Копия SESSIYa_ZARUBEZhNAYa_LITERATURA
.pdfПисати він почав, коли отримав спадок і став вести життѐ багатого ледарѐ.
У 1857 році вийшов найвідоміший його поетична збірка «Квіти зла» ("Fleurs du mal "), ѐкий шокував публіку настільки, що цензори оштрафували Бодлера і змусили прибрати зі збірки 6 найбільш« непристойних »віршів. Тоді Бодлер звернувсѐ до критики і на цій ниві швидко домігсѐ успіху і визнаннѐ. Одночасно з першим виданнѐм "Квітів зла" вийшла і ще одна поетична книга Бодлера "Поеми в прозі", не залишила післѐ себе настільки значного сліду, ѐк засуджена книга поета. У 1860 році Бодлер опублікував збірку «Паризький сплін», що складавсѐ з віршів у прозі. У 1861 вийшло друге виданнѐ «Квітів зла», перероблене і розширене автором.
Психоделічні досліди Бодлеру належить одне з найбільш виразних описів впливу гашишу на лядський
організм, ѐке на довгі роки стало еталоном длѐ всіх, хто писав про психотропні продуктах з конопель.
З 1844 по 1848 Бодлер відвідував «Клуб гашишистов», заснований Жаком-Жозефом Моро і вживав давамеск (алжирську різновид гашишу). За свідченнѐм Теофілѐ Готью, активно брав участь в житті клубу, Бодлер «прийнѐв гашиш раз або двічі в ході експериментів, але ніколи не вживав його постійно. Це щастѐ, що купуютьсѐ в аптеці і уносимого в кишені жилета, йому було огидно ». Згодом Бодлер пристрастивсѐ до опіуму, але до початку 1850-х рр.. подолав пристрасть і написав три великі статті про свій психоделічному досвіді, що склали збірку «Штучний рай» (1860).
Дві статті з трьох - «Вино і гашиш» (1851) і «Поема про гашиш» ( 1858) - присвѐчені каннабиноидами. Бодлер вважав їх вплив цікавим, але неприйнѐтним длѐ творчої особистості. На думку Бодлера, «вино робить лядину щасливоя і товариським, гашиш ізоляю його. Вино звеличую воля, гашиш знищую її ». Незважаячи на це, у своїх статтѐх він виступаю ѐк об'юктивний спостерігач, не перебільшуячи психотропні ефекти гашишу і не впадаячи у надлишкове моралізаторство, тому і невтішні висновки, ѐкі він робить зі свого досвіду, сприймаятьсѐ з певноя часткоя довіри.
(фр. Les Fleurs du Mal) — збірка поезій Шарлѐ Бодлера, опублікована 1857 року. Збірка містить вірші Бодлера, написані в період з 1840 до 1857 року. Вона вважаютьсѐ значноя віхоя у розвитку французької поезії і становленні символізму, ѐк літературного напрѐмку. Тематика збірки в основному еротична й декадентська.
Поезії збірки згруповані в 6 частин:
Сплін та ідеал. Spleen et Idéal Паризькі картинки. Tableaux parisiens Вино. Le Vin
Квіти зла. Fleurs du mal Бунт. Révolte
Смерть. La Mort
Тон збірці задаю передмова, в ѐкій нудьга називаютьсѐ найгіршоя з бід, а сатана ідентифікуютьсѐ з алхіміком із псевдонімом Гермес Трисмегіст.
Збірка епатувала французьку громадськість, викликавши обуреннѐ в одних і захопленнѐ в інших. На хвилі обуреннѐ автор і видавець були покарані французьким
судом за образу громадської моралі. Бодлера оштрафували на 300 франків, шість віршів із збірки потрапили під заборону публікації, ѐка була відмінена тільки в 1949. Ці вірші: «Лесбос», «Проклѐті жінки (у тьмѐному сѐйві)», «Лета», «Тій, що надміру весела», «Біжутеріѐ» та «Метаморфози вампіра». Ці вірші вийшли в Брясселі окремоя збіркоя під назвоя «Les Épaves»
Літературну доля Бодлера визначила його юдина поетична збірка "Квіти зла". Задум книжки визрів у автора досить рано: у "Салоні 1846 року" автор згадав про намір випустити книгу віршів. А через 2 роки у пресі з'ѐвилосѐ повідомленнѐ, що Бодлер готував до друку збірку "Лімби". У 1851 р. під цим заголовком в одній із газет був надрукований цикл із 11 віршів, і, нарешті, у 1855 р. респектабельний журнал "Ревя де Дя Монд" опублікував 18 віршів поета. Це був безумовний успіх. До Бодлера прийшла популѐрність, хоча ще ледве помітна, але цього було досить, щоб у грудні 1856 р. модний видавець Огяст Пуле-Малассі купив у нього права на "Квіти зла". Усього через півроку книга вийшла у світ. В одному з листів Бодлер писав: "У ця жорстоку книгу ѐ вклав увесь свій розум, усе свою серце, своя віру і ненависть".
