39 Функції лічильної комісії:

• Підрахунок голосів акціонерів по питаннях порядку денного з простим голосуванням та кумулятивним;

• Оголошення результатів підрахунку голосів за кожним питанням порядку денного;

• Формування та підпис протоколу про підсумки голосування;

• Опечатування бюлетенів для голосування та передача емітенту кінцевого пакету документів за результатами роботи лічильної комісії

40 Фінансовий посередник — це господарюючий суб'єкт, який перерозподіляє фінансові ресурси шляхом проведення операцій з грошима або цінними паперами. До таких суб'єктів належать: банки, інвестиційні компанії, страхові пенсійні фонди, довірчі товариства

41.Відповідно до чинного законодавства наглядова рада здійснює в АТ такі функції в АТ:

1. представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів

2. здійснює захист прав акціонерів

3. контролює діяльність виконавчого органу товариства виконавчого органу від виконання покладених на нього обов'язків і зловживання наданими йому правами.

4. регулює діяльність виконавчого органу товариства.

42. Об'єктами корпоративного управління в Україні є господарські товариства. Проте не всі господарські товариства попадають під поняття корпоративних. До таких насамперед відносять акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, тобто ті, в яких управління відокремлене від власності.

Загальним об'єктом управління можна вважати корпоративні права, проте вони не можуть існувати без корпорації як цілісного суб'єкта господарювання - юридичної особи.

Об'єктом корпоративного управління є також державне майно, передане в статутні капітали господарських товариств, акції акціонерних товариств, що належать державі.

43. Моделі корпоративного управління за можливістю впливу акціонерів на управлінські рішення:

Модель корпоративного управління - це сполучення, набір системоутворюючих компонентів. Будь-яка систематизація засновується на виокремленні загальних для всіх елементів ознак, які приймаються за системоутворюючі. 

Існують-англо-американській, японській, німецькій моделі корпоративного управління. Ці системи корпоративного управління відрізняються підходами до визначення кількості акціонерів та їх складом, формуванням органів управління, можливістю участі держави та банківських установ у створенні акціонерних товариств тощо

Відповідно до порядку формування органів корпоративного управління передбачається законодавчо встановлені дві або три складові у структурі управління корпорацією:

• Загальні збори акціонерів, спостережна рада та правління (Німеччина, Швейцарія);

• Загальні збори та правління (Англія, США);

• Право вибору найприйнятнішої для корпорації системи управління (Франція).

Визначаючи можливості впливу акціонерів на управлінські рішення розрізняють інсайдерську та аутсайдерську системи управління.

Аутсайдерська система управління корпорацією передбачає значний вплив менеджменту на прийняття та реалізацію управлінських рішень, оскільки їй притаманна значна розпорошеність акціонерного капіталу через значну кількість дрібних інвесторів.

Інсайдерськасистема управління корпорацією характеризується значною концентрацією акціонерної власності, що робить виключною роль власника у прийнятті та реалізації управлінських рішень.

Англо-американська модель.Для американської економіки характерна аутсайдерська модель корпоративного управління (розпорошений капітал у поєднанні з контролем в руках або менеджерів, або зовнішніх власників). Модель корпоративного управління, яка прийнята у США, використовується в Англії, Канаді, Новій Зеландії тощо.

Головна мета управління за даною моделлю - збільшення добробуту власників за рахунок зростання курсової вартості акцій корпорації. В забезпеченні ефективності функціонування цієї моделі корпоративного управління значну роль відіграють ринки капіталу та розподіл за їх допомогою інвестиційних ресурсів.

Рада директорів корпорацій у США, відповідно до законодавства цієї країни, є унітарною, в яку входять як менеджери, так і зовнішні директори. Між ними немає законодавчо розподілених функцій, тому питання повноважень членів Ради директорів залишається в компетенції власників корпорації.

У Раді більшість складають незалежні директори, при звичайному складі. У більшості корпорацій роль голови Ради директорів виконує генеральний директор корпорації. Іще однією особливістю моделі корпоративного управління США можна вважати те, що банки в цій країні не приймають активної участі у створенні корпорацій. 

 Японська модель використовується в Японії, Південній Кореї, інших країнах Азії. В корпораціях Японії переважають банківські структури, афілійовані корпоративні акціонери (кейрецу). Фінансові інститути контролюють більше 70% акцій корпорацій. Значна роль у корпоративному управлінні відводиться органам державної влади. Японська модель корпоративного управління являє собою інсайдерську модель, оскільки корпорації характеризуються значною концентрацією акціонерного капіталу. Саме інсайдери відіграють суттєву роль в корпоративному управлінні. Кількість зовнішніх акціонерів незначна, тому їхні інтереси практично не враховуються. Ключовими учасниками корпоративних відносин за японською моделлю є: головний банк (основний внутрішній власник), афілійована корпорація або керейцу (іще один внутрішній власник), правління і Уряд.

Ради директорів японської корпорації складаються переважно з внутрішніх директорів.

Німецька модель корпоративного управління. На відміну від США, де основними власниками є інституційні інвестори (інвестиційні фонди, пенсійні фонди тощо), в Німеччині, як правило основними власниками виступають інші корпорації. Німецькі корпорації мають високу концентрацію акціонерного капіталу. фондовий ринок не відіграє суттєвої ролі акціонерний капітал у німецькій моделі корпоративного управління не виступає основним джерелом формування фондів корпорацій. Майже 60% активів корпорацій контролюють фінансові інститути. Тому потреба у фінансуванні у більшості випадків задовольняється банками. Банківська частка акціонерного капіталу не продається. Одним з основних учасників і контролюючим інститутом корпоративних відносин в німецькій моделі є банки. 

