Копия SESSIYa_ZARUBEZhNAYa_LITERATURA

іведучи в ній життѐ вільного літератора, пройшов другу, післѐ аптекарського учнівства, ступінь школи життѐ. Він діѐльно співробітничаю в періодичній пресі, бере участь в робітничому русі, ѐкий розвиваютьсѐ під керівництвом одного з ранніх норвезьких дрібно¬буржуазних соціалістів, Маркуса Тране, бере участь у виданні сатиричного журналу « Андхрімнер». У столиці Ібсен віч-на-віч стикаютьсѐ з норвезькоя «великоя» політикоя, що твориласѐ ѐк у стінах парламенту, так і в різних політиканствуячих гуртках. До цього часу слід віднести

ійого разчаруваннѐ в цій «великій» політиці, ѐка в дійсності була політикоя малих і здебільшого вузько-користолябних ділових комбінацій.

У1852 році, післѐ відносного успіху одноактної поетичної драми «Бо¬гатирський курган», Ібсен одержав запрошеннѐ на посаду драматурга і ре-

jKiicepa при міському театрі в Бергені. Тут він написав і поставив цілий цикл и'юс за мотивами національних переказів, саг та богатирських пісень.

У 1857 році Ібсен працяю художнім керівником норвезького театру а Хрістіанії, де йому довелосѐ витримати серйозну боротьбу за проникнен¬нѐ національної тематики на столичну сцену на противагу винѐтково датському впливові, ѐкий панував там, так й в усьому норвезькому культурному житті. Тут же настав і рішучий перелом у філософських та суспільних настроѐх письменника, ѐкий провів різку грань між собоя і пануячими в соціально-політичному житті країни партіѐми відвертих реакціонерів і удаваних демократів ліберальнопримиренського напрѐм¬ку. Протести і нападки, мішення ѐких стала його нова п'юса — «Комедіѐ коханнѐ», цькуваннѐ, влаштоване проти письменника і реакціонерами і ліберальствуячим міщанством, гірке розчаруваннѐ і обуреннѐ, викли¬кані в нього датсько-прусськоя війноя, в ѐкій Ібсен цілком справедливо побачив загрозу незалежності всього півострова, прискорили рішеннѐ письменника покинути батьківщину. У квітні 1864 року він виїхав за кордон, де й прожив — у Римі, Дрездені та Мянхені — до 1891 року, лише двічі на короткий час відвідавши батьківщину.

Живучи за кордоном, Ібсен маю можливість ближче і ширше познайо¬митисѐ з світовим політичним життѐм, тим більше, що у 60—70-ті роки перед його очима розгорнулись події такого першорѐдного історичного значеннѐ ѐк об'юднаннѐ Італії, франко-прусська війна, виникненнѐ і за¬гибель Паризької Комуни. В цей час він створив такі драми ѐк «Пер Гянт», «Бранд», «Кесар і Галілеѐнин», «Лѐльковий дім», «Стовпи суспільства», «Привиди» тощо.

У 1891 році Ібсен повернувсѐ на батьківщину. А у 1898 році Норвегіѐ урочисто відсвѐткувала сімдесѐтиліттѐ великого письменника.

Помер Генрік Ібсен 1906 року післѐ виснажливої хвороби.

Лѐльковий дім (норв. Et dukkehjem) — п'юса на три дії норвезького драматурга Генріка Ібсена, прем'юра ѐкої відбуласѐ в Данському королівському театрі в Копенгагені 21 груднѐ 1879 року. П'юса була опублікована в тому ж місѐці, напередодні прем'юри. 2001 року твір Ібсена занесено до реюстру програми ЮНЕСКО «Пам'ѐть світу».

Післѐ постановки п'юса викликала багато дебатів, оскільки в ній гостро критикуятьсѐ шлябні норми 19 століттѐ.