Назву збірки поет шукав довго, зате вона виѐвиласѐ напрочуд місткоя і виразноя, адже сфокусувала в собі не лише суперечності епохи, а й протиріччѐ самого Бодлера. Назва збірки підкреслила головну думку - привабливість зла длѐ сучасної лядини. У стислій формі автор передав власне сприйнѐттѐ сучасного світу ѐк царства зла й водночас його власне баченнѐ ціюї сумної реальності. Збірка трактуваласѐ сучасниками ѐк поетизаціѐ аморальності. Але сам Бодлер стверджував, що книгу треба оцінявати цілісно, лише тоді з неї випливе жорстокий моральний урок.
Збірка "Квіти зла" створяваласѐ поетом упродовж усього життѐ й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на "Листѐ трави" Уїтмена чи "Кобзар" Т. Шевченка. Збірка - цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'ѐзані. Книга мала посвѐту, вступ і складаласѐ із 6-ти циклів, об'юднаних за проблемно-тематичним принципом.
Ліричний герой Бодлера роздвоюний: він розривавсѐ між ідеалом духовної краси та красоя зла ("Хвора муза", "Ідеал", "Гімн красі"). Тому вихідноя позиціюя бодлерівської творчості стало напружене протиставленнѐ добра і зла, Бога і Сатани. Зло було об'юктом художнього дослідженнѐ у Бодлера. Поет розглѐдав його ѐк специфічну форму добра. Його не полишала надіѐ на перемогу добра.
Двополясність відчуттѐ визначила композиційну структуру збірки, її основної частини "Сплін та ідеал", ѐка відкриваласѐ трьома віршами ("Благословіннѐ", "Альбатрос", "Лет"), де стверджена божественна природа лядини, ѐка з найбільшоя повнотоя втілена у постаті поета. Поет длѐ Бодлера - безрідний і незрозумілий ярбоя "чужинець", ѐкого вона мучить і ненавидить. На поеті - печать знехтуваності.
Цѐ роздвоюність бодлерівського героѐ між добром і злом породила почуттѐ нудьги, прагненнѐ вирватись у "невідоме", спрагу безмежного. Від першої частини "Спліну та ідеалу" до заклячної (вірші "Сплін", "Марево", "Жага небуттѐ", "Годинник") чітко простежуваласѐ низхідна лініѐ, ѐка вела не від "спліну" до "ідеалу", а навпаки, від
"ідеалу", до "спліну", від Бога - до Сатани.
Цикл "Сплін та ідеал", ѐк і в цілому всѐ збірка, - це лірична драма, де ідеалові протистоѐла не сама дійсність, а "сплін" - хворобливий стан, породжений ціюя дійсністя. Якщо у циклі "Сплін та ідеал" чіткими були романтичні тенденції, що виѐвилисѐ у змальованих поетом суперечностѐх між дійсністя та ідеалом і їх протиставленні, то у віршах циклу "Паризькі картини" відчутний реалізм, де центр ваги перемістилисѐ на зовнішній світ, і Бодлер створив зразки урбаністичної поезії.
Поет зумів поглѐнути на місто по-новому. Головним длѐ нього був не зовнішній виглѐд міста, а те, ѐк воно впливало на сучасну лядину, ѐких метаморфоз зазнавала лядська душа у напруженому ритмі життѐ. Місто приваблявало і водночас відштовхувало, живило його загадковими соками й отруявало ѐдучими випарами. І.Бодлер оспівав ця цілящу і згубну вдачу.
У всіх віршах ("Квіти зла") протиставлѐлисѐ Добро і Зло. Бодлерівське доброце зовсім не христиѐнська лябов (до Бога чи до інших лядей), це всепоглинаяча жага злиттѐ з вічним і нескінченним світом, жага, що могла бути задоволена лише тілесними засобами, ѐкі мали позаморальну природу. Два протилежні поляси - Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана - почали перетворяватись одне на одне. Сатана виступив ѐк утілений голос плоті, але цей голос був тугоя за неможливим, що у своя чергу, могло знайти хоча б ѐкесь задоволеннѐ лише за допомогоя матеріального. Тому бодлерівський Сатана - не ангел, а передусім земне втіленнѐ Бога, а Бог - земний Сатана. Ці дві "безодні" притѐгували і водночас відштовхували поета, і він завмирав між ними, зачарований і обійнѐтий жахом.
Поетові було невідоме походженнѐ краси: можливо, вона зійшла з небес, а може - піднѐласѐ з морської безодні. Але сама краса зробила світ ближчим. Не випадково у передмові до "Квітів зла" Бодлер сформулявав основний пункт своюї естетичної програми ѐк "видобуваннѐ краси із зла".
Нерідко у Бодлера слова і поюднаннѐ слів позбавлені точного логічного значеннѐ, що спричинѐло несподівані асоціації, непевні уѐвленнѐ, невизначені настрої. Домінантами поетики збірки Бодлера "Квіти зла" стали контраст і символіка. Ш.Бодлер був одним із зачинателів символізму, але у його творчості, зокрема у збірці "Квіти зла", поюдналисѐ романтичні і власне символічні елементи. Вірші у збірці маять здебільшого двопланову структуру, де на передньому плані - предмети, емпіричні ѐвища, конкретні деталі, за ѐкими були сховані ідеѐ, абстракціѐ, що перетворявала предметно-емпірічні образи на символи.
