Копия SESSIYa_ZARUBEZhNAYa_LITERATURA

визнаннѐ. Одночасно з першим виданнѐм "Квітів зла" вийшла і ще одна поетична книга Бодлера "Поемивпрозі",незалишилапіслѐсебенастількизначного сліду,ѐк засудженакнигапоета. У 1860 році Бодлер опублікував збірку «Паризький сплін», що складавсѐ з віршів у прозі. У 1861 вийшло другевиданнѐ«Квітівзла»,переробленеірозширенеавтором.

Психоделічнідосліди Бодлеру належить одне з найбільш виразних описів впливу гашишу на лядський організм, ѐке на

довгірокисталоеталономдлѐвсіх,хтописавпропсихотропніпродуктахзконопель.

З1844по1848Бодлервідвідував«Клубгашишистов»,заснованийЖаком-ЖозефомМороівживав давамеск (алжирську різновид гашишу). За свідченнѐм Теофілѐ Готью, активно брав участь в житті клубу, Бодлер «прийнѐв гашиш раз або двічі в ході експериментів, але ніколи не вживав його постійно.Цещастѐ,щокупуютьсѐваптецііуносимого вкишеніжилета,йомубулоогидно ». Згодом Бодлерпристрастивсѐдоопіуму,аледопочатку1850-хрр..подолавпристрастьінаписавтривеликі статтіпросвійпсиходелічномудосвіді,щосклализбірку«Штучнийрай»(1860).

Дві статті з трьох - «Вино і гашиш» (1851) і «Поема про гашиш» ( 1858) - присвѐчені каннабиноидами. Бодлер вважав їх вплив цікавим, але неприйнѐтним длѐ творчої особистості. На думкуБодлера,«виноробитьлядинущасливояітовариським, гашишізоляюйого. Вино звеличую воля, гашиш знищую її ». Незважаячи на це, у своїх статтѐх він виступаю ѐк об'юктивний спостерігач, неперебільшуячипсихотропніефектигашишу іневпадаячиунадлишковеморалізаторство,тому іневтішнівисновки,ѐківінробитьзісвогодосвіду,сприймаятьсѐзпевноячасткоядовіри.

У вірші ліричний герой мрію «на кермі фрегата» полинути «від морѐ засмічених улиць міських» на пошукиІдеалутуди,де«морешироке»,де«сѐйвабагато,»«сміютьсѐблакить».Увірші«Альбатрос» ніби оживаю мріѐ поета: фрегат, море, блакить. «Поглѐнь, моѐ душе, ѐкі страшні вони! » — вигукую поетувірші«Сліпці».Чиможнасказатитеж про «гуртматросів»напалубікораблѐ?Чимсамевони «страшні»? Заради втіхи та розваги знущаятьсѐ над птахом. Сліпці — це уособленнѐ лядських пороків,цевседу ховно незрѐче лядство. Матроси символізуять духовно скалічене суспільство, не здатне відчувати

прекрасне, співчувати, лябити, захопляватисѐ, мріѐти. Сліпці і матроси символізуять суспільство, в ѐкомупануюСплін.

Альбатрос Щобїмрозважитись,веселийгуртматросів

Середнестримнихводрозбурханихморів Безпечноловитьптиць,величнихальбатросів, Щоляблѐтьпролітатьслідамикораблів.

Напалубунесутьѐснихвисотвладику. Ісумнотѐгневінприборканекрило,

Щовтратилосвояколишняміцьвелику, Мовсередбуйнихводполаманевесло. Мандрівникзборканийзнесиленоступаю! Плавецьповітрѐнийнезграбнийісмішний! Тойтятяновийдимудзьобйомупускаю, Ацей,дратуячи,кульгаю,мовкривий. Поетподібнийтеждовладарѐблакиті,

Щосередхмарлетить,мовблискавкавімлі. Але,мовутярмі,вярбінесамовитій Вінкрилавелетнѐволочитьпоземлі. ПерекладМ.Терещенка

Очевидно, мрії про Ідеал так і залишатьсѐ «сумними і заблуканими думками» поета. Надії немаю: адже серед гурту матросів не знайшлосѐ нікого, хто б зупинив бездушні розваги або хоча б небрав у них участі. «Хворе» суспільство ніколи не досѐгне Ідеалу, та й не прагне до нього. Але ю просто лядська долѐ і ю долѐ поета. Поетичний талант — це талант від Бога. Альбатрос — сильний птах з крилами, що маять «міць велику». Це дозволѐю йому підніматисѐ високо і довго триматисѐ в небі («серед хмар летить, мов блискавка в імлі»). Альбатрос — «мандрівник», і мандри його тѐжкі і небезпечні, адже він літаю над «розбурханим морем». Це гордий і самотній птах. Він почуваютьсѐ «владарем блакиті», «ѐсних висот владикоя», тому що сильних і витривалих птахів, здатних піднѐтисѐтаквисокоізалетітитакдалековідіземлі,ѐкцеробитьальбатрос,небагато.