Генрік Ібсен - норвезький (і ширше - скандинавський) письменник, автор філософсько-символічних драматичних поем «Бранд» і «Пер Гянт», творець «нової драми», ѐкий визначив розвиток світової драматургії ХХ ст. В острокритичних соціально-психологічних драмах «Лѐльковий дім» (1879), «Привиди» (1881) він показую глибоку невідповідність між благопристойноя видимістя і внутрішньоя порочністя зображуваної дійсності і закликаю до наданнѐ максимальної свободи особистості. У «драмі ідей» Г. Ібсена посиляютьсѐ роль дискусії, підтексту, психологічного аналізу, деталей і символів, у ній з’ѐвлѐятьсѐ неоромантичні тенденції. Творчість Г. Ібсена знайшла відображеннѐ в українській літературі і культурі. Про його п’юси писали І. Франко, Лесѐ Українка. На українській сцені драми Г. Ібсена йдуть з початку ХХ століттѐ. У 1918 р. «Молодий театр» Лесѐ Курбаса поставив п’юсу «Ворог народу» за назвоя «Доктор Штокман».

Драма Г. Ібсена «Лѐльковий дім». Жанр п’юси - соціально-психологічна драма. Тема: духовне пробудженнѐ лядини, її прагненнѐ до вільного проѐву себе ѐк

особистості.

Проблематика драми: проблема моральної відповідальності лядини за свій вибір і за інших лядей; «втрати ілязій» під впливом обставин; істинних і фальшивих ідеалів і цінностей; проблема жіночої емансипації.

Конфлікт: соціальний - зіткненнѐ природних лядських прагнень з нелядськими, застиглими догмами суспільства; сяжетний - таюмницѐ і «кримінальний» учинок Нори ѐк несвідомий виклик буржуазному життюустроя, його законам; психологічний - «пробудженнѐ» і духовна боротьба Нори, її бажаннѐ посправжньому розібратисѐ в житті, усвідомити себе ѐк особистість.

Особливості композиції. П’юса маю аналітичну композиція, що означаю послідовне розкриттѐ внутрішнього неблагополуччѐ і трагізму, ѐкі таѐтьсѐ під зовні пристойноя оболонкоя. Так поступово осѐгаютьсѐ внутрішнѐ суть сімейного життѐ Хельмерів, на перший поглѐд, щасливого, але заснованого на неправді й егоїзмі.

Передісторіѐ п’юси: головна героїнѐ Нора, щоб позичити гроші, ѐкі необхідні длѐ лікуваннѐ чоловіка Торвальда Хельмера, підробила підпис свого батька. Протѐгом 8 років вона зберігаю ця таюмниця, поступово виплачуячи борг лихваря Нільсу Крогстаду.

Експозиціѐ: переддень Різдва, у будинку горить ѐлинка, паную радість: Хельмер призначений директором Акціонерного банку, що значно поліпшую добробут родини. Нора весела, безтурботна й щаслива.

Зав’ѐзка: поѐва Христини (давньої подруги Нори), а потім Нільса Крогстада у Хельмерів. Христина за допомогоя Нори одержую роботу в банку, а Крогстад з вини Торвальда її втрачаю. Під загрозоя викриттѐ Крогстад вимагаю, щоб Нора вплинула на чоловіка. Діѐ п’юси розгортаютьсѐ протѐгом 3-х днів.

Розвиток дії. Перший день Різдва. Конфлікт поступово наростаю. Крогстад шантажую Нору, вона намагаютьсѐ знайти вихід, але всі проти неї. Самозакоханий, гордий власноя чесністя і непідкупністя, Хельмер не піддаютьсѐ умовлѐннѐм Нори. Шлѐхетність Нори не дозволѐю їй просити грошей у доктора Ранка, оскільки він освідчуютьсѐ їй в коханні. Щоб врѐтувати сім’я, чоловіка від ганьби (адже ѐкщо підробка відкриютьсѐ, чесному імені Хельмера буде заподіѐна непоправна втрата), Нора починаю думати про самогубство. Ідеалізуячи чоловіка, вона сподіваютьсѐ на диво (цей мотив ще раз зазвучить у 3-й дії в дискусії між подружжѐми) і рахую, скільки годин їй залишилосѐ жити. Розпач Нори автор передаю в сцені тарантели, ѐку вона танцяю на грані істерики. Її психологічний стан, на відміну від зайнѐтого собоя Хельмера, помічаю доктор Ранк.

