- •2. Поняття про міф. Міфічна свідомість.
- •3. Міфологія. Типи міфів.
- •4. Поняття архетипу. Архетипові сюжети та образи в міфах.
- •5. Міфічні архетипи «світове дерево», та «світова гора».
- •6. Усна поетична творчість. Витоки та жанри фольклору.
- •7. Міф і казка.
- •8. Народний, героїчний епос. Сучасні теорії виникнення та розвитку світового героїчного епосу.
- •9. Теорія первісного синкретизму о.М. Веселовського.
- •10. Зони виникнення та функціонування літератури Стародавнього Сходу.
- •11. Особливості єгипетських міфів. Космогонічні міфи.
- •12. Заупокійна література Давнього Єгипту.
- •13. Афористика і дидактика в давньо єгипетській літературі.
- •14. Казки Давнього Єгипту.
- •15. Сюжети і образи давньоєгипетської філософської лірики.
- •16. Особливості давньоєгипетської любовної лірики.
- •18.Героїчний епос в шумерській літературі.
- •19. Жанри шумерської лірики.
- •20. Шумерська дидактична література.
- •21. Аккадська космогонічна поема Енума Еліш.
- •22. Епос про Гільгамеша.
- •23. Аккадська лірика, тематика і жанри.
- •24. Дидактика і афористика аркадської літератури.
- •25. Основи давньоєврейської літератури.
- •26. Структура та жанри танаху.
- •27. Історичні умови формування текстів біблійного канону Танах як синтез історичного досвіду єврейського народу.
- •28. Фольклорні основи Танаху. Особливості віршування.
- •29. Тора як єдиний релігійно-історичний епос.
- •30. Склад і характеристика Пятикнижжя.
- •31. Космогонія та антропогонія Книги Буття.
- •32. Історія патріархів у Книзі Буття.( Аврам, Ісак, Яков)
- •33. Епос про Вихід, народження народу. Скрижалі Заповіту.
- •34. Епічні книги розділу Невиїм, пророки.
- •35. Пророки, жанри пророчої книги.
- •36. Пророцтво як феномен. Особливості пророчих книг старого завіту.
- •37. Ліричні жанри Танаху. Псалтир.
- •38. Поетика Пісні над піснями.
- •39. Філософська притчева традиція Танаху.
- •40. Жанр апокаліпсису в давньоєврейській літературі.
- •41. Індуїстські Веди як два типи текстів.
- •42. Особливості давньоіндійської гімнографії.
- •43. Махабхарата. Вставні епічні оповіді.
- •44. Логічні і риторичні докази Бхагават – гіти.
- •45. Рамаяна. Проблема авторства.
- •46. Герої Рамаяни.
- •47. Буддійський канон. Трипітака. Жанр сутри.
- •48. Китайська міфологія. Культ предків.
- •49. Поетичний світ Ши Цзин.
- •50. І Цзин. Взаємодія Ян і Інь.
- •51. Конфуціанський канон. Лунь Юй.
- •52. Даоський канон. Дао де цзин. Дао – першооснова, закон світобудови.
- •53. Багатоплановість діалогів Чжуан Цзи.
- •54. Історичні нотатки Ши Цзин, Сима Цяня.
- •55. Лірична поезія Давнього Китаю.
- •56. Давньоіранська міфологія.
- •57. Дуалізм зороастризму. Вчення Заратуштри.
- •58. Склад і жанри Авести.
- •59. Художня своєрідність Гат.
- •60. Яшти – гімни божествам дозороастрійського періоду.
10. Зони виникнення та функціонування літератури Стародавнього Сходу.
