30. Герменевтика як теорія інтерпретації тексту.

Слово "герменевтика" походить від давньогрецьких міфів, згідно з якими посланник Богів Гермес був зобов'язаний тлумачити і роз'яснювати людям божественні вісті. В античній філософії та філології під герменевтикою розуміли мистецтво тлумачення іносказань, багатозначних символів, інтерпретацію творів стародавніх поетів, перш за все Гомера.  Традиції герменевтики були закладені ще в середні століття при тлумаченні біблійних текстів і сприяли роз'яснення та тлумачення текстів, і лежали в основіперекладу текстів з мови однієї епохи на мову іншої. 

Таким чином, герменевтика - мистецтво і теорія тлумачення, що має на меті виявити зміст тексту, виходячи з його об'єктивних (значення слів та їх історично обумовлені варіації) та суб'єктивних (наміри авторів) основ. Виникає в період еллінізму в зв'язку з інтерпретаціями і дослідженням класичних текстів (наприклад, Гомера) і розвивається в середні ст. і епоху Відродження в рамках тлумачення священного писання (екзегетика).  Одним з основоположників філософської герменевтики є німецький філософ Ганс Георг Гадамер. Він пропонує розглядати герменевтику не як вчення про метод і механізмах розуміння, а як вчення про буття, як онтологію. Його позиція в герменевтиці полягає в онтологічному прочитанні суб'єкта пізнання.  Рікер переносить питання про герменевтиці в онтологічну площину: відмовившись від розробки герменевтики як методу пізнання, він займається побудовою її як способу буття. Основне своє завдання філософ бачить у тому, щоб, створюючи філософію життя, скористатися всіма ресурсами гегелівської філософії духу.  Згідно Апель, норми комунікативної спільноти є основою моральної поведінки і наук про суспільство. Відмовляючись від пошуку метафізичних підстав етики, Апель пропонує виходити з реально діючих в повсякденному житті правил.  Апель сформулював вимогу "лінгвістичного повороту" філософії). Сучасна філософія виявляється, з його точки зору, пов'язана з проблематикою мови, його роллю у визначенні осмисленого та інтерсуб'єктивності значущого формулювання пізнання взагалі. Він ставить своїм завданням прояснити найважливіші передумови трансцендентально-герменевтичного поняття мови і, відповідно, орієнтованої на мову трансформації трансцендентальної філософії. 

31. Особливості психолінгвістичної теорії о.Потебні.

Олександр Потебня (1835-1891) - відомий лінґвіст, теоретик літерату­ри, професор Харківського університету. Естетичні ідеї О.Потебні вплину­ли на розвиток філологічної думки XX ст. як на Україні, так і в Росії, а та­кож знайшли своє відлуння у багатьох європейських літературно-теоре­тичних моделях. Основні праці" "Думка й мова" (Мысль и язык, 1862), "Із лекцій з теорії словесности" (Из лекций по теории словесности, 1894), "Із записок з теоріїсловесности" (Из записок по теории словесности, 1905). На формування лінґво-естетичних концепцій Потебні мали вплив такі представники німецької філософії, як В. Гумбольдт, Г. Штайнталь, Г. Льотце, M. Лацарус.

Одна із фундаментальних засад системи мислення Потебні - це ідея мови як пізнавальної діяльности: "мова не є засобом вираження готової думки, а її створення; вона не відображає світоспоглядання, яке склало­ся, а діяльність, яка його складає". На основі цієї ідеї вчений дає своє ро­зуміння ролі слова як засобу спілкування і як засобу творення думки. Він висуває твердження про відмінність однієї і тієї ж словесно вираженої думки у мовця і слухача, а також про нетотожність висловленого значен­ня і значення рецепційного. Потебня розробив своє вчення про внутріш­ню форму слова. Згідно з цим вченням, кожне слово за своєю структу­рою становить сукупність членороздільного звуку, внутрішньої форми й значення (змісту). Внутрішня форма близько пов'язана з етимологічним значенням слова і є "відношенням змісту думки до свідомости". Внутріш­ня форма виступає як засіб передачі значення, а слово - як засіб поєд­нання членороздільного звуку з чуттєвим образом. За Потебнею, завдяки слову відбувається перехід від образу предмета до поняття про предмет: не існує думки без мови і мови без думки. Вчення про внутрішню форму слова Потебня застосував і до худож­нього твору, висунувши три тези: а) мова - це прообраз усякої творчої діяльности, і слово містить у собі "таємницю" творів мистецтва; б) мис­тецтво за своєю структурою споріднене зі словом, мистецький твір - це нерозривна єдність образу та ідеї, оскільки слово є єдністю образу та ідеї; в) мистецтво, як і слово, виникає не для образного вираження готової думки, а як засіб створення такої нової думки, яку неможливо виразити у теоретичному мисленні. На думку Потебні, основними складниками мистецтва є образ значення, його мова полісемантична, а його специфі­ка ґрунтується на неадекватності кількости образів і множинності можли­вих значень. Для Потебні поетичний образ є радше лінгвістичною, ніж психологічною категорією, а поетичний текст він подає як алгоритм X = а<А, в якому X - зміст або ідея, a - текст, А - письменницька і читацька перцепція. Рецепція поетичного твору - це інверсія процесу творення.