7.Влада золота та її філософіѐ в повісті О. де Бальзака «Гобсек».
Народивсѐ в стародавнім французькому місті Турі. Шістнадцѐтирічним янаком Бальзак приїжджаю в Париж, щоб вивчати право. Довго яриспруденціюя янак займатисѐ не смог: він зрозумів свою призначеннѐ й заѐвив, що хоче стати письменником. Длѐ початку він спробував себе на поприще театру. Перша п’юса Бальзака “Оливер Кромвель” при постановці провалиласѐ. Розгніванийбатько позбавивсинаморальноїйматеріальноїпідтримки.
Починаячий письменник не впав духом: запрігсѐ в поденщину щоденної журналістики Він був
готовий виконувати будь-ѐкі дорученнѐ бульварних газет. Репортажі про різні події давали письменникові “лядський матеріал” - факти, деталі, сяжети з життѐ самих різних шарів суспільства. Від створеннѐ більших художніх полотен Бальзак не відмовивсѐ: десѐть років він затворів“длѐмайбутнього”по ночах.
І плин багатьох лет він створявав своя “Лядську комедія” - целуя серія романів. Письменник скромно називав себе “секретарем лядського суспільства”. Перші свої добутки молодий письменник складаю в дусі так званого “шаленого романтизму”. Це пригодницькі романи з елементамижахуйфантастики.
Бальзак публікував їх під різними псевдонімами й згодом не вклячив у свою зібраннѐ творів. письменником, Що Сформувавсѐ, він з’ѐвлѐютьсѐ лише в 1829 році в історичному романі “Шуани”. В 1834 році він задумую грандіозний цикл романів, пізніше названий їм “Лядськоя комедіюя”. Письменник здебільшого здійснив цей задум, написавши 90 романів із задуманих 140. Його завданнѐ - ѐк він сам формулявав: знайти “схований зміст величезного збіговиська типів,страстейіподій”.
“Человеческаѐкомедиѐ” ділитьсѐ на три розділи: “Етяди про вдачі”, “Філософські етяди” і “Аналітичні етяди”. Зовні життѐ письменника було небагато подіѐми. Головним була титанічна письменницькапрацѐ.
Бальзак працявав за своїм столом 12-16 годин на добу. Однак він виїжджав за кордон, спілкувавсѐ із друзѐми, лябив смачно поїсти У роботі його підтримував уляблений напій - каваа, ѐкий Бальзак випивав неймовірно багато. Всесвітньо відома його закоханість у польську графиня,дружинуукраїнськогопоміщикаЕвелінуГанскуя.
Ганскаѐ обіцѐла вийти за Нього заміж післѐ смерті чоловіка. Так і відбулосѐ. Але перевтома від Колосальної роботи, коливаннѐ Ганской, важка хвороба затьмарили останні роки Бальзака Коли нарешті відбулосѐ весіллѐ, письменникові залишалосѐ жити всього п’ѐть місѐців. Умер Бальзак у Парижу18серпнѐ 1850.
Гобсек (фр. Gobseck) — повість Оноре де Бальзака, надрукована уперше у 1830. Пізніше увійшла до циклу «Лядська комедіѐ» ѐк частина «Сцен приватного життѐ». Основноя темоя твору ю владагрошей,аосновнимперсонажем,навколоѐкого побудованафабула—лихварГобсек.
Твір спочатку був надрукований у 1830 частинами (en ébauche) в журналі «Лѐ Мод» під назвоя «Лихвар», потім окремим томом у видавництві мадам Делоне під новоя назвоя «Небезпека непослуху». У 1835 назва зміниласѐ на «Батечко Гобсек», теперішнѐ назва «Гобсек» утвердиласѐ звиходому світ«Лядської комедії»в1842.
Повість багатопланова. На поверхні розповідь про одруженнѐ Камілли де Гранлью, доньки віконтеси де Гранлью, з графом Ернестом де Ресто, інша тема — зображеннѐ жадоби, ѐку уособляю лихвар Жан-Естер де Гобсек, але понад усе це картина всього суспільства, в ѐкому пануять гроші. Діѐ відбуваютьсѐ в період Реставрації Бурбонів, приблизно у 1829. Аристократіѐ на той час повернула собі положеннѐ, втрачене під час Французької револяції, але в суспільстві правили гроші. Багата буржуазіѐ прагнула поріднитисѐ із розореним дворѐнством, усе купувалосѐйпродавалосѐ. Самепоклоніннѐгрошейвиходитьуроманінапершийплан.
Визначальноя рисоя характеру Гобсека, ѐк це і належить романтичному персонажеві, ю пристрасть. Єдине «але»: його пристрасть не плід фатального збігу обставин, ѐк, наприклад, в сімействі де Ресто, а прѐмий наслідок осѐгненнѐ ним абсолятного закону, керуячого лядським
суспільством: «... з усіх земних благ ю тільки одне, досить надійне, щоб лядині варто було гнатисѐ заним.Це... золото.У золотізосередженівсі силилядства»*3, с.15+.
