34. Вплив музики Чайковського на розвиток хореографічного мистецтва. Симфонічні балети Мариуса Петипа "Спляча красуня", "Лебедине озеро"

Незважаючи на кризу 60-х років, росіянин балетний театр зберіг традиції, Вироблені попередніми поколіннями, традиції національного класичного балету, а росіяни композитори робили спроби тісніше з'єднати музику і хореографію, створюючи принципи балетного симфонізму. Російський балет розвивав досягнення романтичного балету - цілісність драматургії, симфонічний розвиток музики, інтерес до драматичних конфліктів, до доль людей, акцентувалася увага на внутрішньому світі людини, на його почуттях і переживаннях.

З'єднання хореографії і музичного симфонізму стало національною традицією російського балетного мистецтва. І зв'язано це з іменами композиторів П. И. Чайковського й А. К. Глазунова і балетмейстерів Мариуса Петипа і Лева Іванова.

Петро Ілліч Чайковський - творець зовсім нової балетної музики. Завдяки їй балетний театр став театром музичним.

Балети Чайковського - цільні, строго продумані добутки. У них неможливо змінювати послідовність танцювальних номерів, робити вставки з добутків інших авторів. Вони зв'язані єдиним задумом. Їх називають "балетів-симфонії", і всякі перестановки, вставки можуть порушити єдину нитку симфонічного розвитку музики.

Головна відмінність балетної музики Чайковського - глибока змістовність і танцевальность. Кожен сценічний образ у ній одержує свою музичну характеристику. Чайковський підходив до балетові як до дуже серйозного добутку. Драматична, але в той же час мелодійна музика не відразу була зрозуміла сучасниками.

У період кризи балету із середини XІ століття до балетної музики відносилися як до нижчого виду музичної творчості. Великі композитори не писали музику спеціально для балетів, хоча з інтересом працювали над рішенням танцювальних сцен в операх. П. И. Чайковський, люблячи балет, вважав, що балетна музика повинна бути тільки гарної, що вона повинна допомагати створенню танцювальних образів, поглиблювати них. Тому він погодився на пропозицію дирекції імператорських театрів написати музику для балету.

Але першу постановку балету Чайковського "Лебедине озеро" 20 лютого 1877 року в Москві осягла невдача. Балетна партитура виявилася настільки незвичайному і складної і по змісті і за формою, що правильно прочитати її виявилися не в змозі ні балетмейстер В. Рейзингер, ні диригент С. Я. Рябов, ні виконавці. Довгі роки балет чекав свого генія.

Лише після смерті П. И. Чайковського 17 лютого 1894 року на сцені Маріїнськ театру був показаний ІІ акт із "Лебединого озера". Його поставив видатний російський балетмейстер Лев Іванов. Продовжуючи романтичну традицію російського балету XІ століття, він з'єднав в одне ціле реальність і фантастику, а досконалість форм із досконалістю поетичних образів.

Друга стать. XіXв. називається в балеті епохою Мариуса Петипа. Основна задача, що ставив для себе Мариус Петипа - розвиток форм класичного танцю. Ставить балети П.И.Чайковського.

15 січня 1895р. відбулася прем'єра "Лебединого озера", що стала подією в історії росіянці і світовий муз. культури. Досягненням М.П. у цьому балеті стали 1-й і 3-й акти, особливо дует принца Зиґфріда й Одиллии, що є шедевром російської хореографії. Лев Іванов закінчував постановку один через хворобу Петипа. З цього часу починається новий етап у розвитку не тільки росіянина, але і світового класичного балету. Програмна симфонічна музика, переставши бути просто акомпанементом танцям, виражала основну ідею балету, пояснювала його зміст, відтіснивши пантоміму і надавши танцеві головне місце в спектаклі. Форма і зміст балету зливалися воєдино - музична драматургія спричиняла драматургію танцювальну.

За кілька років до цієї знаменної перемоги відбулися ще два прем'єри: 3 січня 1890 року - прем'єра балету "Спляча красуня", а через два роки, 6 грудня 1892 року, - прем'єра "Лускунчика".

"Спляча красуня" - видатне явище в історії світової хореографії XІ століття. Завдяки прекрасної, справді росіянці, глибоко змістовній музиці танцівникам удалося створити багатогранні, життєво правдиві образи героїв. Кожен рух артистів, кожен танець були осмисленими, гранично виразними. На сцені діяли живі люди зі своїми почуттями, переживаннями, пристрастями. Це було новою перемогою російської школи класичного балету. Багато сцен у цьому балеті стали зразками музичного і балетмейстерського мистецтва. Музично-хореографічні образи відкривали нові виразні можливості в мові класичного танцю. Чудова музика, реалізм (у рамках самого по собі умовного жанру балету) у створенні образів, прогресивність основної ідеї добутку, провозглашаю-щей перемогу світла над пітьмою, були причиною захопленого прийому балету широкими колами демократичного глядача.

Прем'єра балету "Спляча красуня" стала торжеством російської школи класичного танцю, неодмінно високотехнічного, але обов'язково змістовного. Успіхові балету багато в чому сприяла погоджена робота з композитором і художником, що брали участь у складанні лібрето. Вони доповнювали один одного домагаючись загальної гармонії в спектаклі. П.И.Чайковський писав музику на вже ретельно розроблений Петипа балетмейстерско-режиссерский сценарій балету.

Балет "Лускунчик" так само, як і "Спляча красуня", розвивав тему боротьби добра і зла, і тут герої вже активно бороли за перемогу добра, за світле майбутнє. Поставив "Лускунчика" Лев Іванов по сценарії Петипа. Глибоко проникнувши в зміст музичних образів, зрозумівши розвиток музичної драматургії балету, він створював малюнок танців у повній відповідності з музикою, так що хореографічний образ зливався з музичним, танець виражав зміст музики. Це було новим словом у хореографії. У створенні балету одержав розвиток новий принцип роботи балетмейстера з композитором. Балет мав винятковий успіх і в глядачів, і в преси. Як глядачі, так і преса захоплено вітали появу "Лускунчика". Своїм новим балетом Чайковський закріпив перемогу, здобуту "Сплячою красунею". Його реформа балетної музики була на той час уже визнана всіма музичними і хореографічними авторитетами.