54. Історичні нотатки Ши Цзин, Сима Цяня.

У 2 тис. до н.е. в Китаї було створено незалежну від вимови ієрогліфічну писемність, завдяки чому носії численних мовних діалектів, не розуміючи усного мовлення, легко могли спілкуватися у письмовій формі. Найдавнішою пам’яткою китайської літератури є книга пісень “Ши цзин” (XI–VI cт.ст. до н.е.). Це твори китайського фольклору, які збирали державні чиновники, щоб дізнатися про ставлення народу до влади. Пісні не тільки прославляли хороших правителів, а й висміювали тих, хто не піклувалися про своїх підданих. Містить 305 народних пісень і віршів різних жанрів, створених в XI-VI ст. до н. е.. і відображають різноманітні явища духовного і соціального життя; відбір і редакція творів приписується Конфуцію. Лунь юй вкладає в уста Конфуція заклик вивчати Шицзин як джерело знань про природу і суспільство. Археологічні знахідки 20 ст. виявили фрагменти пісень в альтернативному записі, не порушеної реформою писемності ранньо імперського періоду: при варіативності графіки, цитати демонструють сувору фонетичну єдність. Це вказує на те, що пісні циркулювали насамперед в усній формі. Містить 305 пісень, відібраних, згідно з традиційними джерелами, Конфуцієм. У 213 до н. е.. в числі інших конфуціанських книг був спалений і відновлений приблизно у 2 ст. до н. е.. 4 розділи ("Го фен" - "Звичаї царств", "Сяо я" - "Малі оди", "Та я" - "Великі оди", "Сун" - "Гімни"), кожен з яких є ніби самостійна книгою зі своїми темами, особливою емоційною атмосферою і засобами художнього зображення (включаючи музичний супровід), найбільшою літературною цінністю володіє перший з них. Відображаючи різноманітні явища духовного і соціального життя Китаю, "Ш." є своєрідною енциклопедією кит. Старовини. Сима Цянь - письменник, астроном.

55. Лірична поезія Давнього Китаю.

"Книга пісень", до якої Конфуцій відібрав 305 з більш ніж трьох тисяч пам’яток народної пісенної творчості чжоусців. У ній подана найдавніша лірична поезія китайців — любовна, побутова, обрядова, громадянська, епічна, історична. У своїх піснях китайці розповідали про стародавні шлюбні обряди, про сумну долю залишених жінок, про жахливу традицію людського жертвоприношення, про воєнні походи, про сите, але неспокійне життя чиновників. Пізніша китайська поезія розвивалася у двох основних жанрах: піснях - гєші та поемах - Фу, на відміну від геші, не співали, а скандували. Складені вони були римованою прозою, тобто являли собою щось середнє між поетичним і прозовим жанрами. Творцями цього оригінального літературного жанру були Цюй Юань, Сун Юй та інші поети. Цюй Юань, ліриці якого притаманні витонченість та щирість почуттів, народився у IV ст. до н. е. в царстві Чу. Цюй Юань з непідробною щирістю передав у своїй оді "Сум відлученого". Легенда розповідає, що коли Цюй Юань довідався, що князівство Цінь таки завоювало його батьківщину, він утопився в річці Міло Інший чуський поет III ст. до н. е. Сун Юй, якого вважають першим китайським трубадуром кохання й жіночої краси, вдосконалив винайдену Цюй Юанем форму оди й цим уніс чималу лепту у виділення китайської літератури в самостійний вид мистецтва. У І—II ст. и. е. в країні побачила світ навіяна народним фольклором анонімна поетична збірка "Дев’ятнадцять стародавніх віршів", віршові твори якої були складені на традиційну для китайської поезії тематику: розлука друзів, сум залишених жінок, ностальгія за рідною домівкою.