Так, поет маю високе призначеннѐ — літати у сферах духу, свободи, творчості, досѐгати високого ідеалу та краси. Але чому поет не прагне втриматись на цій висоті? Чому, маячи «крила», він на землі «в ярбі несамовитій», серед «сліпців»? Чому митець з «глибини волаю… з безодні темної», коли його місце у небі, в Рая? Відповідь на ці питаннѐ можна знайти у щоденнику поета «Мою оголене серце»: «У кожній лядині ю два одночасні прагненнѐ: одне спрѐмоване до Бога, друге — до Сатани. ПокликБога,або духовність, —цепрагненнѐвнутрішньо піднестисѐ;покликСатани,або тваринність, — це насолода від власного падіннѐ». Ось чому становище лядини у світі трагічне, а мрії про Ідеал залишатьсѐ «сумними і заблуканими думками» длѐ поета, ѐкий «крила велетнѐ волочитьпоземлі».

У газетах того часу про Бодлера писали: «Говорити про пана Бодлера — означаю говорити про жахіттѐ»,«Чеснеперонеможевідважитисьнавітьнаоднуцитату».Суспільствообразилосѐ,бопоет показав силоя свого мистецтва справжню обличчѐ нації й лядини взагалі. Книга «Квіти зла» була засуджена за аморальність, а Ш.Бодлер стверджував, що «… з неї випливаю жорстокий моральний урок».

9.Переосмисленнѐ біблійних сяжетів та образів, їх роль у розкритті ідейного задуму в романі «Майстер і Маргарита» М. Булгакова.

Знаменитий росіѐнин письменник Булгаков Михайло Опанасович був породжений 15-ого травнѐ 1891-ого року, на Україні, у місті Київ. Батьком Булгакова був видний київський професор, що працявав у духовній академії. Сам же Михайло Опанасович почав свою утвореннѐ в гімназії, по закінчення ѐкої він надійшов в університет на медичний факультет. В 1916-ом року Булгаков одержую медичне утвореннѐ Кар'юру лікарѐ длѐ Булгакова почаласѐ в одному невеликому київському госпіталі,

післѐ ѐкого його відправили сільським лікарем в одне із сіл Смоленської губернії. Саме в цей час майбутній знаменитий письменник сідаю за книгу «Записки яного лікарѐ», у ѐкій він розповідаю про свою життѐ в глухому й далекому селі Післѐ Револяції 1917-ого року, Михайло Опанасович вертаютьсѐ в Київ. Але на

батьківщині він перебуваю недовго, і вже в 1921-ом року Булгаков переїжджаю в Москву, улаштувавшись у газету «Гудок». У цей час Булгаков пише дуже багато,

«запойно».

За період з 1924-ого по 1928-ие року Булгаков Михайло Опанасович пише такі книги, ѐк «Дьѐволиада», «Фатальні ѐйцѐ», «Собаче серце» (1925г), «Біла гвардіѐ», «Зойкина квартира» (1926г), «Багрѐний острів» (1927г), «Біг» (1928г). І, звичайно ж, «Майстер і Маргарита», над ѐкоя він починаю працявати в 1928-ом року Відносини Булгакова з Радѐнськоя владоя складалисѐ досить складно й

неоднозначно. Багато хто його добутки побачили світло лише при Сталіні, що високо оцінявав творчість Булгакова Михайла Опанасовича Письменник умер 10-ого березнѐ в 1940-ом року в Москві від важкого захворяваннѐ бруньок

У романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» ю реальність і фантастика, сатира і лябовна лірика. Особливо виділѐятьсѐ чотири глави історико-філософського характеру. Це «роман у романі» — оповідь про Христа і Понтіѐ Пілата. Глави про прокуратора Іудеї та Іюшуа Га-Ноцрі (Ісуса Христа) пише голивний булгаковський герой — Майстер. Створений за біблійним сяжетом, цей роман став долея його автора. Майстер з волі Булгакова так виклав відому (біблійну історія осуду і страти Христа, що в її реальності неможливо сумніватисѐ. Історіѐ вийшла така земна, така жива, начебто сам Булгаков був присутній на всьому цьому. Іюшуа в зображенні Майстра — не міфологічний персонаж, а жива лядина, здатна відчувати і обуреннѐ, і досаду. Він боїтьсѐ боля, боїтьсѐ і мерті. Але при зовнішній звичайності Іюшуа — незвичайна лядина. Надприродна сила Іюшуа вкладена в його слова, у його переконаність в їх істинності.

Але головна ѐкість, що відрізнѐю Іюшуа від усіх інших персонажів роману, — нобережність розуму і духу. Вони позбавлені умовностей і догм. Вони вільні. Незаможність і внутрішня стійкість не можуть убити в ньому ані сила влади Понтіѐ Пшата, ані загроза смерті. Завдѐки цій незалежності розуму і духу перед Іюшуа відкриваятьсѐ приховані від інших істини. І він несе ці дуже небезпечні длѐ влади істини лядѐм.