43. Голова наглядової ради акціонерного товариства обирається:

Голова наглядової ради акціонерного товариства обирається членами наглядової ради з їх числа простою більшістю голосів від кількісного складу наглядової ради, якщо інше не передбачено статутом товариства або положенням про наглядову раду.

Наглядова рада має право в будь-який час переобрати голову наглядової ради.

2. Голова наглядової ради організовує її роботу, скликає засідання наглядової ради та головує на них, відкриває загальні збори, організовує обрання секретаря загальних зборів, якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства, здійснює інші повноваження, передбачені статутом та положенням про наглядову раду.

3. У разі неможливості виконання головою наглядової ради своїх повноважень його повноваження здійснює один із членів наглядової ради за її рішенням, якщо інше не передбачено статутом або положенням про наглядову раду акціонерного товариства.

43. Порядок створення та реєстрації акціонерного товариства.

Акціонерне товариство– господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування, злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути держава, а також фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про його заснування.

Засновниками акціонерного товариства може бути одна, дві чи більше осіб.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства.

Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів – юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа.

Створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:  1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите розміщення акцій;  2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;  3) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;  4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;  5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів;  6) закрите розміщення акцій серед засновників товариства;  7) оплата засновниками повної вартості акцій;  8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;  9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;  10) подання Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого розміщення акцій;  11) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого розміщення акцій;  12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;  13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.  Дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, встановлену цим Законом, є підставою для прийняття Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

43. Функції та характеристика фінансових посередників.

У зовнішніх структурах корпоративного управління функціонують різні форми посередництва, які мають не тільки специфічні риси та особливості, зумовлені їх місцем та роллю и економічній системі, а й спільні риси.

У широкому розумінні фінансові посередники характеризуютьсяяк компанії, які надають своїм клієнтам послуги в галузі інвестування. Фінансові посередникивизначаються також як інститути, які організують безпосереднє регулювання попиту та пропозиції на фінансові ресурси в економіці, основні суб'єкти ринку капіталів.

Функції фін. посередники в системі корпоративного управління:

1) Існування фінансових посередників дає змогу в масштабах суспільства і окремого підприємства мати певну економію на деяких операціях внаслідок спеціалізації. Фінансові структури з'являються як посередники об'єктивно, внаслідок дії економічних законів ринкового характеру, і функціонують у змішаному механізмі господарювання, обслуговуючи різні сектори національного господарства і підпадаючи під дію державних та ринкових регуляторів.

2) Вилучення вільних інвестиційних ресурсів і спрямування їх ц корпоративний сектор. При цьому фінансові посередники своєю діяльністю впливають на структурну перебудову і динаміку руху економічних процесів.

3) Зниження рівня ризиків при інвестиційній діяльності. Ця функція стосується приватного інвестора, який не завжди може змінити об'єкти інвестування.

4) Консультативна ф-я. Як правило, посередницькі структури впливають на підприємства консультативною роботою, яка стосується тих чи інших сторін корпоративного управління. Особливо це стосується у вітчизняній практиці приватизованих підприємств, що набули форми акціонерних товариств, однак не мають досвіду управління такою організаційно-економічною формою бізнесу.

43. Джерела формування капіталу корпорації

 Будь-яке АТ формує свій капітал за рахунок внутрішніх і зовн. джерел. Співвідношення між ними визначається екон. і фін. завданнями кожної компанії у конкретний момент. Усі грош. фонди, що мобілізуються, повинні бути використані, тобто сума джерел повинна дорівнювати сумі витрат.

    Внутрішні фонди формуються за рах-к грош. потоків від поточної підпр. діял-ті, а також від продажу частини активів. Внутр. грош. потік обчисл-ся як різниця між усіма надходженнями та видатками корпорації, тобто валовий приб-к + амортиз. відрах-ня. Визначається також нерозподіл. приб-к – різниця між сумою надходжень і видатками, %-ми, податком на прибуток та дивід-ми. Нерозподілений прибуток разом з нарахованою амортизацією спрямовуються на інвестиції та поповнення резервів корпорації.

   Внутр. фонди можуть поповнюватися за рахунок продажу активів. У цьому випадку надходження мають епізодичний хар-р. Отже, нерозпод. прибуток і аморт-я – це два основні джерела власного капіталу корпорації.

     Зовн. фонди корпорація залучає шляхом:

     -   боргу (випуску облігацій; одержання позик у фін.-кред. установах);

     -   збільшення оплаченого капіталу, тобто капіталу власників (за рах-к випуску привіл. і звич. акцій).

    Акції та облігації визначають процес формування капіталу, за доп-ю яких формуються акц. і борговий капітал корпор-ї.

     Таким чином, за рах-к внутр. і зовн. джерел формується капітал корпорації, що знаходиться в її розпорядженні, для забезпечення діяльності компанії.

43. Сума загальної номінальної вартості статутного фонду, під який випускаються акції для функціонування акціонерного товариства, має еквівалент не менше:

законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного фонду/капіталу (не менше суми, еквівалентної 1 250 міні­мальним заробітним платам виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на мо­мент створення AT); резервний фонд формується за рахунок прибутку ATу розмірі не менш як 25 % статутного фонду/капіталу;