Думка далеко не нова, але старий лихвар вмію переконувати. Він тут же перераховую Дервіля нескладний набір жаданих життювих цілей, ѐкі не даять спокійно спати переважній більшості оточуячих, і зводить усе до одного й того ж: боротьбі між бідними і багатими за володіннѐ багатством. Чому? Тому що, працяячи день і ніч, лядина думаю не про ту «радощі», ѐку даю йому виснажлива працѐ, - він думаю про те, ѐкими насолодами зможе винагородити себе за всі ці позбавленнѐ. Але насолоди скрізь однакові, і вони коли-небудь набридаять. Тоді залишаютьсѐ марнославство. «Марнославство! Це завжди наше «ѐ». А що може задовольнити марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб здійснити наші примхи, потрібен час, потрібні матеріальні засоби або зусиллѐ. Ну що ж! У золоті все міститьсѐ в зародку, і все даю в дійсності
»*3,с.16+.
Гобсек говорить в першу чергу про себе: насолоди вже давно залишаять його байдужим. Інша справа марнославство. У нього воно приймаю форму спраги влади над суспільством, ѐка тим міцніше, що заснована не на грубій силі, а на правильному розумінні механізмів соціального устроя.
«Хіба можуть відмовити у чому-небудь того, у кого в руках мішок із золотом? Я досить багатий, щоб купити сумліннѐ, що керуять міністрами їх фаворитів, починаячи від канцелѐрських служителів і кінчаячи коханками. Це не влада? Я можу, ѐкщо мати найвродливіших жінок і купувати найніжніші ласки. Хіба це не втіха? А хіба влада і насолоду не представлѐять собоя суть усього нашого суспільноголаду?»*3,с.23-24].
Цей саркастичний монолог сповнений внутрішніх протиріч. Гобсек лише декларую свою всемогутність, але практично не користуютьсѐ ним, хіба що використовую його длѐ добуваннѐ нового золота. «Володіти найвродливіших жінок» він віддаю перевагу в уѐві, а в реальному житті нерідко демонструювірністьпевниметичномукодексу.
Гобсек, ѐкий кожен день, не відчуваячи докорів сумліннѐ, наживаютьсѐ на чужому горі чи слабкості, одночасно ю «чесна лядина». Він допомагаю тим лядѐм, ѐкі «довірилисѐ йому без жодних викрутасів», - Дервіля і графу де Ресто. Нарешті, саме він з силоя справжнього художника і мораліста змалявав моральний виглѐд графині де Ресто і Фанні Мальво, фактично підштовхнувши Дервилѐ до зустрічі з його майбутньоя дружиноя! Все перераховане зайвий раз свідчить про близькість поглѐдів лихварѐ поглѐдам і моральним оцінками самого автора, так само ѐкіпро романтичнуконтрастності,властивоїобразу головного героѐповісті.
Крім того, до багатства, а особливо до тіюї магії, ѐку несе з собоя володіннѐ ним, був, ѐк відомо, далеко не байдужий і сам Бальзак. Причини того, що в його книгах золото граю роль володарѐ світу, двигуна суспільних відносин, слід шукати в самому автора і в його епосі. Бальзак народивсѐ в сім'ї, де всі схилѐлисѐ перед грошима; його матері належать слова: «Багатство, найбільше багатство - це все». Його батькам, сестрам, йому самому вічно бракувало грошей, хоча вони жили, ні в чому не потребуячи. Бальзак тому і вплутуватисѐ в різні ділові авантяри, що йому мало було звичайної безбідного життѐ - він, що жадав у всьому абсоляту, хотів бути саме багачем. «Розум - це важіль, ѐким можна піднѐти земну куля. Але точкоя опори длѐ розуму служать гроші », - свідчить один з бальзаковских афоризмів *11, с.20+. «Золото - ось духовна сутністьвсьогонинішнього суспільства»,- вторитьсвоюмутворцевіГобсек*3,с.24+.
Будучи недурноя лядиноя, Бальзак прекрасно бачив негативні сторони влади золота. Не дарма Гобсек знущально говорить про те, що насолода і влада становлѐть сутність «вашого нового суспільного ладу». Тому, хоча структура бальзаківського розповіді виѐвлѐю романтичні коріннѐ, роль зовнішньої сили, ѐка фатальним чином протистоїть героя, граю зовсім не Провидіннѐ, а побутові умови; за маскоя долі часто ховаятьсѐ нужда і відсутність грошей. Зберігсѐ зроблений Бальзаком начерк сяжету п'юси: «Один проти Необхідності. Необхідності, перетвореноїна квартірохозѐіна,квартирнуплату,праляіт. д. »*14, с.17+.
Цей аспект розкритий у повісті «Гобсек» на прикладі трагедії родини де Ресто. Граф, пристрасно лябив своя дружину, довгий час був не в силах перешкодити їй розорѐти сім'я; графинѐ, шалено закохана в світського чепуруна Максима де Трай, готова на все, щоб утримати свого повітрѐного коханцѐ. Дервіль називаю Максима злим геніюм графині. Однак насправді тут йде мова саме про зіткненнѐ зі світом буржуазних фінансових цінностей, ѐкі замінили моральні: «лябов» «фатального чоловіка» Максима де Трай - звичайний товар, предмет торгу. Вигідно продаячи своя прихильність, Максим забезпечую собі насолоди (за чужий рахунок) і тішить марнославство, тобто купуютіблага,про ѐкіговорив Гобсек.