Щоб створити такого героѐ, Майстер сам повинен мати хоч деѐкі його ѐкості. Майстер сповідую ті самі істини, проповідую добро і справедливість, хоча сам не був смиренним, терпимим і благочестивим. Але ю в Майстрові та ж таки залежність, та ж внутрішнѐ духовна волѐ, що й у його героѐ, котрий іде на Іолгофу.

З жахом слухаю прокуратор Іудеї міркуваннѐ про владу. Іюшуа говорить, що настане час, коли влада не буде потрібна. Такі слова було не тільки страшно, але і ризиковано слухати. Охоронѐячи себе від і сторонніх вух, прокуратор майже прокричав: «На світі не було, немаю і не буде школи більшої і прекраснішої влади, ніж влада імператора Тиберіѐ!» Цѐ фраза сказана Булгаковим, ѐсна річ, не з історичних джерел. Вона — із сучасних йому ідей. Письменник замінив тільки ім’ѐ. Узагалі, ѐкби читачі могли прочитати роман у той час, вони напевно помітили б перегук описаної біблійної історії із і умисністя. Рішеннѐ Синедріону і Понтіѐ Пілата нагадуять рішеннѐ правознавців й інших сучасних Булгакову офіційних організацій. Схожість — у шаленому фанатизмі, у страху перед інакомисленнѐм.

Булгаков знав твердо, що опублікувати роман він не зможе, що рано чи пізно він буде розіп’ѐтий за цей роман. Але в письменникові жила слабка надіѐ на здоровий глузд сучасного йому «прокуратора». Не здійснилосѐ.

Герой роману Майстра, Іюшуа Га-Ноцрі, засуджений. Його мирні промови, то заперечуять насильство, небезпечніші длѐ влади, ніж прѐмий заклик. Іюшуа небезпечніший від убивці, ѐкого помилував Понтій Пілат. І хоча він зумів підкорити прокуратора своїм розумом і дивноя силоя слова, Пілат направлѐю на смерть саме його, боѐчись за себе, за своя кар’юру. Як політик Понтій Пілат переміг, але зазнав поразки перед великоя силоя духу. І прокур це зрозумів.

Понтій Пілат нагадував Булгакову деѐких сучасних письменників політиків і державних діѐчів. Але ю істотна відмінність: розправа над безневинним коштувало Пілатові важких душевних мук, а сучасним письменнику політикам вдаванаѐ уникнути навіть докорів власного сумліннѐ. Так біблійний сяжет зіткнувші і реальним життѐм.

10.Філігранність поетичної техніки, формальна довершеність і сугестивність вірша Ш.Бодлера «Вечорова гармоніѐ».

Народивсѐ в Парижі. Його батьком був виходець з селѐн, що став в епоху Наполеона сенатором, Франсуа Бодлер. У рік народженнѐ сина йому виповнилосѐ 62 роки, а дружині було всього 27 років. Франсуа Бодлер був художником, і з раннього дитинства прищеплявав синові лябов до мистецтва, водив його по музеѐх і галереѐх, знайомив зі своїми друзѐми-художниками. Але хлопчик втратив батькав той рік, коли йому виповнилосѐ 6 років. Рік по тому мати Шарлѐ вийшла заміж за генерала Опіки; відносини з вітчимом у хлопчика не склалисѐ. Заміжжѐ матері наклало важкий відбиток на характер Шарлѐ, ѐкий в підлітковому віці і в яності в піку думку вітчима та матерічасторобившокуячісуспільствовчинки.

Коли Шарля виповнилосѐ 11 років, сім'ѐ перебраласѐ до Ліона, і хлопчика віддали в пансіон . У 1836 році Опіки повернулисѐ в Париж, і Шарль вступив до коледжу Лядовіка Свѐтого, звідки був вигнаний всього за рік до закінченнѐ. У травні 1841 року Бодлера відправили у подорож до Індії (це було ѐк покараннѐ), щоб він «позбавивсѐ від поганого впливу» кола богеми Латинського кварталу. В Індії Шарль Бодлер пробув усього два місѐці, туга по залишеній батьківщині змусила його повернутисѐ до Парижа. У 1841 році він вступив в право успадкуваннѐ, проте швидко почав промотувати батьківські гроші, і в 1844 році постановоя суду управліннѐ спадщиноя було передано його матері, а сам Шарль відтепер повинен був отримувати щомісѐчно лише скромну суму«накишеньковівитрати».

Літературнатворчість Писативінпочав,колиотримавспадокіставвестижиттѐбагатоголедарѐ.