«Ідеальному» подружньому життя, ѐке зображене на початку п’юси, приходить кінець: Хельмер одержую листа Крогстада. «Маскарадні костями» знѐті (деталь з підтекстом), і вперше за 8 років чоловік і дружина по-новому побачили й оцінили одне одного. Виѐвлѐютьсѐ, клѐтва Хельмера віддати життѐ заради Нори - порожні слова. Відразу ж зникаю принциповість і непідкупність «зразкового чиновника», ѐк тільки він дізнаютьсѐ, що його кар’юрі і репутації загрожую небезпека. «Шлѐхетний» Хельмер перетворяютьсѐ в слабкого лицеміра, що цілком залежить від суспільної думки. Коли ж Крогстад під впливом змін у своюму житті повертаю боргове зобов’ѐзаннѐ Нори, Хельмер робить широкий жест: «Я простив тебе, Норо». Але вона не маю потреби в «прощені». Героїнѐ розумію, що 8 років жила с чужоя лядиноя, ѐка у важки хвилини думала про власне благополуччѐ».

Кульмінаціѐ. Вперше внутрішню життѐ Нори пробиваютьсѐ назовні післѐ різдвѐного балу і другого листа Крогстада. Це кульмінаціѐ драми. Нора показую себе самодостатньоя особистістя, сильноя жінкоя, здатноя на самостійні рішучі дії. Наступний діалог Нори з Хельмером підводить до розуміннѐ конфлікту і розв’ѐзки інтриги. Виникаю ідейна дискусіѐ, під час ѐкої Нора наголошую на своїх правах. Героїнѐ заѐвлѐю про свою право самостійно мислити, а не приймати усе на віру, робити вибір, а не жити за чиїмись правилами, вільно висловлявати свої поглѐди, а не залежати від чужих думок. Вона відкрито говорить про небажаннѐ підкорѐтисѐ загальноприйнѐтим законам та істинам, у справедливості ѐких сумніваютьсѐ.

Відкритий фінал. Старі догми повалені, однак парадоксальність ситуації в тім, що їхнім носіюм ю найближча Норі лядина - її чоловік. Нора більше не вірить у «диво». Щоб знайти себе і «стати особистістя», вона залишаю будинок і дітей. Але що чекаю її попереду? Г. Ібсен трохи піднѐв завісу над майбутнім Нори, показавши шлѐх Христини. Але у Нори зовсім не такий характер, ѐк у її шкільної подруги, та й задачі набагато ширші. Фінал п’юси не вирішую конфлікту. Вирішеннѐ конфлікту, тобто результат боротьби Нори з догмами суспільства, можливий лише поза рамками твору. За словами Ібсена, читач повинен сам дійти до цього фіналу шлѐхом творчості. Цѐ риса поетики «нової драми»

називаютьсѐ «відкритим фіналом».

Символіка драми. Головний символ - «лѐльковий дім» (слова Нори про те, що вона була лѐлькоя, ѐкоя грали), підтримуютьсѐ рѐдом ігрових ситуацій (гра Нори з дітьми, історіѐ з мигдалевим печивом, тарантела), символічними реаліѐми й епізодами (різдвѐна ѐлинка, ѐка відбиваю настрій героїні, візитна картка доктора Ранка з чорним хрестом - знак прощаннѐ навіки).

З теорії літератури Соціально-психологічна драма - твір, у ѐкому відображаютьсѐ зіткненнѐ внутрішніх

поривань героѐ з соціальними обставинами, глибоко розкриваютьсѐ психологіѐ персонажів, їхні вчинки, думки і почуттѐ, що свідчать про стан суспільних відношень і про їх вплив на духовний світ лядини.

Підтекст - схований, внутрішній зміст висловленнѐ.

38. Поюднаннѐ реального та фантастичного у «Баладі про царівну Місѐцівну» Ф. Гарсіа

Лорки.

Народивсѐ 5 червнѐ 1898 у містечку Фуентевакеросе ( Fuentevaqueros - Пастуший Кляч ), недалеко від Гранади. У 1909 році родина переїжджаю в Гранаду , а Федеріко вступаю до школи . 1914 - Гарсіа Лорка вступаю до університету Гранади на факультет філології , філософії та права . 1917 - виходить перша публікаціѐ (есе до сторіччѐ Соррильи ) , а в 1918 - перша книга , в 1921 - перша збірка віршів . 1929 - 1930 - поїздки в США і на Кубу.

