Про стиль і мовне оформлення виступу

 Мова повинна бути ясною і зрозумілою.

 Намагайтеся розширити свій словниковий запас.

 Читайте книги про культуру мови.

Вибір слів

 Для збагачення свого власного словникового запасу читайте твори авторитетних авторів, слухайте кваліфікованих промовців і принагідне записуйте (або підкреслюйте олівцем у власній книжці) слова й вислови, які б ви хотіли вживати у своїй мові.

 Виявіть, які слова ви вживаєте надто часто, і намагайтеся замінити їх іншими словами й мовними зворотами.

 Навчіться точності висловлювання. Вибирайте точні та однозначні слова.

 Пам’ятайте: якщо наказ допускає подвійне тлумачення, то він обов’язково буде виконаний неправильно.

 Точності висловлювання вчіться, знайомлячись з текстами угод або інших важливих документів. Читайте текст повільно, слово за словом, намагаючися встановити, як інакше можна витлумачити окремі слова й речення. Які речення сформульовано неясно? При цьому уявіть, що ваше завдання полягає в тому, щоб знайти недосконалі місця в тексті.

 Надуживання абстрактними поняттями вимагає від слухачів великого напруження (наприклад, афоризми не можна читати без пауз).

Конструкція речень

 Чергуйте вживання довгих реченнь з короткими. Довгі речення важко сприймати й розуміти. Нагромадження коротких речень одне за одним робить мову монотонною.

 Часте вживання особових займенників замість імен осіб може призвести до неправильного тлумачення сказаного.

 Основна думка повинна завжди висловлюватися головним реченням, а не підрядним.

 Речення., в якому кілька іменників стоять підряд, сприймається важко.

 Якщо ви хочете розповісти щось нове, дайте слухачам час, щоб вони могли зрозуміти те, що ви їм кажете. Для цього можна навести приклади або те саме повторити іншими словами.

 Якщо ви хочете стати справжнім оповідачем, намагайтеся під час розповіді опустити всі неістотні подробиці, швидко й послідовно йдучи до розв’язки.

 Виклад ведіть від простого до складного, від відомого до невідомого.

 Намагайтеся привернути увагу слухачів з самого початку свого виступу (За кн. «Мистецтво говорити»).

127. Прочитайте і розв’яжіть ситуативні завдання.

1. Уявіть ситуацію: у залі панує атмосфера байдужості до промовця; слухачі не виявляють зацікавлення виступом: одні розмовляють, другі малюють карикатури, треті позіхають.

Гіпотетично проаналізуйте причини невдачі промовця. Яких помилок він припустився?

2. Промовець закінчив виступ словами: “Оце і все, що я вам хотів сказати”.

Дайте оцінку такому закінченню промови.

3. У ході виступу промовець сказав: “А зараз я розповім вам про подію, що сталася...”

З якою метою промовець використав цей прийом? Опишіть можливу реакцію слухачів на ці слова.

4. Частину промови оратор побудував у формі діалогу. Дайте оцінку цьому прийому.

5. Перед вами аудиторія: а) ваших ровесників; б) людей віком 50-60 років; в) неоднорідна щодо віку. Яким буде ваше перше речення? Доберіть кілька вступних речень для встановлення контакту зі слухачами. Тему майбутньої доповіді оберіть самі.

128. Напишіть вступ до доповіді па тему: “Як раціонально вчитися?”

Користуйтеся багатствами рідної мови!*

129. Прочитайте. Поясність, коли слід послуговуватися поданими словами. Зробіть орфоепічний аналіз виділених слів.

Листати й гортати, перегортати, перегортувати. “Листає протяг потем­нілі книги”, – читаємо в одному сучасному вірші, хоча давно відомо, що сторінки книжок і журналів не листають, а гортають, перегортають, перегортують: “Він жадібно почав гортати в букініста сторінки книги” (П.Тичина); “Перегорни ще сторінку і там побачиш” (із живих уст). Таке, ніби нове, слово листата аж ніяк не можна вважати за неологізм, бо його скальковано з російського дієслова листать і свідчить воно не про творчі пошуки автора, а про брак доброго знання української мови, отже, не збагачує її на ще одне слово, а засмічує.

Нервувати й нервуватися. Дуже часто, надто в деяких південних говорах, уживають слова нервувати в невластивому йому значенні: “Він цілий день нервує й ніяк не може заспокоїтися”. Нервувати людину може хтось інший, а не вона саму себе: “Особливо це чомусь нервувало, непокоїло Никанора” (І.Ле). Коли треба висловитися, що людина перебуває в збудженому, нервовому стані, тоді слід послугуватись дієсловом нервуватися: “Руднєв щогодини запитував Ковпака про хід роботи і, одержуючи невтішні відповіді, нервувався” (П.Воронько).

Носити ім’я, зватися, мати назву. “Ця вулиця носить ім’я Кобзаря”; “Театр заслужено носить славне ім’я корифея української сцени”, – чуємо часто в промовах і читаємо в газетних статтях.

Дієслово носити має в українській мові точно визначений зміст: “Ненагодоване і босе сорочку до зносу носить” (Т.Шевченко); вживають його також у переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: “Таки явивсь! Де тебе носило так довго?” (Леся Українка); кажуть і про коней: “Мене коні не раз носили” (Словник Б.Грінченка), – або в розумінні “підіймати”, відповідно до російського слова вздымать: “Кашель носив його груди” (І.Франко). Але це дієслово в українській мові не пов’язують із речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли говориться про найменування вулиці чи якогось закладу, тоді вживають дієслова зватись або мати назву. “На нашому заводі, що зветься “Світлий шлях”, вона одна працює на чотирьох станках” (Г.Бойко); “Ця вулиця має назву Першого травня” (з живих уст).

Одягати й надівати, узувати й обувати. Дієслова одягати й надівати – не зовсім тотожні, як то здається тим, хто каже: “Одягни шапку”; “Дід одяг окуляри”. Одягати можна одежу: сорочку, спідницю, пальто, кожух тощо (“Степан сідлає коня, свого товариша, й жупан одягає”. – Т.Шевченко; “Одягли в нову одежину, як панночку”. – Панас Мирний), – а шапку й окуляри надівають: “Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі? – думав молодий Джеря, надіваючи шапку і перекидаючи свитку через плече” (І.Нечуй-Левицький); “Надівши сині окуляри, він сів під грушею” (І.Нечуй-Левицький). Узуття – чоботи, черевики, калоші тощо – взувають: “Сніг рипів під Раїсиними ногами (калоші вона забула взути)” (М.Коцюбинський): “Він швиденько одягнув пальто, взув калоші” (А.Шиян), – обувають: “червоні чоботи обула” (І.Котляревський).