Періодизація літератури Давнього Сходу: Архаїчні (найдавніші): Давньоєгипетська література, Шумерська, Ассиро-вавилонська (Аккадська література), Класичні: Давньокитайська, Давньоіндійська, Давньоіранська, Давньоєврейська, Давньоєгипетська. Скласти уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян допомагають різноманітні релігійні тексти: гімни й молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найдавнішою відомою сучасному людству є шумеро - аккадська поезія, це віршовані записи міфів, епічні оповіді, молитви, гімни богам і царям, весільно-любовні пісні, поховальні голосіння, закляття. Зародження китайської цивілізації належить до часів (середина II тис. до н. е. — XII ст. до н. е.), (XII—III ст. до н. е.). Китайці знали місячний календар, поділяли рік на чотири сезони, фіксували сонячні та місячні затемнення, виділяли сузір'я. У давніх китайських літописах збереглися записи про астрономічні спостереження, цінність яких підтвердилась сучасною астрономією. Однією з найдавніших літературних пам'яток є «Книга пісень», в якій міститься понад 300 пісень та віршів. Найвидатнішим представником історичної та художньої прози, класиком китайської літератури вважається Сима Цянь. Найдавнішими пам'ятками давньоіндійської літератури є Веди. «Рігведа» (збірник гімнів), «Самаведа» (збірник пісень), «Яджурведа» (збірник жертовних формул), «Атхарваведа» (збірник магічних заклинань та формул). Брахмани (тлумачення ритуальних текстів самхіт); Аран'яки (тексти для пустинників), Упанішади (релігійно-філософські трактати). Найвизначнішими епічними поемами Стародав-ньої Індії є «Махабхарата» та «Рамайяна», які були створені у IV ст. до н. е. Найдавнішою й основною пам’яткою давньоіранської літератури є "Авеста". В її багатоплановому сюжеті виділяються тісно переплетені між собою міфологія та героїчний епос. В "Авесті" присутні також казкові й байкові елементи. Персонажі міфологічних і героїко-епічних оповідей "Авести" дуже гіперболізовані. Вони мають велетенську будову тіла й наділені неймовірною фізичною силою, тому хоробро б’ються з чудовиськами й здобувають над ними перемогу.
11. Особливості єгипетських міфів. Космогонічні міфи.
Основними пам’ятками є релігійні тексти: гімни і молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найбільш значні з них - «Тексти пірамід» --найдавніші тексти заупокійних царських ритуалів, вирізані на стінах внутрішніх приміщень пірамід фараонів V та VI династій Давнього царства (XXVI - XXIII ст. До н. Е..), «Тексти саркофагів», що збереглися на саркофагах епохи Середнього царства (XXI - XVIII ст. до н.е.), «Книга мертвих »- складається починаючи з періоду Нового царства й до кінця історії Єгипту. Єгипетська міфологія почала формуватися в VI - IV тис. до н. е. У кожній області складається свій пантеон і культ богів, втілених у небесних світила, каменях, деревах, птахів, змій. Сонце народилося від союзу землі і неба. Образи Геба (бога землі) і Нут (богині неба) як батьків бога сонця Ра зберігаються в релігії протягом усієї давньої історії. Щоранку Нут справляє на світло сонце і щовечора ховає його на ніч у своєму череві. Найбільші релігійні центри: Геліополь, Гермополе і Мемфіс. Створенню світу передує хаос води, зануреною у вічну пітьму. Початок виходу з хаосу пов'язувалося з виникненням світла, втіленням якого було сонце. Уявлення про водний простір, з якого з'являється спочатку невеликий пагорб, тісно пов'язане з єгипетськими реаліями: воно відповідає щорічному розливу Ніла, мулисті води якого покривали всю долину, а потім, відступаючи, поступово відкривали землю,готову до оранки. Створення світу як би повторювалося щорічно. Мало місця приділяється створенню людини. Стародавнім єгиптянам здавалося, що боги створили світ для людей. Людина зобов'язана своїм існуванням богам, вона повинна поклонятися ,будувати і утримувати храми, регулярно здійснювати жертвопринесення. Міф про створення світу Атум, Ра й Хепрі записаний в «Текстах пірамід». Він створив себе сам,виникнувши з хаосу, першу пару богів йому довелося породити самому. Від першої пари богів - Шу (Повітря)і Тефнут (Волога) - народилися Геб (Земля) і Нут (Небо). Вони породили двох богів і двох богинь: Осіріса, Сета, Ісіда і Нефтида. Так виникла Велика Дев'ятка богів .