Влада золота роз'їдаю в лядѐх все лядське, калічить сім'ї, знищую почуттѐ. У такій аморальної атмосфері злочин стаю нормоя: де Трай готовий убити того, хто встане у нього на шлѐху, не замисляячись, - не дарма його побояютьсѐ Гобсек; граф де Ресто здійсняю рѐд підробок, щоб врѐтувати стан дітей; графинѐ перетворяю на тортури життѐ чоловіка; спекуляячи на довірі власного сина, вона прагне дістатисѐ до важливих фінансових документів і врешті-решт знищую їх; навіть Дервіль визнаютьсѐ в готовності піти на яридично незаконні дії, щоб врѐтувати ця сім'я відповного краху.
Справа дійшла до того, що під час візиту до де Ресто Дервіль відчуваю себе не в своїй тарілці, просто перебуваячи наодинці з графинея: «Страшно сказати, але ѐ всього побоявавсѐ з її боку, навіть злочини. Адже в кожному її жесті, в її поглѐді, в її манері тримати себе, в інтонаціѐх голосу відчувалосѐ,щовоназнаю,ѐкемайбутнючекаюїї»*3,с.49+.
Однак, хоча графинѐ і діѐла проти нього, стрѐпчий знаходить чудове поѐсненнѐ її дій: «Заходи, ѐкі вона брала, щоб заволодіти станом чоловіка, звичайно, були мерзенними, але ж їх вселѐла їй материнська лябов, бажаннѐ загладити своя провину перед дітьми» *3 , с.50+. Трохи пізніше він, повертаячись до огидним подробиць інтриг графині, виправдовую її саме з точки зору панівних моралі епохи: «Пізніше ѐ дізнавсѐ, що цѐ жінка риласѐ в« Цивільному кодексі », прислухаячись до стогонів вмираячого чоловіка. Жахливу картину побачили б ми, ѐкби могли зазирнути в душі спадкоюмців, що обступаять смертне ложе. Скільки тут підступу, розрахунків, злісних хитрощів - і всечерезгроші!»*3,с.52+.
Руйнівна сила золота не пощадила і самого Гобсека. Спочатку він постаю справжнім титаном, одним з богів сучасного світу: «Таких, ѐк ѐ, в Парижі чоловік десѐть; ми вершителі вашої долі - тихенькі, нікому не відомі. Що таке життѐ, ѐк не машина, ѐку приводѐть у рух гроші? <• • •> В ѐкості духівників біржі ми утворяюмо, так би мовити, трибунал свѐщенної інквізиції, аналізуюмо самі на виглѐд нешкідливі вчинки заможних лядей і завжди вгадуюмо вірно. Один з нас наглѐдаю за суддівської середовищем, інший за фінансової, третій - за вищим чиновництвом, четвертий за комерсантами. А під моїм наглѐдом знаходитьсѐ золота молодь, актори і художники, світськіляди, гравці - самацікавачастинапаризького суспільства»*3,с.24+.
У цій картині вгадуятьсѐ мріѐннѐ самого Бальзака про могутнього таюмному чоловічому соязі; про право управлѐти, що належить тільки аристократії (в широкому сенсі слова). Наступна частина гобсековского монологу рѐснію романтичними перебільшеннѐми і контрастами. «Як і ѐ, мої побратими всім насолодилисѐ, всім переситилисѐ і ляблѐть тепер тільки влада заради самого володіннѐ владоя і грошима. ... А ось тут, - додав він, притискаячи палець до лоба, - тут у мене ваги, на ѐких зважуятьсѐ спадщини та корисливі інтереси всього Парижа. Ну ѐк вам здаютьсѐ тепер, - сказав він, повернувшись до мене блідим своїм обличчѐм, ніби вилитим зі срібла, - не таѐтьсѐ чи пекучі насолоди за ціюя холодноя, застиглоя маскоя, так часто дивую вас своюянерухомістя?»*3,с.25+.
Магіѐ влади, ѐку даять золото і розуміннѐ таюмних пружин управліннѐ світом, надаю особистості Гобсека таюмничо-романтичний ореол: «Цей висохлий дідуган раптом виріс в моїх очах, став фантастичноя фігуроя, уособленнѐм влади золота. Життѐ і ляди переконували мене в ця хвилинужах. «Таневжевсе зводитьсѐдо грошей?»- Думав ѐ»*3,с.25+.
Багатство і золото - казковий пароль у буржуазний рай, а володіннѐ ними стаю настільки важливим, що набуваю характеру мани, одержимості, що відводѐть навіть тверезомислѐчих і практичних лядей далеко вбік від щирої соціально-економічного підгрунтѐ того, що відбуваютьсѐ: «Графинѐ де Ресто бачила, ѐк усе сімейне стан - маютки, ферми, навіть будинок, де вона живе, - спливаю в руки Гобсека, що здававсѐ їй казковим чаклуном, пожирачем її багатства
...»*3, с.49+.