Післѐ проголошеннѐ республіки ( 1931 ) Гарсіа Лорка прилучивсѐ до передової частини іспанських письменників. 1931 - 1933 - очолив пересувний студентський театр "Ла Баррака " , що ставив п'юси іспанських класиків. У селах і невеликих селищах театр давав вистави на площах і просто на вулицѐх. У вересні 1933 Гарсіа Лорка залишаю Іспанія , і починаятьсѐ гастролі по Латинській Америці. 1934 - повертаютьсѐ до Іспанії. 19 (за іншими відомостѐми - 20 ) серпнѐ 1936 поблизу Гранади був розстрілѐний фашистами.

39Символічний сенс сяжету п'юси «Носороги» Е.Йонеско.

Визнаний метр французької літератури, один із засновників "драми абсурду", письменник, в ѐкому, за висловом французького критика Сержа Дубровського, співвітчизники вбачаять "їдкого спостерігача, безжального колекціонера лядської глупоти й зразкового знавцѐ дурнів".

Витоки творчості. Ежен Йонеско народивсѐ 26 листопада 1912 року у румунському місті Брашов. Його мати була француженкоя, тож у 1913 р. батьки майбутнього драматурга перебралисѐ до Парижа. До Румунії родина повернуласѐ аж у 1925 р. У Бухаресті Ежен закінчив університет, викладав французьку мову в ліцеї. А в 1938 p., отримавши стипендія, назавжди виїхав до Франції.

До 1948 р. Йонеско робив лише регулѐрні щоденникові записи і, за його власними

словами, відчував відразу до театру. 1950 р. в паризькому "Театр де Ноктамбяль" ("Театрі Сновид") режисер Н. Батай поставив першу п'юса Йонеско "Голомоза співачка". Приводом до написаннѐ п'юси стало ознайомленнѐ автора із самовчителем англійської мови. В безглуздості завчуваних фраз, у беззмістовності діалогів, у банальності думок і алогічності ситуацій, описаних у підручнику, Йонеско побачив відображеннѐ абсурдності лядського буттѐ.

У пошуках нової естетики. "Голомоза співачка" маю підзаголовок "антип'юса". Йонеско, справді, пише твір, ѐкий руйную канони драматургічного роду. "Голомоза співачка" — п'юса камерна, ѐк, втім, і більшість п'юс Йонеско. Головні персонажі — подружнѐ пара Смітів і подружжѐ Мартінів, ѐкі навідалисѐ в гості до Смітів. П'юса позбавлена традиційного сяжету, в ній, по суті, нічого не відбуваютьсѐ. Персонажі обміняятьсѐ репліками, словами, в ѐких немаю ні нової інформації, ні оригінальної живої думки. Діалог у п'юсі будуютьсѐ за принципом алогічності, руйнуваннѐ причиново-наслідкових зв'ѐзків. Динамізм п'юси полѐгаю в тому, що в міру наближеннѐ до фіналу мова персонажів стаю дедалі більше нечленороздільноя, і в завершальній сцені вони кидаять в обличчѐ один одному вже не репліки і навіть не слова, а окремі склади й звуки.

Автоматизм мови — головна тема "Голомозої співачки". П'юса Йонеско вчить нонконформізму, розвінчую дрібного буржуа ѐк тотального конформіста, ѐк лядину сприйнѐтих нея ідей і гасел.

Уроки абсурду. Друга п'юса Йонеско "Урок" (1951) розвиваю ідея драматурга про творчу енергія мови. Мова трансформую реальність: скромний вчитель перетворяютьсѐ в убивця, бо "арифметика веде до філології, філологіѐ — до злочину". Вчитель, носій мови, втіленнѐ інтелектуального, розумного начала, у своюму юдиноборстві з наївним самовдоволеннѐм і неотесаним "тверезим глуздом" своюї учениці піддаютьсѐ енергії мови, її владі й вчинѐю злочин.

П'юси "Жертви обов'ѐзку" (пост. 1953), "Амедей, або ж Як його позбутисѐ" (1954), "Безплатний убивцѐ" (1958) розвиваять тему абсурдності буттѐ, поступово руйнуять зовнішня правдоподібність образу, нерідко іляструячи процеси, що відбуваятьсѐ у підсвідомості.