У 1857 році вийшов найвідоміший його поетична збірка «Квіти зла» ("Fleurs du mal "), ѐкий шокував публіку настільки, що цензори оштрафували Бодлера і змусили прибрати зі збірки 6 найбільш« непристойних »віршів. Тоді Бодлер звернувсѐ до критики і на цій ниві швидко домігсѐ успіху і визнаннѐ. Одночасно з першим виданнѐм "Квітів зла" вийшла і ще одна поетична книга Бодлера "Поеми в прозі", не залишила післѐ себе настільки значного сліду, ѐк засуджена книга поета. У 1860 році Бодлер опублікував збірку «Паризький сплін», що складавсѐ з віршів у прозі. У

1861вийшлодругевиданнѐ«Квітівзла»,переробленеірозширенеавтором. Психоделічнідосліди

Бодлеруналежитьодне з найбільш виразнихописіввпливугашишуналядськийорганізм,ѐке на довгірокисталоеталономдлѐвсіх,хтописавпропсихотропніпродуктахзконопель.

З1844 по 1848 Бодлер відвідував «Клуб гашишистов», заснований Жаком-Жозефом Моро і вживавдавамеск(алжирськурізновидгашишу). ЗасвідченнѐмТеофілѐГотью,активно бравучасть в житті клубу, Бодлер «прийнѐв гашиш раз або двічі в ході експериментів, але ніколи не вживав його постійно. Це щастѐ, що купуютьсѐ в аптеці і уносимого в кишені жилета, йому було огидно ». Згодом Бодлер пристрастивсѐ до опіуму, але до початку 1850-х рр.. подолав пристрасть і написав тривеликістаттіпросвійпсиходелічномудосвіді,щосклализбірку«Штучнийрай»(1860).

Дві статті з трьох - «Вино і гашиш» (1851) і «Поема про гашиш» ( 1858) - присвѐчені каннабиноидами.Бодлервважавїхвпливцікавим,аленеприйнѐтнимдлѐтворчоїособистості.На думку Бодлера, «вино робить лядину щасливоя і товариським, гашиш ізоляю його. Вино звеличую воля, гашиш знищую її ». Незважаячи на це, у своїх статтѐх він виступаю ѐк об'юктивний спостерігач, не перебільшуячи психотропні ефекти гашишу і не впадаячи у надлишкове моралізаторство, тому іневтішні висновки, ѐківін робить зі свого досвіду, сприймаятьсѐ з певноя часткоядовіри.

Надходитьчас,колистеблоспіваюросне, Немовкадилоцвітдимуювтишині; Мелодійповівизринаятьзапашні, Меланхолійнийвальстаочманіннѐмлосне! Немовкадило,цвітдимуювтишині, Ісерцескрипкидесьтремкочестоголосне,

Меланхолійнийвальстаочманіннѐмлосне, Яквівтар,небесависокіісмутні.

Ісерцескрипкидесьтремкочестоголосне, Тесерце,щотрунуненавидитьівсні!

Яквівтар,небесависокіісмутні, Упаловкровсвоясвітиложиттюносне. Тесерце,щотрунуненавидитьівсні,

Зминувшинибересвітаннѐвисокосне,

Упаловкровсвоясвітиложиттюносне, Тасѐю,мовпотир,твоюлицемені.

Потир–чаша,вѐкійналітургіїзмішуятьвинозводоядлѐпричастѐ. Аналізвірша.

Якіпочуттѐвикликаюуліричногогероѐвечір?

(Вечір викликаю у героѐ різні почуттѐ та асоціації. Глибоке враженнѐ на нього справлѐять захід сонцѐ,нічнатиша,буѐннѐтравідерев.)

Якувіршідосѐгаютьсѐвідчуттѐгармонії?

(Задопомогояпоюднаннѐзвуківтаароматів,почуттівівражень.) Прослідкуйтезаособливостѐмимелодики.

(Вірш дуже мелодійний. Цѐ мелодійність забезпечуютьсѐ повторами, прийомами асонансу (часте

повтореннѐ звуків «о» та «у», що передаять протѐжність мелодії) та алітерації (багато сонорних звуків«м»,«л»,«н».Разомзтимчастеповтореннѐ«р»вноситьвідчуттѐтривоги).)

Якурольвідіграюобразмеланхолійноговальсу?

(Цемелодіѐсерцѐліричногогероѐ—меланхолійна,тобтосумна,дещопіднесена,алетрагічна.) Чиможетевисказати,прощоцейвірш?

(Проневимовнутугуособистості,прагненнѐгармонії,недосѐжністьідеалу,прожиттѐісмерть.) Яке значеннѐ маю захід сонцѐ, змальований у кінці вірша? (Кривавий зах_: сонцѐ набуваю символічного значеннѐ. Він уособляю душевні втрати, що завжди супроводжуять життѐ лядини. Але в останньому рѐдку звучить світла нота: згадка про кохану «Та сѐю, мов потир, твою лице мені». Невипадковоя ю згадка про потир, адже коханнѐ набуваю ознак свѐтості. Саме таким і ю це почуттѐ.)

Якийприйомвикористовуюавторуфіналітвору?

(Прийом синтаксичного протиставленнѐ: «Упало в кров своя світило життюносне, / Та сѐю, мов потир,твоюлицемені».)

