10.Зміст формаційного і цивілізаційного підходів до періодизації суспільного розвитку

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певнийспосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства - соціально-економічну формацію.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

- первіснообщинний;

- рабовласницький;

- феодальний;

- капіталістичний;

- комуністичний.

Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень вважають методологічно недостатнім і справедливо піддається критичному аналізу.

Цивілізація - історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей. Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб'єктом виробництва та цивілізації в цілому, але і їх безпосередньою метою, цільовою функцією

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи: 1) багатовимірності аналізу економічних систем; ) природної еволюційної поступовості історичного процесу; 3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи; 4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку;

6) визнання світової історії як єдиного планетарного цілого

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арок та ін.), використовуючи критерій "ступінь індустріального розвитку суспільства**, виділяє три стадіїіндустріальної цивілізації:

- доіндустріальне (аграрне) суспільство;

- індустріальне суспільство;

- постіндустріальне суспільство.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця. Воно існувало до кінця XVII ст., тобто до періоду розгортання промислової революції.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

Постіндустріальне суспільство - це нова, найрозвинутіша стадія людської цивілізації, початок якій поклала науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст. і поступово переросла в сучаснуінформаційно-інтелектуальну революцію. У постіндустріальному суспільстві домінують наука, принципово нові види техніки і технологій, інформатика, комп'ютеризація, автоматизація і роботизація всіх сфер економіки й управління.

11.Економічна система:суть,цілі,основні елементи.

Економічна система-це сфера суспільства,що включає всю взаємопов’язану сукупність різноманітних видів економічної діяльності.

Способи координацій економічної діяльності людей у економічній системі:

- Стихійна

- Централізоване виробництво

Структура економічної системи: 1)продуктивні сили, 2)економічні відносини, 3)господарський механізм

1)Продуктивні сили - це система факторів виробництва,які створюють матеріальні та духовні блага.

Продуктивні сили-це земля,робоча сила і засоби виробництва.. Продуктивні сили, відображаючи ставлення людини до природи,не вичерпують зміст економічної системи.

2)Економічні відносини – це сукупність відносин, які визначають спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва і привласнення матеріальних благ.

Структура: 1)техніко-економічні відносини, 2)організаційно-економічні(організація самого виробництва), 3)соціально-економічні(відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання).

3)Господарський механізм-узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили й економічні відносини

Цілі економічної системи:економічне зростання, економічна і соціальна ефективність.

Економічний спосіб виробництва-спосіб створення матеріальних і суспільних благ,необхідних для існування і розвитку.

Перехідні економічні системи;типи економічних систем

Методологічною основою теорії перехідних процесів у економічних системах є: -діалектика-спрямована на пізнання якісних змін у розвитку природи і суспільства.

- формаційний підхід-теорія переходів від одного способі виробництва до іншого.

- загально цивілізаційний підхід-розглядає розвиток людського суспільства як рух від цивілізації

- концепція загальнолюдського прогресу - суспільство переходить до вищих форм соціальної і економічної організації.

- теорія циклічного розвитку людства – будь-яка форма буття з часом старіє.

Цивілізація-це історично конкретний стан суспільства, який характерний особливим способом праці,суспільства, виробничою технологією і т.д.

Типи цивілізацій:аграрна, індустріальна, постіндустріальна.

Формація-спосіб виробництва з політичною побудовою суспільства.

Типи формацій:первісний лад, рабовласницький лад,феодалізм, капіталізм, комуністичне суспільство.

Типи економічних систем : традиційна,командна,змішана, ринкова.

Основні ознаки традиційної економіки: примітивні знаряддя праці, продукт виробляється за для задоволення власних потреб, виробництво та обмін базуються на звичаях і релігії.

Командна економіка – економічна система в якій держава або ради керують економікою.

Ознаки: основні питання розв’язує центральний орган, відсутність у виробництві свободи вибору,обмеження зарплатні.

Перехідна економіка – це особливий стан економічної системи на етапі її становлення і реформування.

Ринкова економіка - вид організації економіки, за якого продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Ознаки: переважає приватна форма власності, мінімальне втручання держави, маркетингова система управління виробництва.

Змішана економіка – економіка у якій ряд рішень з розподілу ресурсів приймається приватними компаніями , а деякі - урядом країни.

Ознаки:розвиток державного підприємства і формування державного сектору,підтримання конкурентних умов.

Власність та ї місце в економічні системі

Господарська діяльність відбувається в межах певних правил, основними з яких є відносини власності .

Власність – сукупність відповідних виробничих відносин з приводу привласнення економічних благ.

Відносини власності виявляються через об’єкт(це все те, що можна привласнити) та суб’єкт власності(це персоніфіковані носії відносин власності).

Юридичний зміст власності – відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування і розпорядження об’єктами власності.

Економічний зміст власності – виражає відносини між людьми з приводу привласнення об’єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність визначає: суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва, специфічність дій економічних законів певної економічної системи, цілі та мотиви виробництва, характер розподілу і споживання створеного продукту, класову і соціальну структуру суспільства, панівну систему політичної та економічної влади.

12.Економічна система— це форма організації економіки, господарський механізм, задача якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідких) виробничих ресурсів.

Типи економічних систем. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками:

• за формою власності на засоби виробництва;

• за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командну, змішану.

1) Традиційна економічна системавластива слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення

2) Командна економічна системабазується на пануванні державної власності, усі фактори виробництва і природні ресурси охоплені в основному державною формою власності. Панує централізоване планування і розподіл економічних ресурсів. Вона не визнає конкуренції і вільного ціноутворення, їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо.

3) Ринкова економічна система(економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації.

4) Змішана економічна системає адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства;різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних.)

13.Продуктивні сили— це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці.

Структура продуктивних сил: земля, робоча сила, засоби виробництва. Місце людини в системі виробництва: людина як головний фактор виробництва є носієм виробничих і суспільних відносин, людина як біосоціальна істота є часткою і природи, і суспільства; до певного часу була поширена концепція щодо зниження ролі людини в системі автом. виробництва. Продуктивні сили, відображаючи ставлення людини до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Економічні відносини - сукупність відносин, які визначають спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва і привласнення результатів виробництва. Структура економічних відносин:

• техніко-економічні – стосуються виробничо-господарської діяльності матеріальної сфери;

• організаційно-економічні відносини – мають місце в торгівлі;

• соціально-економічні – охоплюють питання забезпечення інтересів людей, окремої людини

Соціально-економічні відносини – відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. Господарський механізм узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили й економічні відносини. Цілі економічної системи: економічне зростання, економічна й соціальна ефективність, стабільність умов розвитку. Економічний спосіб виробництва – певний спосіб добування матер. благ, необх. людям для виробничого і особистого вжитку і є єдністю продуктивних сил і виробничих стосунків.

14. Власність- складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин-економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну і політичну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:

- відносини з приводу привласнення об'єктів власності;

- відносини з приводу економічних форм реалізації об'єктів власності (тобто одержання від них доходу);

- відносини з приводу господарського використання об'єктів власності.

Об'єкти власності- це все те, що можна привласнити чи відчужити

Суб'єкти власності- це персоніфіковані носії відносин власності.

Власність як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу привласнення об'єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Право власності- це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності.

Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність - це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу - праця.