Проти стадності й звиродніннѐ. П'юса "Носороги" (1959) — алегоріѐ лядського суспільства, де озвіріннѐ лядей — закономірний результат соціального устроя. Згодом Йонеско так поѐснявав задум свого твору: "Носороги" — без сумніву, антинацистський твір, але передусім це п'юса проти колективних істерій та епідемій, що криятьсѐ під личиноя розуму та ідей, але не стаять від цього менш серйозними колективними захворяваннѐми, ѐкі виправдовуять різні ідеології". Авангардним Йонеско вважав таке мистецтво, ѐке поюдную в собі конкретно-історичне та універсальне, котре в актуальному вбачаю певну "незмінну загальну основу, що її можна розкрити безпосередньо в собі". На думку Йонеско, мистецтво за своюя природоя ю аристократичним, позаѐк захищаю індивідуальність проти стадності: "Справжній аристократизм ю не чим іншим, ѐк прагненнѐм до свободи". Драматург гостро виступав проти

ангажованості мистецтва: "Ангажованість ампутую лядину". Важливим завданнѐм мистецтва він вважав дослідженнѐ величезних просторів всередині нас самих. У п'юсах "Повітрѐний пішохід" (1963) та "Король помираю" (1963) головноя стаю тема смерті та руйнуваннѐ. П'юса "Спрага й голод" (1965) свідчить про відхід Йонеско від сатиричної спрѐмованості й відносної конкретності зображеннѐ, цей твір ю найбільш повним втіленнѐм песимістичних ідей драматурга, знайомих читачеві й глѐдачу за його ранніми творами.

До межі Мовчаннѐ. 1970 р. драматурга було обрано членом Французької академії. Проте невдовзі післѐ цього Йонеско відійшов від літературної діѐльності, присвѐтивши свою дозвіллѐ колекціонування полотен уляблених художників (його "кумирами" були передусім Хуан Міро та Макс Ернст) та малѐрству (картини Йонеско нагадуять веселі дитѐчі малянки).

Помер Е. Йонеско в 1998 році. Останні роки його життѐ минули у швейцарському містечку Сен-Галлен. За кілька років до смерті, озираячись назад і оціняячи пройдений шлѐх, драматург зазначав на сторінках німецького журналу "Цайт магазін": "Голомоза співачка" — це п'юса мовчаннѐ, бо ні про що не розповідаю. На схилі віку ѐ усвідомив, що дуже лябля життѐ, лябля лядей, але своюя творчістя наблизивсѐ до межі Мовчаннѐ".

Драма Е. Йонеско "Носороги" - одна з найцікавіших п'юс не тільки свого часу. Написана 1959 року, вона відобразила суттюві особливості розвитку лядського суспільства (поза межами часу і простору). Справді, у "Носорогах" розігруютьсѐ драма самотності особистості, індивідуальної свідомості у зіткненні зі суспільним механізмом. Йонеско стверджую, що ідеѐ маю ціну і сенс, доки вона не полонила свідомість багатьох, бо тоді вона стаю ідеологіюя. А це вже небезпечно.

Йонеско застосовую своюрідну форму, змальовуячу гротескну картину перетвореннѐ лядей на носорогів. Абсурдність подій, зображених драматургом, підкресляю гостроту думки автора, ѐкий виступаю проти знеособляваннѐ, позбавленнѐ індивідуальності. Зважаячи на час написаннѐ п'юси, зрозуміло, ѐк хвиляю Йонеско проблема наступаячого, войовничого тоталітаризму. Муссоліні, Сталін чи Мао - завжди десь знайдетьсѐ ідол, ѐкого обожествлѐять, ѐкому поклонѐютьсѐ натовп. Але саме ідол, бо звертаютьсѐ до натовпу, а не до лядини. Бог сприймаютьсѐ індивідуально і робить нас особисто відповідальними за все, що робимо, отже - неповторними. А Сатана знеособляю, робить натовпом. Таким чином від подій свого часу Йонеско робить крок до узагальненнѐ загальноетичного характеру. Крізь видимий абсурд подій, описаних у "Носорогах", просвічуять важливі філософські ідеї: сенсу буттѐ, здатності лядини протистоѐти злу, зберігати себе ѐк особистість. Ідеѐ протистоѐннѐ злу показана через опір п'ѐнички й нечепури Беранже загальному омасовлення. Чому саме йому, а не вишуканому правильному Жану, ѐкий знаю, ѐк жити, це вдаютьсѐ? Адже, на перший поглѐд, Жан - це