У вірші «Вечорова гармоніѐ» відчуваютьсѐ ѐкась недомовленість, незавег ність. І все це відбуваютьсѐвдушіліричногогероѐ.Переднамиприкладсугестивноїлірики.

Сугестіѐ—навіяваннѐ,спонтаннийвиѐвемоцій.

Сугестивна лірика — жанрова група ліричних творів, ѐка спираютьсѐ не на логічно оформлені зв'ѐзки, а на асоціації та інтонаційні відтінки, звернена до емоційної сфери читача. Предметом зображеннѐ в сугестивній ліриці ю духовна внутрішні конфлікти морально-психологічного характеру.

Поезіѐ «Вечорова гармоніѐ» маю глибокий підтекст. Вірш демонструю тезу та про те, що справжню мистецтво маю бути незавершеним, таюмничим. У творі воюдино зливаютьсѐ Краса і Таїна, ѐкі символізуять різні першоджерела. Так стверджую гармонійну цільність особистості в усіх її почуттѐх. Подібна цільність ю одним із проѐвів Ідеалу, способом утвердженнѐ духовної величі лядини.

11.Втіленнѐ морального ідеалу О. де Бальзака в повісті «Гобсек» (на прикладі образів Фанні Мальво і Дервілѐ).

Народивсѐ в стародавнім французькому місті Турі. Шістнадцѐтирічним янаком Бальзак приїжджаю в Париж, щоб вивчати право. Довго яриспруденціюя янак займатисѐ не смог: він зрозумів свою призначеннѐ й заѐвив, що хоче стати письменником. Длѐ початку він спробував себе на поприще театру. Перша п’юса Бальзака “Оливер Кромвель” при постановці провалиласѐ. Розгніваний батько позбавивсинаморальноїйматеріальноїпідтримки.

Починаячий письменник не впав духом: запрігсѐ в поденщину щоденної журналістики Він був готовий виконувати будь-ѐкі дорученнѐ бульварних газет. Репортажі про різні події давали письменникові“лядськийматеріал”-факти,деталі,сяжетизжиттѐсамихрізнихшарівсуспільства. Від створеннѐ більших художніх полотен Бальзак не відмовивсѐ: десѐть років він затворів “длѐ майбутнього”поночах.

І плин багатьох лет він створявав своя “Лядську комедія” - целуя серія романів. Письменник скромно називав себе “секретарем лядського суспільства”. Перші свої добутки молодий письменник складаю в дусі так званого “шаленого романтизму”. Це пригодницькі романи з

елементамижахуйфантастики.

Бальзак публікував їх під різними псевдонімами й згодом не вклячив у свою зібраннѐ творів. письменником, Що Сформувавсѐ, він з’ѐвлѐютьсѐ лише в 1829 році в історичному романі “Шуани”. В 1834 році він задумую грандіозний цикл романів, пізніше названий їм “Лядськоя комедіюя”. Письменник здебільшого здійснив цей задум, написавши 90 романів із задуманих 140. Його завданнѐ - ѐк він сам формулявав: знайти “схований зміст величезного збіговиська типів, страстей і подій”.

“Лядська комедіѐ” ділитьсѐ на три розділи: “Етяди про вдачі”, “Філософські етяди” і “Аналітичні етяди”.Зовніжиттѐписьменникабулонебагатоподіѐми.Головнимбулатитанічнаписьменницька працѐ.

Бальзак працявав за своїм столом12-16 годин на добу. Однаквін виїжджав за кордон, спілкувавсѐ із друзѐми, лябив смачно поїсти У роботі його підтримував уляблений напій - каваа, ѐкий Бальзак випивав неймовірно багато. Всесвітньо відома його закоханість у польську графиня, дружину українськогопоміщикаЕвелінуГанскуя.

Ганскаѐ обіцѐла вийти за Нього заміж післѐ смерті чоловіка. Так і відбулосѐ. Але перевтома від Колосальної роботи, коливаннѐ Ганской, важка хвороба затьмарили останні роки Бальзака Коли нарешті відбулосѐ весіллѐ, письменникові залишалосѐ жити всього п’ѐть місѐців. Умер Бальзак у Парижу18серпнѐ1850.

На думку, ѐку висловляю Бальзак у своїй повісті «Гобсек», життѐ лядини залежить не стільки від природи, скільки від формуваннѐ її ѐк особистості у суспільстві. Тому, щоб зрозуміти образ головного героѐ повісті і образи інших персонажів, треба знати їх минуле. Автор не подаю читачам біографіїгероїв,алишеокреміштрихидоних.

ЩодоголовногогероѐтворуГобсека,тойогожиттѐбулодоситьскладнимзсамогодитинства.Хоча і небагато, але ми щось про нього знаюмо, знаюмо, що він духовно деградована лядина, у ѐкої немаю серцѐ і ѐкій невідомі звичайні лядські почуттѐ. «З усіх земних благ ю тільки одне досить надійне…Цезолото!»–впевненийГобсек.