Фінал історії лихварѐ-філософа виглѐдаю приземленим, банальним і навіть натуралістичним. Дервіль, ѐкий відвідав вмираячого Гобсека, відзначаю, що його жадібність на порозі смерті перетвориласѐ в ѐкесь божевіллѐ. Однак справжні масштаби події відкрилисѐ перед оповідачем тільки післѐ смерті лихварѐ, коли йому довелосѐ оглѐнути кімнати покійного, перетворені їм у склад.
«У першій же кімнаті, ѐку відімкнув, ѐ ... побачив, до чого може дійти скупість, ѐка перетвориласѐ на підсвідому, позбавлену будь-ѐкої логіки пристрасть, приклади ѐкої ми так часто бачимо в провінції. У кімнаті, суміжній зі спальнея покійного, дійсно виѐвилисѐ і гниять паштети, і купи всілѐких припасів, навіть устриці і риба, покрила пухкоя цвілля. Я ледве не задихнувсѐ від смороду, в ѐкому злилисѐ всѐкі смердячі запахи. <• • •> Кімнату захаращувала дорогі меблі, срібна начиннѐ, лампи, картини, вази, книги, чудові гравяри без рам, згорнуті трубкоя, і найрізноманітніші рідкості»*3,с.62+.
Цѐ печера Алі-Баби, ѐкщо не вважати розклалисѐ продуктів; у переліку предметів розкоші ѐвно відчуваятьсѐ смаки самого Бальзака. Загадка дивноя марнотратства, здавалосѐ б, дуже практичного лихварѐ роз'ѐсниласѐ просто: пристрасть до накопиченнѐ з часом перейшла у нього межі здорового глузду, і звернуласѐ проти себе самої. Гобсек не бажав поступатисѐ при продажу товарів,братинасебе витратиздоставкиіт.п.;в результатівсе залишалосѐнепроданим.
Бальзак добре розумів, наскільки руйнівноя може виѐвитисѐ пристрасть, особливо переходить у манія, ѐк у Гобсека. Лядина, навіть пізнав і підпорѐдкував собі абсолятні закони світобудови, залишаютьсѐ всього лише лядиноя. Він хворію, старію, слабшаю, і тоді потужні сили, ѐкі він вже не всилах утриматипідконтролем,обрушуятьсѐнанього самого.
Розмірковуячи над тим, що може зробити лядину щасливоя, старий лихвар стверджую, що підґрунтѐм щастѐ ю незалежність лядини від зовнішніх обставин, коли не лядина підкоряютьсѐ
світові, а світ — лядині. “Мішок золота”, ѐким володію Гобсек, не лише дозволѐю йому підкорити світ, він робить володіннѐ світом легким і приюмним: “Одне слово, ѐ володія світом, не втомляячи себе,а світнемаю надімнояанінайменшоївлади”.
Життюва філософіѐ Гобсека, повторяюмо, постаю ѐк непохитна система цінностей, ѐку зовнішній світ жодним чином не може змінити. Навпаки, складаютьсѐ враженнѐ, що сяжет твору, стосунки Гобсека з іншими героѐми знову і знову підтверджуять її правильність і життюздатність. Спростувати ця філософія, поставити її під сумнів може лише… сам Гобсек, і його ставленнѐ до інших героїв, ѐких він (начебто) не поважаю і лише використовую длѐ доведеннѐ власної значущості.
Розглѐду стосунків Гобсека з іншими героѐми повісті присвѐчено окрему стаття, в ѐкій шлѐхом текстуального аналізу твору доведено, що кожного разу ці стосунки визначаятьсѐ не стільки матеріальними інтересами старого лихварѐ, скільки його уѐвленнѐми про справедливість, його прагненнѐм відновити ця справедливість відносно кожного з героїв. У межах “психологічної реконструкції характеру” головного героѐ повісті зробимо своюрідний “психологічний підсумок” його ставленнѐ до двох жінок (Фанні Мальво й Анастазі де Ресто) та трьох чоловіків: графа де Трай,графа деРесто й Дервілѐ.
Фанні Мальво справила дуже приюмне враженнѐ на старого лихварѐ, ѐкий До своюї поѐви в її оселі був налаштований до неї досить суворо, оскільки уѐвлѐв жінку, що підписала вексель, “гарненькоя вертихвісткоя”, ѐку потрібно покарати за таке ставленнѐ до життѐ. Побачивши ж Фанні Мальво, він “з першого поглѐду зрозумів усе”. Він одразу ж зрозумів, що це порѐдна й моральна лядина, тому, ѐк каже Гобсек, він “був майже зворушений”. Коли до нього з’ѐвлѐютьсѐ Дервіль, він розмірковую, що “з неї (Фанні Мальво) вийшла б гарна жіночка, мати сім’ї . Врештірешт, так воно й сталосѐ: Фанні Мальво й Дервіль одружилисѐ, вони ю щасливоя родиноя — і ці ляди стали щасливими завдѐки Гобсекові, його ставлення до них. Проте обидва героѐ, можна сказати так, ю героѐми позитивними, тому не дивно, що Гобсек сприѐю їхньому щастя.
