10. Зони виникнення та функціонування літератури Стародавнього Сходу.

Періодизація літератури Давнього Сходу: Архаїчні (найдавніші): Давньоєгипетська література, Шумерська, Ассиро-вавилонська (Аккадська література), Класичні: Давньокитайська, Давньоіндійська, Давньоіранська, Давньоєврейська, Давньоєгипетська. Скласти уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян допомагають різноманітні релігійні тексти: гімни й молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найдавнішою відомою сучасному людству є шумеро - аккадська поезія, це віршовані записи міфів, епічні оповіді, молитви, гімни богам і царям, весільно-любовні пісні, поховальні голосіння, закляття. Зародження китайської цивілізації належить до часів (середина II тис. до н. е. — XII ст. до н. е.), (XII—III ст. до н. е.). Китайці знали місячний календар, поділяли рік на чотири сезони, фіксували сонячні та місячні затемнення, виділяли сузір'я. У давніх китайських літописах збереглися записи про астрономічні спостереження, цінність яких підтвердилась сучасною астрономією. Однією з найдавніших літературних пам'яток є «Книга пісень», в якій міститься понад 300 пісень та віршів. Найвидатнішим представником історичної та художньої прози, класиком китайської літератури вважається Сима Цянь. Найдавнішими пам'ятками давньоіндійської літератури є Веди. «Рігведа» (збірник гімнів), «Самаведа» (збірник пісень), «Яджурведа» (збірник жертовних формул), «Атхарваведа» (збірник магічних заклинань та формул). Брахмани (тлумачення ритуальних текстів самхіт); Аран'яки (тексти для пустинників), Упанішади (релігійно-філософські трактати). Найвизначнішими епічними поемами Стародав-ньої Індії є «Махабхарата» та «Рамайяна», які були створені у IV ст. до н. е. Найдавнішою й основною пам’яткою давньоіранської літератури є "Авеста". В її багатоплановому сюжеті виділяються тісно переплетені між собою міфологія та героїчний епос. В "Авесті" присутні також казкові й байкові елементи. Персонажі міфологічних і героїко-епічних оповідей "Авести" дуже гіперболізовані. Вони мають велетенську будову тіла й наділені неймовірною фізичною силою, тому хоробро б’ються з чудовиськами й здобувають над ними перемогу.

11. Особливості єгипетських міфів. Космогонічні міфи.

Основними пам’ятками є релігійні тексти: гімни і молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найбільш значні з них - «Тексти пірамід» --найдавніші тексти заупокійних царських ритуалів, вирізані на стінах внутрішніх приміщень пірамід фараонів V та VI династій Давнього царства (XXVI - XXIII ст. До н. Е..), «Тексти саркофагів», що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства (XXI - XVIII ст. до н.е.), «Книга мертвих »- складається починаючи з періоду Нового царства й до кінця історії Єгипту. Єгипетська міфологія почала формуватися в VI - IV тис. до н. е. У кожній області складається свій пантеон і культ богів, втілених у небесних світила, каменях, деревах, птахів, змій. Сонце народилося від союзу землі і неба. Образи Геба (бога землі) і Нут (богині неба) як батьків бога сонця Ра зберігаються в релігії протягом усієї давньої історії. Щоранку Нут справляє на світло сонце і щовечора ховає його на ніч у своєму череві. Найбільші релігійні центри: Геліополь, Гермополе і Мемфіс. Створенню світу передує хаос води, зануреною у вічну пітьму. Початок виходу з хаосу пов'язувалося з виникненням світла, втіленням якого було сонце. Уявлення про водний простір, з якого з'являється спочатку невеликий пагорб, тісно пов'язане з єгипетськими реаліями: воно відповідає щорічному розливу Ніла, мулисті води якого покривали всю долину, а потім, відступаючи, поступово відкривали землю,готову до оранки. Створення світу як би повторювалося щорічно. Мало місця приділяється створенню людини. Стародавнім єгиптянам здавалося, що боги створили світ для людей. Людина зобов'язана своїм існуванням богам, вона повинна поклонятися ,будувати і утримувати храми, регулярно здійснювати жертвопринесення. Міф про створення світу Атум, Ра й Хепрі записаний в «Текстах пірамід». Він створив себе сам,виникнувши з хаосу, першу пару богів йому довелося породити самому. Від першої пари богів - Шу (Повітря)і Тефнут (Волога) - народилися Геб (Земля) і Нут (Небо). Вони породили двох богів і двох богинь: Осіріса, Сета, Ісіда і Нефтида. Так виникла Велика Дев'ятка богів .