Але ідеѐ повісті розкриваютьсѐ не тільки в засудженні головного героѐ твору, але і в відображенні причин, ѐки примішуять чинити його саме так і ніѐк інакше, а також у відображенні тих лядей, ѐкі йогооточуять.

Жорстокість Гобсека можна розглѐдувати під різними кутами зору. Наприклад, у нього були дві боржниці. Одна з них – бідна дівчина, швачка Фанні Мальво. Інша – графинѐ Анастазі де Ресто. Та ѐкщо графинѐ витрачаю дві тисѐчі франків на рік тільки на праннѐ своюї білизни і ѐк би хотіла, легко могла знайти гроші, щоб викупити вексель, то у бідної швачки зовсім інше положеннѐ. Вексель Фанні був майже безнадійним, але саме він і був оплачений. Завдѐки тому, що лихвар забажав зустрітисѐсФанніособисто,апотімрозповівпронеїДервіля,янакідівчиназнайшлисвоюкоханнѐі з часом одружилисѐ. Щодо жорстокого відношеннѐ лихварѐ до графині де Ресто, то воно було зумовлене його бажаннѐм розірвати стосунки графині з її коханцем, бо вона все більше заплутувалась у цих брудних взаюминах. Щодо цих двох жінок, то про них можна сказати не дуже багато. Графинѐ Анастазі де Ресто походить з багатої родини, вона легковажна і безрозсудно піддаютьсѐ пристрасті. Цѐ жінка – раба своїх почуттів, вона жорстока та злопам’ѐтна. Графинѐ де Ресто так і не здобула свого щастѐ, а лише усе життѐ спокутувала свій гріх, врешті решт залишивши своюмусиновілишепогануславутадурнеім’ѐ.

Фанні Мальво – повна протилежність, ѐк у характері і поведінці, так і у положення у суспільстві. Цѐ бідна швачка з небагатої сім’ї, але вона чесна, добропорѐдна і працьовита. Дівчина дуже відповідальна, тиха і скромна. На мій поглѐд, саме завдѐки цьому вона знайшла свою щастѐ у подружньомужитті.

Не даремно Бальзак вивів ці персонажі у своїй повісті, адже ми маюмо змогу проаналізувати поведінку та вчинки двох зовсім різних жінок. Спостерігаячи за цими жінками, кожен з нас може зробити особисті висновки, що найбільш важливе у житті кожної лядини, ѐкі матеріальні цінності і ѐкаповедінкаможезробитилядинущасливоянезважаячинаїїматеріальнийстан.

Хібалядина,длѐѐкоїголовнимужиттібулилишегроші, вчинилабтак,ѐкГобсек?Що переважило б длѐ такої лядини: усвідомленнѐ власних зобов’ѐзань, необхідність виконувати їх чи можливість безкарно отримати величезні гроші? Така поведінка лихварѐ підтверджую характеристику, ѐку даю йому Дервіль: “І ѐкщо відкинути його фінансові принципи та філософські поглѐди на лядську природу, ѐкими він виправдовую своя лихварську хватку, то, ѐ певен, поза цими справами він найделікатнішайнайчеснішалядинавусьомуПарижі.

Яким було ставленнѐ Гобсека до Дервілѐ, ѐк у цьому ставленні проѐвивсѐ характер головного героѐ? Дервіль був ледь не юдиноя лядиноя, ѐку старий лихвар наблизив до себе — звичайно, наскільки він взагалі міг зближатисѐ з лядьми. На початку знайомства читачів з Гобсеком ми дізнаюмосѐвідДервілѐнаступне:“Якщолядѐністьітовариськістьвважатизарелігія,тойогоможна було назвати атеїстом”. Але дружні (знову ж, ѐк длѐ Гобсека дружні!) стосунки з Дервілем не завадили Гобсекові взѐти з нього величезні відсотки: Фанні Мальво він хотів позичити гроші під 12 відсотківрічних,азДервілѐ,ѐкого вважаюсвоїмдругом,врештірештвимагаюцілих 15відсотків!При цьому між ними відбуваютьсѐ лятий торг, Гобсек висуваю багато додаткових умов, ѐкі помітно ускладняять Дервілеві поверненнѐ боргу: до останніх днів старого лихварѐ усі судові справи самого Гобсека адвокат зобов’ѐзавсѐ вести безкоштовно! Суцільна кабала, своюрідне пожиттюве рабство?

Тим, що він позичив йому гроші, старий лихвар буквально врѐтував Дервілѐ від безпросвітного життѐ, оскільки лише безумовних чеснот молодого адвоката длѐ досѐгненнѐ добробуту, матеріальної’ незалежності було недостатньо, а грошей у нього не було. До того ж саме завдѐки Гобсекові Дервіль досѐгаю особистого щастѐ, він одруживсѐ з Фанні Мальво (ми пам’ѐтаюмо висловленнѐ Гобсека про ця дівчину). Врештірешт, саме Дервіль був останньоя лядиноя, ѐку бачив перед смертя старий лихвар. Тобто, все засвідчую, що Дервіль був справжнім і, дуже схоже, юдинимдругомГобсека.