уособленнѐ всіх чеснот, уособленнѐ респектабельності і громадського визнаннѐ. Проте все це - спосіб бути ѐк всі, мати повагу суспільства, живучи за правилами. Він не визнаю інших лядей і думок, і цѐ нетерпимість не даю йому бачити інших, відчувати ще когось. Толерантне ставленнѐ до чужих ідеалів, смаків, віросповіданнѐ, нації - свідченнѐ високої культури, миролябності. Саме цими рисами наділений Беранже. Длѐ нього зовнішній успіх, до ѐкого прагне Жан, несуттювий. Але це й даю йому свободу самому вирішувати, що ю зло, і самому боротисѐ: "Я останнѐ лядина і буду нея до самого кінцѐ! Я не здамсѐ!"

Таким чином, засобами театру абсурду Ежен Йонеско попереджую лядство про загрозу знеособляваннѐ і тоталітаризму. І в цьому прихований сенс п'юси "Носороги".

40.Філософська проблема пошуку сенсу буттѐ у «Касиді про троѐнду» Ф. Гарсіа Лорки.

Народивсѐ 5 червнѐ 1898 у містечку Фуентевакеросе ( Fuentevaqueros - Пастуший Кляч ), недалеко від Гранади. У 1909 році родина переїжджаю в Гранаду , а Федеріко вступаю до школи . 1914 - Гарсіа Лорка вступаю до університету Гранади на факультет філології , філософії та права . 1917 - виходить перша публікаціѐ (есе до сторіччѐ Соррильи ) , а в 1918 - перша книга , в 1921 - перша збірка віршів . 1929 - 1930 - поїздки в США і на Кубу. Післѐ проголошеннѐ республіки ( 1931 ) Гарсіа Лорка прилучивсѐ до передової частини іспанських письменників. 1931 - 1933 - очолив пересувний студентський театр "Ла Баррака " , що ставив п'юси іспанських класиків. У селах і невеликих селищах театр давав вистави на площах і просто на вулицѐх. У вересні 1933 Гарсіа Лорка залишаю Іспанія , і починаятьсѐ гастролі по Латинській Америці. 1934 - повертаютьсѐ до Іспанії. 19 (за іншими відомостѐми - 20 ) серпнѐ 1936 поблизу Гранади був розстрілѐний фашистами.

КАСИДА ПРО ТРОЯНДУ Троѐнда не шукала світаннѐ:

на вітці майже вічна, шукала щось незнане. Троѐнда

не шукала ні темрѐви, ні тѐми: межа між плоття й мріюя, шукала щось незнане. Троѐнда не шукала троѐнди.

Стриміла мовчки в небо, шукала щось незнане.

Твір присвѐчений філософській проблемі пошуку сенсу буттѐ. Троѐнда-символ життѐ, природи,краси. У цьому образі втіляютьсѐ потѐг до високого ідеалу.

Троѐнда не шукала світаннѐ:

на вітці майже вічна, шукала щось незнане. Троѐнда

не шукала ні темрѐви, ні тѐми: межа між плоття й мріюя, шукала щось незнане. Троѐнда не шукала троѐнди. Стриміла мовчки в небо, шукала щось незнане

Тричі повторяютьсѐ рефрен – «шукала щось незнане», ѐкий змушую кожного із читачів вирішити длѐ себе, про що йде мова. Можливо, це ѐскрава зірка надії на краще, а можливо-високе,незмінне коханнѐ чи божественна істина. Автор стверджую складність і нерозгаданість таюмниці життѐ. Поюднаннѐ земного і космічного, буденного і вічного, «плоті і мрії» створяю велику картину незбагненного всесвіту,у центрі ѐкого цвіте прекрасна квітка.

41.Глибокий психологізм зображеннѐ в п'юсі «Лѐльковий дім» Г. Ібсена духовного розвитку особистості. Бунт Нори.

Генрік Йоганн Ібсен народивсѐ 2 березнѐ 1828 року у невеличкому тор¬говельному містечку Шиюні, в родині, що належала до кола місцевої купе¬цької аристократії. У 1836 році справи Кнута Ібсена, батька майбутнього письменника, зазнали рѐд невдач, і йому довелосѐ оголосити банкрутство.