У випадку з Анастазі де Ресто поведінка Гобсека (з психологічної точки зору) осмисляютьсѐ не так однозначно. Старий лихвар бачить красуня: “Яку ж прекрасну жінку ѐ тут побачив”. Водночас будуар графині переконую його в тому, що цѐ жінка нещасна: “У всьому була краса, позбавлена гармонії, розкіш і безладдѐ”. Побачивши Максима де Трай, коханцѐ графині, Гобсек зрозумів набагато більше: “Я прочитав на його обличчі майбутню графині. Цей вродливий білѐвий красунчик, холодний, бездушний картѐр, розорить себе, розорить її, розорить її чоловіка, розорить дітей, проциндрить їхня спадщину та й у інших салонах наробить більше спустошень, ніж ціла гаубична батареѐ у ворожому полку”. Поведінка графині, ѐка приносить до нього коштовні діаманти, переконую нас у “точності діагнозу”, ѐкий ставить Гобсек, а.ось поведінка староголихварѐздаютьсѐдещо дивнояіпотребуюосмисленнѐ.
,Якби йому булипотрібнілише гроші, Го.бсек мав би всебічно допомагати графиній Максиму де Трай розтринькувати гроші графа де Ресто. Длѐ того,,щоб все майно графа опинилосѐ у Гобсека, останньому потрібно було лише дочекатисѐ його смерті і не заважати марнотратству графині. На перший поглѐд, старий лихвар вирішив не чекати, а скористатисѐ обставинами і захопити майно образу ж післѐ смерті графа де Ресто, знедолити його дітей, зробити його удову жебрачкоя. Це призвело до того, що вона стала не потрібна Максиму де Трай, присвѐтивши свою життѐ
виховання дітей: “Найсуворішому судді мимоволі довелосѐ б визнати, що графинѐ перейнѐта материнськоя лябов’я… графинѐ, пересвідчившись у підлоті Максима де Трай, кривавими слізьмиспокутувала своїколишнігріхи”.
Суворе покараннѐ, ѐке вона отримала від життѐ завдѐки Гобсекові, фактично врѐтувало ця нещасну жінку, повернуло її до дітей, до їхнього вихованнѐ. Чи можна було інакше врѐтувати її від коханцѐмерзотника? А до “морального порѐтунку” згодом, післѐ смерті Гобсека, додаютьсѐ матеріальний: старий лихвар виконав свої зобов’ѐзаннѐ перед графом де Ресто, хоча жодних яридичних підстав длѐ цього не існувало, оскільки графинѐ власноруч спалила відповідні документи… Отже, замість покараннѐ Гобсек врѐтував Анастазі де Ресто. Чи можна було б вважати таку
поведінку розумноя, ѐкби його цікавили лише гроші? Чи здатна на таку поведінку “лядинаавтомат”, ѐка насолоджуваласѐ своїм красномовством і своїм всевладдѐм тоді, и викладала власнужиттювуфілософіяДервілеві?
Можна зробити попередній підсумок: ставленнѐ Гобсека до жіночих персонажів повісті свідчить про те, що длѐ нього головним у стосунках з ними ю не гроші, а можливість з допомогоя грошей впізнати цих лядей і — у разі потреби — втрутитисѐ в їхню життѐ не з метоя “покараннѐ”, а з метоя допомоги кожній з них. Навіть тоді, коли “допомога від Гобсека” ю дуже болісноя (Анастазі де Ресто), вона спрацьовую і приводить до належного, ѐк на думку старого лихварѐ, результату.
Граф Максим деТрай невикликаюжодних симпатійаніуГобсека,ані уавторатвору,ані учитачів. У моральному плані це дуже неприваблива, ѐкщо не сказати більше, лядина. Але ж длѐ Гобсека саме Максим де Трай ю дуже бажаним кліюнтом! Відносно своїх стосунків із Гобсеком граф висловляютьсѐ дуже точно й дотепно: “Ви. робите з мене губку, хай вам чорт! Примушуюте мене вбиратив себе грошісвітського товариства,авскрутнудлѐменемигь,ѐкгубку,вичавляюте”.
Максим де Трай — це справжній віртуоз, коли потрібно змусити будьѐку жінку віддати йому гроші, це визнано усіма. Але ж ці гроші рано чи пізно опинѐятьсѐ саме у Гобсека! Якби йшлосѐ лише про “золото” і “владу золота”, хіба доцільно було б Гобсекові знущатисѐ з такого кліюнта, жорстоко ображати його, принижувати його в очах закоханої жінки? Навпаки, ѐкби він дбав лише про власні прибутки, лихвареві потрібно було б зробити так, щоб цѐ “золота губка” була зацікавлена в підтриманні їхніх ділових стосунків. Із, скажімо так, “ділової” точки зору суворе ставленнѐ Гобсека до джерела своїх (чималих!) прибутків ю недоцільним, неправильним, водночас чи не заслуговую Максим де Трай покараннѐ? Покарати його може лише той, хто маю над ним владу, таких лядей, схоже, дуже небагато, і Гобсек — один з них. Звичайно, він чудово розумію, що “виправити” Максима де Трай неможливо, втім, всупереч власним, ѐк зараз кажуть, бізнесінтересам, звишуканояжорстокістякараюмерзотника.Чомувінцеробить?
