- •2. Поняття про міф. Міфічна свідомість.
- •3. Міфологія. Типи міфів.
- •4. Поняття архетипу. Архетипові сюжети та образи в міфах.
- •5. Міфічні архетипи «світове дерево», та «світова гора».
- •6. Усна поетична творчість. Витоки та жанри фольклору.
- •7. Міф і казка.
- •8. Народний, героїчний епос. Сучасні теорії виникнення та розвитку світового героїчного епосу.
- •9. Теорія первісного синкретизму о.М. Веселовського.
- •10. Зони виникнення та функціонування літератури Стародавнього Сходу.
- •11. Особливості єгипетських міфів. Космогонічні міфи.
- •12. Заупокійна література Давнього Єгипту.
- •13. Афористика і дидактика в давньо єгипетській літературі.
- •14. Казки Давнього Єгипту.
- •15. Сюжети і образи давньоєгипетської філософської лірики.
- •16. Особливості давньоєгипетської любовної лірики.
- •18.Героїчний епос в шумерській літературі.
- •19. Жанри шумерської лірики.
- •20. Шумерська дидактична література.
- •21. Аккадська космогонічна поема Енума Еліш.
- •22. Епос про Гільгамеша.
- •23. Аккадська лірика, тематика і жанри.
- •24. Дидактика і афористика аркадської літератури.
- •25. Основи давньоєврейської літератури.
- •26. Структура та жанри танаху.
- •27. Історичні умови формування текстів біблійного канону Танах як синтез історичного досвіду єврейського народу.
- •28. Фольклорні основи Танаху. Особливості віршування.
- •29. Тора як єдиний релігійно-історичний епос.
- •30. Склад і характеристика Пятикнижжя.
- •31. Космогонія та антропогонія Книги Буття.
- •32. Історія патріархів у Книзі Буття.( Аврам, Ісак, Яков)
- •33. Епос про Вихід, народження народу. Скрижалі Заповіту.
- •34. Епічні книги розділу Невиїм, пророки.
- •35. Пророки, жанри пророчої книги.
- •36. Пророцтво як феномен. Особливості пророчих книг старого завіту.
- •37. Ліричні жанри Танаху. Псалтир.
- •38. Поетика Пісні над піснями.
- •39. Філософська притчева традиція Танаху.
- •40. Жанр апокаліпсису в давньоєврейській літературі.
- •41. Індуїстські Веди як два типи текстів.
- •42. Особливості давньоіндійської гімнографії.
- •43. Махабхарата. Вставні епічні оповіді.
- •44. Логічні і риторичні докази Бхагават – гіти.
- •45. Рамаяна. Проблема авторства.
- •46. Герої Рамаяни.
- •47. Буддійський канон. Трипітака. Жанр сутри.
- •48. Китайська міфологія. Культ предків.
- •49. Поетичний світ Ши Цзин.
- •50. І Цзин. Взаємодія Ян і Інь.
- •51. Конфуціанський канон. Лунь Юй.
- •52. Даоський канон. Дао де цзин. Дао – першооснова, закон світобудови.
- •53. Багатоплановість діалогів Чжуан Цзи.
- •54. Історичні нотатки Ши Цзин, Сима Цяня.
- •55. Лірична поезія Давнього Китаю.
- •56. Давньоіранська міфологія.
- •57. Дуалізм зороастризму. Вчення Заратуштри.
- •58. Склад і жанри Авести.
- •59. Художня своєрідність Гат.
- •60. Яшти – гімни божествам дозороастрійського періоду.
40. Жанр апокаліпсису в давньоєврейській літературі.
