Крайнебо

Туман пах бузковим цвітом, безліччю трав, вічністю. А коли почав розходитись, крізь його тонкий просинюватий серпанок виступили по горі численні бузкові вали, і вишневі чагарі з молодого гіллястого пагіння, і духмяні старі яблуні, похилені ще замолоду буйними вітрами з Дніпра, а над кручею з червоної і морквяного кольору глини цвіли терни.

Між бузковими валами, округлими, пишними, стояв солдат у зрошеній туманом плащ-палатці, з опущеним у руці автоматом і дивився на Дніпро, біля якого востаннє в житті потрудився тяжко й до кінця.

Від солдата вниз до води, мовбито потканої клаптями останніх тьмяних туманців, вилась, мов черв’як, вузенька стежечка. Нею поволі брався на кручу рибалка, спираючись одною рукою на горіхове вудлище, а другою придержуючи дошку на плечі та мокру, зшиту з грубого полотна торбину з рибою поверх неї. Вибравшись, обчепурив паличкою чоботи у глині і сів перепочити лицем до Дніпра.

Сонце вже зійшло, бризнуло промінням і торкнулося води, спершу під цим берегом, а згодом під низовим, і Дніпро несказанно зарожевів угору і вниз по течії.

Рибалка, перепочивши, підвівся, легко виважив дошку разом з торбою на ній, узяв вудку, як ціпок, і, дивлячись собі під ноги, пішов до вузенького провулка поміж дерезою з майбутньою колискою на плечі. А солдат на п’єдесталі у рожевій проти сонця росі дивився на Дніпро і за Дніпро низовий, у піщаних косах та соснових борах, і тихо, лагідно сяяло над ним його крайнебо (за Г. Тют.).

ГОЛОСНІ

Правопис ненаголошених голосних у коренях слів

Голосні звуки української мови [а], [о], [у], [е], [и], [і], коли вони стоять під наголосом, вимовляються чітко і виразно: дерева, око, вулик, кава, вишня, сіно. Написання букв, що їх позначають, не викликає труднощів і підпорядковується фонетичному принципу орфографії (пишемо так, як вимовляємо).

Ненаголошені голосні [е], [и], [о] в процесі мовлення втрачають своє виразне звучання і наближаються до інших, близьких за вимовою голосних. Щоб розрізняти літери, які передають їх на письмі, слід знати певні правила. Зокрема, потрібно пам’я­тати, що в коренях слів пишуться літери е, й, о, коли вони відповідають цим же звукам у наголошеному складі того самого чи спорідненого слова: зупинятися – зупинка, риплять – рипнули, розумний – розум, село – селище (морфологічний принцип).

Проте є такі слова, в яких сумнівні голосні не можна перевірити, наприклад: літера а пишеться у словах: багатий, багатир (багач), багаття, гарячий, гаразд, калач, кажан, качан, хазяїн; літера о – у словах: гончар, лопата, поганий, богатир (велетень), монасти;, літера й: минулий, мисливець, пиріг; літера е: левада, леміш, медаль тощо. Написання таких слів підпорядковується традиційному принципу і уточнюється за орфографічним словником.

102. На місці крапок поставте пропущені літери (е, и, о). Запишіть слова у три колонки відповідно до принципів українського правопису.

Бл...щати, вин...сений, м...не, ш...рочезний, акт...візувати, пл...парний, д...сятий, скр...піти, характ...р...зувати, тр...тина, зас...лити, кр...тичний, л...йт...нант, зал...шити, результат, розв...вати, зал...вати, б...р...жливість, п...рвинний, мат...мат...ка, ж...ве, в...рховина, запитання, в...сняний, практ...кант, щ...б...тати, т...хнічний, категорія, страт...гічний, гл...бинний, д...р...гент, ст...хати, пробл...матичний, р...сурси, в...л...чати, д...сц...плінарний, ефективність, ст...повий, с...мінар, р...кторат, р...ф...ративний, прод...ш...вити, керувати, защ...міти, з...зуля, гір...нц...повий, розд...влятися, к...жух, т...рплячий, д...ф...р...нціальний, концентрувати, сп...лучення, сл...в’яни, г...рячий, з...ря, к...зак, кр...хмаль, ...таман, кр...пива, б...рсук, к...миш, ...рендувати, п...ром, х...зяйнувати, багатство, к...р...вай, с...ніє, т...раса.

Користуйтеся багатствами рідної мови!*

103. Прочитайте. Поясніть, за яким значенням розрізняють подані слова, запишіть їх фонетичною транскрипцією.

Дітище, дитя, виплід, плід. Не тільки в статтях, а навіть у сучасних віршах натрапляємо на слово дітище, поставлене в поважному, ба навіть урочистому плані, а не з нюансом іронії, глузування чи лайки, як то звучать усі українські іменники з суфіксом -ищ-: хлопчище, бабище, ручище, кулачище тощо.

Слово дітище, яке українець, за аналогією до наведених слів, вимовляє з наголосом на другому складі, може означати тільки зневажливу або глузливу форму, а зовсім не те ніжне або врочисте поняття, що має російський іменник із наголосом на першому складі – детище в розумінні “дитя, виплід, плід”.

Близькими до іменника дитя в переносному значенні є слова виплід, плід: “Ці припущення є виплід його фантазії”; “Бібліотека – плід моєї праці” (Російсько-український фразеологічний словник І.Виргана й М.Пилинської).

Заступник і замісник. Ці слова часто плутають. Наприклад, читаємо в однім наказі: “На час моєї відсутності призначаю своїм заступником тов. Педашенка”, – а тут саме слід було написати замісником , цебто “тим, хто працюватиме замість мене”. В іншій фразі, у взятій із сучасного художнього твору, бачимо протилежне – “Комісаром у тебе буде Яременко, а замісником Новиков”, – тимчасом як тут саме було б на місці слово заступник, цебто «людина, що заступає начальника, командира чи взагалі керівника в певній галузі або на якійсь ділянці роботи постійно».

Лівша і шульга. Слово лівша майже витиснуло давнє українське шульга. Ось читаємо, наприклад, у газеті заголовок фейлетона: “Про лівшу – лівою рукою”. Тритомний Російсько-український словник наводить слово шульга як застаріле, даючи перевагу лівші. А тим часом скільки прізвищ утворилось від цього слова: Шульга, скільки прізвищ утворилось від цього слова: Шульга, Шульженко, Шульженчук, Шульгін! Скільки разів ми натрапляли на слово шульга в класичній літературі й живій народній мові, ба навіть у сучасного українського письменника О.Ільченка, доброго знавця української мови, читаємо: “Він, шаблюку вхопивши по-татарському, лівицею, хоч і не був шульгою, рубався люто». Навряд чи є підстави виводити це слово «за штат» і не послуговуватись ним у нашій сучасній літературній мові.