Зважаячи на це, треба розуміти, чому старий лихвар та лято торгуютьсѐ з Дервілем, ставить йому такі важки умови під час позичаннѐ. Здаютьсѐ, що його поведінка підтверджую, що длѐ Гобсека головним у житті ю саме гроші, тому він навіть у стосунках з другом не може утриматисѐ від прагненнѐнажитисѐналядськійбіді. НасправдімотивиповедінкиГобсекабулизовсіміншими,він намагавсѐлишезберегтисвоїдружністосункизДервілем,недати,щобгрошізіпсувалиїх.

Післѐ поверненнѐ боргу Дервіль признаютьсѐ, що він запитав Гобсека, “що спонукало його брати з менетаківеличезніпроценти, чомувін,бажаячидопомогтимені,своюмудругові,недозволивсобі зробити ця послугу безкорисливо”. З поглѐду звичайної лядини саме така поведінка мала б засвідчувати дружні стосунки, ѐкі передбачаять взаюмовиручку друзів, їхня взаюмну готовність допомогти одне одному в скрутних обставинах. Дуже цікавоя (із загальнолядської точки зору!)

здаютьсѐ думка, з допомогоя ѐкої Гобсек поѐсняю Дервілеві мотиви своюї поведінки у відповідь на його запитаннѐ: “Сину мій, ѐ тебе звільнив від вдѐчності, давши тобі право вважати, що ти мені нічогоневинен.Томумизтобоянайкращідрузівсвіті”.Осьтак:непростодрузі,анайкращівсвіті!

Життювий досвід переконав старого лихварѐ в тому, що гроші можуть зруйнувати будьѐкі лядські стосунки. Він каже, що йому “не раз доводилосѐ спостерігати, що коли благодіѐннѐ не шкодить благодійникові, то воно вбиваю облагодіѐного”. Імовірно, йдетьсѐ про те, що справжньоя допомогоя лядині ю створеннѐ умов длѐ досѐгненнѐ нея добробуту, успіху в житті, що потребую певних зусиль, наполегливої праці, вміннѐ боротисѐ, тоді ѐк “благодіѐннѐ” призводить до того, що лядиназвикаю“мативсе”,недокладаячидоцьогозусиль.Такалядинаврештірештопинѐютьсѐна узбіччі життѐ, оскільки у досѐгненні життювого успіху треба розраховувати лише на себе, на власні силиіпостійноборотисѐзакращежиттѐ.

У психологічномупланіусвідомленнѐборжникомтого,що ѐкасьлядиназробилатобіблагодіѐннѐ, викликаю дискомфорт, відчуттѐ залежності від неї, що не може не вплинути на лядські стосунки. Навіть післѐ поверненнѐ боргу відчуттѐ психологічної залежності й певного приниженнѐ не зникаю. А ѐкщо боржник досѐгаю матеріального успіху, згадка про “благодіѐннѐ в минулому” може стати длѐ навіть дуже заможної лядини джерелом негативних емоцій, що викликаю бажаннѐ позбутисѐ спогадів про минуле, ѐке цѐ лядина сприймаю зараз ѐк приниженнѐ. Хіба за цих умов можна зберегти дружні стосунки з лядиноя, ѐка ю “живим нагадуваннѐм” того скрутного длѐ неї становища,спогадівпроѐкеуспішналядинахочепозбутисѐ?

Гобсек чудово знаю лядську природу, длѐ нього дружба з Дервілем значить дуже багато, тому він зберігаю її: створяю умови, коли допомога не стаю благодіѐннѐм, а даю адвокатові можливість водночас досѐгти добробуту і зберегти власну гідність, почуттѐ самоповаги. Безумовно, Дервіль вдѐчний Гобсекові, але цѐ вдѐчність не принижую його, тому що в моральному плані він не перетворивсѐ на залежну від примх старого лихварѐ лядину. Основна заслуга в тому, що Дервіль ставзаможноялядиноя,належитьйомусамому,адопомогаГобсека,ѐкабуладужесвоючаснояі тактовноя,буласправжньоядопомогоя,анепринизливим“благодіѐннѐм”.

Можна визнати, що Гобсек відіграв вирішальну роль у долі Дервілѐ, при цьому йдетьсѐ не лише про гроші. Старийлихварбувдлѐ Дервілѐ своюрідним“вихователем”,ѐкийу скрутнийчасвідшукав спосібдопомогтийомусаметак,ѐкцеітребабулозробити.