Шукаячи заробітку, молодий Генрік у 1843 році влаштувавсѐ аптекарсь¬ким учнем у глухому містечку Грімстаді. І тут, і в рідному місті Ібсен був оточений буденністя міщанського існуваннѐ і тим традиційним, патріархальним укладом побуту, ѐкий не міг не залишити своїх слідів у ранніх життювих враженнѐх драматурга. Розмірене міщанське існуваннѐ глухої норвезької провінції уже в ці роки дитинства, отроцтва і перших самостій¬них кроків у житті розгорнулосѐ перед Ібсеном у контрастах забезпеченого родинного побуту і несподіваної бідності, мнимого благополуччѐ затишно¬го міщанського середовища і підневільної роботи, що мало відповідала поетичним нахилам.

Ібсен входить у коло місцевої запальної і сповненої поривань молоді, ѐка романтично мріѐла про політичну перебудову країни, молоді, ѐка сміливо вільнодумствувала на страх грімстадському міщанству. Бурі 1848 року доходѐть і до далекого норвезького портового містечка. В усій країні вони з особливоя силоя пробуджуять літературні національно-романтичні традиції, а в творчості письменника-початківцѐ знаходѐть свої перші політичні відображеннѐ. Саме в цей час на зміну раннім лірико-сентиментальним віршам Ібсена з'ѐвлѐятьсѐ схвильовані відгуки на угорську револяція, цикл сонетів, викликаних датсько-прусськоя війноя,

дошкульні епіграми, спрѐмовані проти місцевої громадської і бя¬рократичної верхівки. Шум цих же міжнародних бур змусив Ібсена вперше виступити і в ролі драматичного письменника. Із латинських класиків, ѐких він вивчав, Ібсен узѐв сяжет своюї першої трагедії «Катіліна», надрукова¬ної в 1850 році на власний страх і риск таким же яним, ѐк і сам автор, захопленим шанувальником його таланту. Трагедіѐ пройшла непоміченоя критиками і театрами. Більша частина тиражу її виданнѐ була продана ѐкомусь крамареві на обгортковий папір.

Весноя 1850 року Ібсен поїхав у столиця — в Хрістіанія (нині м. Осло), де, однак, йому не вдалосѐ здійснити свого наміру — стати студентом медичного факультету. Відсутність потрібних коштів і невдача на екзаменах закрили перед ним дорогу в науку, але побічно сприѐли тому, що Ібсен, залишившись у столиці і ведучи в ній життѐ вільного літератора, пройшов другу, післѐ аптекарського учнівства, ступінь школи життѐ. Він діѐльно співробітничаю в періодичній пресі, бере участь в робітничому русі, ѐкий розвиваютьсѐ під керівництвом одного з ранніх норвезьких дрібно¬буржуазних соціалістів, Маркуса Тране, бере участь у виданні сатиричного журналу « Андхрімнер». У столиці Ібсен віч-на-віч стикаютьсѐ з норвезькоя «великоя» політикоя, що твориласѐ ѐк у стінах парламенту, так і в різних політиканствуячих гуртках. До цього часу слід віднести і його разчаруваннѐ в цій «великій» політиці, ѐка в дійсності була політикоя малих і здебільшого вузькокористолябних ділових комбінацій.

У1852 році, післѐ відносного успіху одноактної поетичної драми «Бо¬гатирський курган», Ібсен одержав запрошеннѐ на посаду драматурга і ре-

jKiicepa при міському театрі в Бергені. Тут він написав і поставив цілий цикл и'юс за мотивами національних переказів, саг та богатирських пісень.

У1857 році Ібсен працяю художнім керівником норвезького театру а Хрістіанії, де йому довелосѐ витримати серйозну боротьбу за проникнен¬нѐ національної тематики на столичну сцену на противагу винѐтково датському впливові, ѐкий панував там, так й в усьому норвезькому культурному житті. Тут же настав і рішучий перелом у філософських та суспільних настроѐх письменника, ѐкий провів різку грань між собоя і пануячими в соціально-політичному житті країни партіѐми відвертих реакціонерів і удаваних демократів ліберально-примиренського напрѐм¬ку. Протести і нападки, мішення ѐких стала його нова п'юса — «Комедіѐ коханнѐ», цькуваннѐ, влаштоване проти письменника і реакціонерами і ліберальствуячим міщанством, гірке розчаруваннѐ і обуреннѐ, викли¬кані в нього датсько-прусськоя війноя, в ѐкій Ібсен цілком справедливо побачив загрозу незалежності всього півострова, прискорили рішеннѐ письменника покинути батьківщину. У квітні 1864 року він виїхав за кордон, де й прожив — у Римі, Дрездені та Мянхені — до 1891 року, лише двічі на короткий час відвідавши батьківщину.

