном - виявлення дифтерійного токсину у сироватці крові.

6. РПГА крові з еритроцитарним діагностикумомдо введення ПДС (протидифтерійної сироватки) - визначення рівню дифтерійного токсину в сироватці крові.

Дослідження для діагностики ускладнень

7. Коагулограма-гіперкоагуляціяабокоагулопатія.

8. Загальний аналіз сечі- можливапротеїнурія, циліндрурія, мікрогематурія, підвищена питома вага.

9. Ниркові тести- підвищення рівню залишкового азоту, сечовини, азоту сечовини.

10. ЕКГ- дослідження у динаміці.

11. Огляд отоларингологом, кардіологом та неврологом у динаміці.

12. Ларингоскопіяпряма та непряма при ларингеальній дифтерії.

13. Риноскопіяпри назофарингеальній дифтерії.

14. Задня риноскопія при назофарингеальній дифтерії.

Лікування

Хворих на дифтерію госпіталізують при будь-якій клінічній формі. Призначають постільний режим, напіврідку висококалорійну їжу, багату вітамінами, часте дрібне годування. Хворий дифтерією зіва повинен полоскати рот 1% теплим розчином борної кислоти; маленьким дітям проводять спринцювання рота тим же розчином.

Якомога раніше слід розпочинати введення лікувальної протидифтерійної антитоксичної сироватки. Попередньо необхідно провести десенсибілізацію за наступною схемою. Підшкірно вводять 0,1 мл розведеної сироватки (1:100). Якщо через 30 хвилин реакція буде негативною або гіперемія у місці введення сироватки менша 1 см у діаметрі, під шкіру вводять 0,1 мл нерозведеної сироватки. При відсутності анафілактичної реакції на її введення через 40-60 хвилин уся доза сироватки вводиться в/м.

При локалізованих формах дифтерії перша разова доза становить 10 000 – 30 000 МО сироватки, при поширеній – 30 000 – 40 000 МО, при субтоксичній – 40 000 – 50 000 МО, токсичній І ступеню – 50 000 – 70 000 МО, ІІ ступеню – 60 000 - 80 000 МО, ІІІ ступеню та геморагічній – 100 000 – 120 000 МО, при дифтерії гортані – 40 000 – 50 000 МО, дифтерії носа – 10 000 – 20 000 МО. Курсові дози у 2-3 рази більше разових. При локалізованих формах достатньо обмежитися однократним введенням сироватки, при відсутності ефекту введення сироватки може бути повторене через добу. При токсичних формах сироватку вводять 3-4 дні, причому у перші 2 дні по 2 рази на добу.

Антибіотики самостійного значення у лікуванні дифтерії не мають. Одночасно з призначенням сироватки може застосовуватися тетрациклін. Цей препарат застосовується також при лікуванні бактеріоносіїв. При токсичних формахдифтерії застосовують кортикостероїди, великі дози аскорбінової кислоти, нікотинову кислоту,вітаміни групи В,плазму, дезінтоксикаційні розчини (гемодез), оксигенотерапію. При дифтерії гортані призначають літичні суміші (з включенням до їхнього складу аміназина, промедола, антигістамінних засобів). При відсутності ефекту від консервативної терапії та посиленні явищ стенозу необхіднаінтубаціяаботрахеотомія.