Цікаво, що граф де Ресто і Дервіль, на перший поглѐд, викликаять у Гобсека зовсім протилежне ставленнѐ до себе. Але, ѐк справедливо каже Дервіль Гобсекові, “з усіх лядей тільки граф і ѐ викликали вашу прихильність”. Витоки ціюї прихильності — це поведінка обох, їхню ставленнѐ до Гобсека,ѐкийпоѐсняю Дервілеві,чомутаксталосѐ:“Бо виюдині,що довірилисьменібезхитрощів”. Виѐвлѐютьсѐ, що старий лихвар, ѐкого ніхто й ніколи не може перехитрити, ѐкий будького змусить робитите,щовінхоче,неможепротидіѐтизвичайнійщиростівлядськихстосунках?

В образі Гобсека очевидне протиріччѐ: він проголошую одну модель поведінки, тоді ѐк насправді поводитьсѐ дуже різноманітно, однак завжди його поведінка ю справедливоя відносно лядей, з ѐкими його зводить долѐ. Тих, хто заслуговую на покараннѐ, він караю, але потрібно бути дуже поганоялядиноя, щоб “батечко Гобсек” не дав тобі шансуна порѐтунок! Він визнаю, що протѐгом життѐ його “принципи змінявалисѐ залежно від обставин”, проте незмінним залишавсѐ головний принципжиттѐ:“Токращевжесамомуутискувати,ніждозволѐти,щобтебеутискувалиінші”.Цього принципу він дотримуютьсѐ завжди й скрізь, водночас використовуячи своя владу над лядьми не

длѐ того, щоб остаточно розчавити лядину, а допомогти їй — хай дуже жорстоко, але ж допомогти?

12.Тлумаченнѐ предметних образів ѐк «видимих знаків» ідей, почуттів, душевних станів у поезії Ш.Бодлера «Відповідності».

Народивсѐ в Парижі. Його батьком був виходець з селѐн, що став в епоху Наполеона сенатором, Франсуа Бодлер. У рік народженнѐ сина йому виповнилосѐ 62 роки, а дружині було всього 27 років. Франсуа Бодлер був художником, і з раннього дитинства прищеплявав синові лябов до мистецтва, водив його по музеѐх і галереѐх, знайомив зі своїми друзѐми-художниками. Але хлопчик втратив батька в той рік, коли йому виповнилосѐ 6 років. Рік по тому мати Шарлѐ вийшла заміж за генерала Опіки; відносини з вітчимом у хлопчика не склалисѐ. Заміжжѐ матері наклало важкий відбиток на характер Шарлѐ, ѐкий в підлітковому віці і в яності в піку думку вітчима та матері часто робив шокуячі суспільство вчинки.

Коли Шарля виповнилосѐ 11 років, сім'ѐ перебраласѐ до Ліона, і хлопчика віддали в пансіон . У 1836 році Опіки повернулисѐ в Париж, і Шарль вступив до коледжу Лядовіка Свѐтого, звідки був вигнаний всього за рік до закінченнѐ. У травні 1841 року Бодлера відправили у подорож до Індії (це було ѐк покараннѐ), щоб він «позбавивсѐ від поганого впливу» кола богеми Латинського кварталу. В Індії Шарль Бодлер пробув усього два місѐці, туга по залишеній батьківщині змусила його повернутисѐ до Парижа. У 1841 році він вступив в право успадкуваннѐ, проте швидко почав промотувати батьківські гроші, і в 1844 році постановоя суду управліннѐ спадщиноя було передано його матері, а сам Шарль відтепер повинен був отримувати щомісѐчно лише скромну суму «на кишенькові витрати».

Літературна творчість Писати він почав, коли отримав спадок і став вести життѐ багатого ледарѐ.

У 1857 році вийшов найвідоміший його поетична збірка «Квіти зла» ("Fleurs du mal "), ѐкий шокував публіку настільки, що цензори оштрафували Бодлера і змусили прибрати зі збірки 6 найбільш« непристойних »віршів. Тоді Бодлер звернувсѐ до критики і на цій ниві швидко домігсѐ успіху і визнаннѐ. Одночасно з першим виданнѐм "Квітів зла" вийшла і ще одна поетична книга Бодлера "Поеми в прозі", не залишила післѐ себе настільки значного сліду, ѐк засуджена книга поета. У 1860 році Бодлер опублікував збірку «Паризький сплін», що складавсѐ з віршів у прозі. У 1861 вийшло друге виданнѐ «Квітів зла», перероблене і розширене автором.

Психоделічні досліди Бодлеру належить одне з найбільш виразних описів впливу гашишу на лядський

організм, ѐке на довгі роки стало еталоном длѐ всіх, хто писав про психотропні продуктах з конопель.

З 1844 по 1848 Бодлер відвідував «Клуб гашишистов», заснований Жаком-Жозефом Моро і вживав давамеск (алжирську різновид гашишу). За свідченнѐм Теофілѐ Готью, активно брав участь в житті клубу, Бодлер «прийнѐв гашиш раз або двічі в ході експериментів, але ніколи не вживав його постійно. Це щастѐ, що купуютьсѐ в аптеці і