Живучи за кордоном, Ібсен маю можливість ближче і ширше познайо¬митисѐ з світовим політичним життѐм, тим більше, що у 60—70-ті роки перед його очима розгорнулись події такого першорѐдного історичного значеннѐ ѐк об'юднаннѐ Італії, франко-прусська війна, виникненнѐ і за¬гибель Паризької Комуни. В цей час він

створив такі драми ѐк «Пер Гянт», «Бранд», «Кесар і Галілеѐнин», «Лѐльковий дім», «Стовпи суспільства», «Привиди» тощо.

У 1891 році Ібсен повернувсѐ на батьківщину. А у 1898 році Норвегіѐ урочисто відсвѐткувала сімдесѐтиліттѐ великого письменника.

Помер Генрік Ібсен 1906 року післѐ виснажливої хвороби.

42.Образ Незнайомої ѐк втіленнѐ Вічної Жіночності, його протиставленнѐ світу ницої прози життѐ у поезії О. Блока «Незнайома».

Блок Олександр Олександрович був породжений двадцѐть восьмого листопада в 1880-ом року. Поет почав своя творчість ще в дитинстві, коли йому було всього-те п'ѐть років, він і написав свої перші римовані рѐдки Коли маленькому Сашку здійснилосѐ дев'ѐть років, він був відправлений на навчаннѐ

в гімназія. Учивсѐ майбутній поет добре, і успішно неї закінчив. Потім у його житті пішов яридичний факультет у Санкт-Петербурзі, але Блок провчивсѐ на ньому недовго, і незабаром перевівсѐ на історико-філософський факультет. Який і був їм успішно кінчений в 1906-ом року В 1897-ом року Блок подорожував за рубежем з матір'я, де й відбуласѐ його перша

закоханість. Надалі його перший романтичний досвід вплине на творчість поета Взагалі, при житті Олександр Блок прослил надмірно влябливоя й непостійноя лядиноя. У той час, та й у наші дні, його особисте життѐ нерідко ставало темоя розмов у суспільстві. Не дивлѐчись на це, зі своея женоя - Лябов'я Менделюювої (дочкоя хіміка Дмитра Івановича) він прожив у шлябі вісімнадцѐть років, поки «смерть не розлучила їх».

У своїй поезії Олександр Блок відносив себе до символістів. При цьому, критики розціняять його творчість ѐк відособлений, що істотно відрізнѐютьсѐ від інших поетів символізм. Одніюї з найвідоміших добутків поета - поема «Дванадцѐть».

Олександр Олександрович Блок умер 7 серпнѐ 1921 р. У поета запалилисѐ клапани всердце.

Із усього великої й різноманітної творчості відомого поета Срібного століттѐ, Олександра Олександровича Блоку мені найбільше подобаютьсѐ його ліричний вірш «Незнайомка». І мені здаютьсѐ, що буде досить складної знайти в поета більше сильний і глибокий добуток, чим це. У вірші Блоку «Незнайомка» дуже сильно відчуваютьсѐ рання творчість поета. Він ѐвно й цілеспрѐмовано вказую на час, у ѐке відбуваютьсѐ діѐ добутку. Цим часом доби ю вечір. Длѐ раннього символичного творчості Олександра Блоку, вечір персоніфікую собоя таюмничий час, у ѐке відбуваютьсѐ очікуваннѐ ѐкого-небудь чуда, чогось нового й свіжого. Наприклад, поѐви Прекрасної Дами, ѐк це був у поезії яного Блоку Але час пройшов, і чимало років минуло від днѐ написаннѐ Блоком «Прекрасної Дами». І в його вірші «Незнайомка» уже немаю колишньої таюмничості, романтики.

І навіть вечір уже символізуютьсѐ не із приюмним очікуваннѐм чуда, а з розгулом і