У старозавітних євреїв індивідуальна сукупність уявлень про замогильне існування окремої особи, витісняється з області власне релігійного інтересу, який зосереджується на есхатології національною або універсальною, тобто на уявленнях про кінцеву долю Ізраїлю, народу Божому, а отже, і поділа Божого на землі. У народних віруваннях таким кінцем природно було звеличення Ізраїлю і його національного царства як царства самого Ягве, Бога Ізраїлю, і Його Помазаника або Сина — народу Ізраїлю, що втілюється в царі, пророках, вождях, священиках. Пророки вклали в уявлення про царство Боже вищий духовний зміст. Це царство не може мати виключно національного значення: його здійснення — кінцева реалізація святої волі Божої на землі — має універсальне значення для всього світу, для всіх народів. Воно визначається перш за все негативно як суд і засудження, викриття і скинення всіх безбожних язичницьких царств і разом з тим всієї людської неправди і беззаконня. Цей суд по своїй універсальності стосується не одних язичників, ворогів Ізраїлю: він починається з будинку Ізраїлю, і, з цієї точки зору, всі історичні катастрофи, що осягають народ Божий, представляються знаменнями суду Божого, який виправдовується самою вірою Ізраїлю, є божественно необхідним. З II ст. у апокаліптичній літературі з нею з'єднуються вірування і уявлення про особисте безсмертя і замогильну відплату. Різні пам'ятники цього періоду відрізняються різноманітністю уявлень; можна говорити про апокаліптичні перекази. Туга та страти, лиха і знамення останнім часом, видиме торжество язичників, нечестивих і беззаконних, крайня напруга зла і неправда, передування «кінцю» (безумовно загальна межа всіх апокаліпсисів); у широких кругах поширене очікування пророка, передвісники великого «дня Господня», поява самого Месії (не у всіх пам'ятниках), остання боротьба вражих сил проти царства Божого і перемога над ними правицею Месії або самого Бога; на чолі вражих сил поміщається іноді бого противний цар (згодом — антихрист), суд і порятунок, оновлення Єрусалиму, чудові збори розсіяних синів Ізраїлю і початок благодатного царства в Палестині, яке має продовжитися 1000 (іноді 400) років.
41. Індуїстські Веди як два типи текстів.
Веди - священна книга давніх індійців, яка була створена в II-I тис. до н.е. і записана ведичним санскритом. У ній згадуються 1999 богів і міститься 1028 гімнів. Веди складаються з 4-х частин: Рігведи - Веди гімнів, Самаведи - Веди пісень, Яджурведи - Веди жертвоприношень та Артхававеди - Веди заклинань. Веди належать до текстів одкровення (шруті). Кожна Веда має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї Брахмани, Араньяки й Упанішади. Ведична література поділяється на кілька частин: власне чотири Веди, Упанішади, "Веданта-сутра" й Історії (Ітіхаси) . Слово Веда означає "знати", "вінець знання", "достовірні знання". Веди, в основному, є гімнами, які виконувались жерцями у славу богів. "Ріґ Веда", "Веда хвали", складається з 1017 гімнів, зібраних у десяти книгах. Більша частина віршів прославляє Агні, бога вогню, й Індру, бога дощу й небес. "Яджур Веда", відома як "Веда жертвопринесень", містить інструкції по проведенню жертвопринесень. "Сама Веда", "Веда піснеспівів", складається з 1549 віршів, багато з яких зустрічаються в іншому контексті в "Ріґ Веді". "Сама Веда" особливо прославляє небесний напій сому (нектар безсмертя). "Атгарва Веда" містить різні пісні й обряди, в основному призначені для лікування хвороб. Чотири Веди заохочують задоволення матеріальних бажань через поклоніння півбогам. Упанішади - це зібрання 108 філософських творів. Слово упанішат означає "сидіти поблизу" і вказує на учня, який сидить поблизу від свого ґуру й уважно слухає його, щоб осягнути трансцендентну ведичну мудрість. Мета релігії - звільнення від необхідності народжуватись знову в матеріальному світі. "Веданта-сутра" складається з афоризмів, які розкривають метод осягнення ведичного знання. Це найбільш стисла форма у всій ведичній мудрості, бо ж сутра - це афоризм, який виражає сутність знання в найбільш стислій формі. "Веданта" являє собою коментар до Упанішад. "Веданта-сутра" дає правильне розуміння кінцевої мети Вед: відновити втрачені взаємостосунки живої істоти з Крішною і дати їй можливість здійснювати віддане служіння Богу й досягнути чистої любові до Нього. Історії або Ітіхаси - це додаткова ведична література. Вони включають Пурани, "Махабгарату" й "Рамаяну". Ітіхаси пропонують ведичну мудрість у формі оповідань і описів історичних подій. Тому про Пурани, "Махабгарату" й "Рамаяну" говорять як про п'яту Веду.