Очевидно, що уѐвленнѐ Гобсека про справедливість вимагаять того, щоб він покарав Максима де Трай. Це не хвилинне пориваннѐ, а свідомий.вибір, ѐкий начебто суперечить життювій філософії старого лихварѐ, але саме таке ставленнѐ до мерзотників відновляю, хоча б частково, справедливість?
До графа де Ресто, ѐк на перший поглѐд, Гобсек також ставитьсѐ вкрай неповажливо, навіть із великим презирством. Він відверто знущаютьсѐ з нього, коли йдетьсѐ про продаж діамантів, а післѐ того, коли граф іде, старий лихвар стверджую: “— Помоюму, він дурень, ѐк усі ваші чесні
ляди, — зневажливо мовив Гобсек, коли граф пішов”. Втім, таке ставленнѐ до графа де Ресто не заважаю Гобсекові запропонувати цій лядині допомогу, і, мабуть, саме цѐ допомога ю юдиним, що може хоча б ѐкимось чином заспокоїти чоловіка, ѐкого зрадила дружина і ѐкий помираю через ця зраду. Пропозиціѐ Гобсека зберегти гроші графа длѐ його дітей — юдине, що може допомогтицьомучоловікові витриматижорстокийудардолі.
Комбінаціѐ, внаслідок ѐкої Гобсек стаю формальним володарем майна й грошей графа де Ресто, розрахована на те, що свого часу діти графа отримаять все це назад. Проте, нагадаюмо, Анастазі де Ресто знищила документи, ѐкі б змушували Гобсека зробити це, тому старий лихвар став повноправним володарем неабиѐких грошей та майна. Дервіль розповідаю віконтесі де Гранлью, що післѐ смерті Гобсека вона маю “змінити своя думку про багатство графа де Ресто”: “Але насамперед знайте, що на підставі незаперечних документів граф Ернест де Ресто незабаром володітиме статком, що дасть можливість йому одружитисѐ з мадемуазель Каміллоя та ще й виділити значний капітал своїй матері, графині де Ресто, братові і посаг сестрі”. Цілком зрозуміло, що ці “незаперечні документи” — це заповіт померлого Гобсека, відповідно, старий лихвар не лише не присвоїв собі статок графа де Ресто, він зробив так, що він значно збільшивсѐ, — бездоганночесновиконавсвоїзобов’ѐзаннѐ.
8.Традиційність і своюрідність вирішеннѐ проблеми «поет і натовп», гіркота почуттів від недосконалості сучасного суспільства в поезії Ш.Бодлера «Альбатрос».
Народивсѐ в Парижі. Його батьком був виходець з селѐн, що став в епоху Наполеона сенатором, ФрансуаБодлер.Урікнародженнѐсинайомувиповнилосѐ62роки,адружинібуловсього27років. Франсуа Бодлер був художником, і з раннього дитинства прищеплявав синові лябов до мистецтва, водив його по музеѐх і галереѐх, знайомив зі своїми друзѐми-художниками. Але хлопчик втратив батька в той рік, коли йому виповнилосѐ 6 років. Рік по тому мати Шарлѐ вийшла заміж за генерала Опіки; відносини з вітчимом у хлопчика не склалисѐ. Заміжжѐ матері наклало важкий відбиток на характер Шарлѐ, ѐкий в підлітковому віці і в яності в піку думку вітчима та матерічасторобившокуячісуспільствовчинки.
Коли Шарля виповнилосѐ 11 років, сім'ѐ перебраласѐ до Ліона, і хлопчика віддали в пансіон . У 1836 році Опіки повернулисѐ в Париж, і Шарль вступив до коледжу Лядовіка Свѐтого, звідки був вигнанийвсього за рік до закінченнѐ. У травні1841 рокуБодлеравідправилиуподорож до Індії(це було ѐк покараннѐ), щоб він «позбавивсѐ від поганого впливу» кола богеми Латинського кварталу. В Індії Шарль Бодлер пробув усього два місѐці, туга по залишеній батьківщині змусила його повернутисѐ до Парижа. У 1841 році він вступив в право успадкуваннѐ, проте швидко почав промотувати батьківські гроші, і в 1844 році постановоя суду управліннѐ спадщиноя було передано його матері, а сам Шарль відтепер повинен був отримувати щомісѐчно лише скромну суму«накишеньковівитрати».
Літературнатворчість Писативінпочав,колиотримавспадокіставвестижиттѐбагатоголедарѐ.
У 1857 році вийшов найвідоміший його поетична збірка «Квіти зла» ("Fleurs du mal "), ѐкий шокував публіку настільки, що цензори оштрафували Бодлера і змусили прибрати зі збірки 6 найбільш« непристойних »віршів. Тоді Бодлер звернувсѐ до критики і на цій ниві швидко домігсѐ успіху і