Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Факультет культури

Кафедра хореографічного мистецтва

Навчально-методичний посібник

з дисципліни "Історія хореографічного мистецтва"

Луганськ 2010

У навчально-методичному посібнику для підготовки хореографів за освітньо-кваліфікаційним рівнем "Бакалавр" і "Спеціаліст" автор розкриває історичний процес становлення хореографічного мистецтва від первісного ладу до епохи Романтизму (ХІХ ст.). Подається матеріал, яким повинен володіти та керуватися у своїй діяльності сучасний балетмейстер.

Посібник представляє професійний інтерес для студентів спеціальності "Хореографія", а також для керівників хореографічних колективів різної спрямованості.

1. Основні теорії походження танцю

Проблема сенсу життя, світової історії, протистояння людини і суспільства актуальна на всіх етапах розвитку мистецтва. Прагнення відкрити зворотну сторону почуття, використовувати природне й анти природне, знайти красу і свободу особистості – мета творчого пошуку. У будь-якому мистецтві добуток відокремлюється від творчого творця і починає існувати самостійно, несе на собі відбиток автора з комплексом його якостей, матеріалу, форм та ідей. У танці перенароджується і перевтілюється саме тіло. Саме танець більш за все здатний до мінливості форм, миттєвого імпровізаційного почуття, сприйняття музичних варіацій і почуттєвої розмаїтості.

Як правило, пластичний образ пов'язують безпосередньо з художньою пластикою. І. Кант називає пластику "мистецтвом вираження ідей у почуттєвому спогляданні" і в ієрархії мистецтв ставить її нижче словесності, музики, живопису. Танець невіддільно залежить від музичного матеріалу.

Музично-танцювальна активність була властива далекому палеоантропу (знахідки 25-35-вікової давнини).

"Танець – це вид просторово-тимчасового мистецтва, художні образи якого створюються засобами естетично значущих, ритмічно систематизованих рухів та поз".

Є. А. Корольова констатує, що танці (споконвічно побутові) та ігри виділилися із синтезованих ритуальних дійств. Перші тотемні танці мисливці виконували з не меншою енергією, ніж у процесі полювання. Реальність для первісної людини не мала непересічних меж між внутрішнім і зовнішнім світом. Це світовідчуття народжувало фантастичні образи, але не було ілюзією. Експресія прагнення відкриття зворотної сторони світу знаходилася в знайомстві з цим світом. Сьогодні ми прагнемо розглянути зворотну сторону відомих процесів. Це експресія нашого часу.

Зовнішні засоби (жест, міміка, колір, звук, заклинання, тотемний символ) змушували організм танцювати і рухатися у визначеному ритмі. Музично-ритмічні малюнки ударних стали основою поліритмії і поліцентрії джазвиконання, а "автотентичная" хореографія виконується представниками експресіонізму для створення нових технік.

На мовах багатьох племен танець і пісня визначаються одним словом. "Триєдність (музика-танець-вірш) ґрунтувалися на ритмічній єдності мелодії, танцю і тексту пісень".

Відповідно оригінальній історії розвитку танцю К. Закса: "Походження танцю відноситься до того часу, коли складалася подвійна сутність людської натури.

Патріархат (яскраво виражені екстравертність і експансивність) додав силу, непостійність, традиції до кочового способу життя, тваринництва, культу Сонця і матріархат (інтровертність) дав ніжність, терпіння, культ предків і Місяця. Ритм вимагав геометричних мотивів: коло, трикутник – жіночий початок; кут, ламані лінії – чоловічий. Особлива роль належала жінці, для обряду чоловіки переодягалися в жіночий одяг. Жіночі божества асоціювалися з водою, молоком, дощем, мудрістю, деревом життя. Через руки зверталися до Сонця, Неба, Місяця, Землі.

Важливим кроком у виявленні саме людської розумності стала об'єктивація внутрішньої асоціації в образі, що у залежності від міри розвиненості свідомості міг бути представлений, як конкретним фізичним об'єктом, так і його знаковим замінником. Саме відділення образу, а пізніше й імені, породили магічне уявлення світу і переконаність у можливості впливу на об'єкт через маніпуляції з його психофізичним образом.

У контексті становлення хореографічного канону важливим є феномен фольклору, "автентичної" хореографії. Специфічна риса – "автокомунікативний" ситуативно-замкнутий тип творчості: умови чітко розмежовані, середовище закрите, стійке, принципово незмінне та консервативне, а танець, навпаки, – багатозначний і різноманітний.

Фольклорні танці можна розділити на стихійно-імітаційні і орнаменталістські, консервативні.

"Орнаменталістські танці" – це стійкі мотиви і символи, що не підлягають свавіллю випадковості, історії або окремої людини. Їхній зміст виходить з архетипної реальності "колективного несвідомого" (К. Г. Юнг), не позначаючи слідів генезису. Прикладом може бути танцювальне мистецтво Індії, що несе змістовність кожного руху, незмінну з часу започаткування.

Танець – власне людський рух – часто виступає пластичним посередником між різними мистецтвами.

Контрольні питання:

1. Теорія походження танцю К. Загса.

2. Теорія походження танцю Е. Корольової.

2. Відображення важливих етапів життя в танці людини первіснообщинного ладу

Вираження емоційних переживань різними пластичними рухами зародилося ще на зорі людства.

Танець – можливо, найдавніше з мистецтв; воно відбиває вихідну до самих ранніх часів потребу людини передавати іншим людям свої радість або скорботу за допомогою свого тіла. Майже усі важливі події життя первісної людини відзначалися танцями: народження, смерть, війна, обрання нового вождя, зцілення хворого. Танцем виражалися моління про дощ, про сонячне світло, про родючість, про захист і прощення. Танцювальні па (від фр. – "крок") – ведуть походження від основних форм рухів людини – ходи, бігу, стрибків, підскакувань, ковзань, поворотів і розгойдувань. Сполучення подібних рухів поступово перетворилися в па традиційних танців. Головними характеристиками танцю є ритм – відносно швидке або відносно повільне повторення і варіювання основних рухів; малюнок – сполучення рухів у композиції; динаміка – варіювання розмаху і напруженості рухів; техніка володіння тілом і майстерність у виконанні основних па і позицій. У багатьох танцях велике значення має також жестикуляція, особливо рухи рук. У первісному суспільстві участь у ритуальних танцях була стихійно-загальною. Процес праці знайшов значення ритму. Рух, підпорядкований ритмові, породжує танець, що і є одним з найбільш ранніх проявів людської культури. Точно встановити час появи танців в Україні досить важко. Однак можна припустити, що вони виникли ще в Антській державі. Танцюючі прагнули до того, щоб кожен рух, жест, міміка виражали яку-небудь думку, дію, вчинок. Виражальні танці мали величезне значення в побуті та в суспільному житті. Дуже часто свята починалися і супроводжувалися танцями. Так утворюються ритмічні, виразні рухи, вибудовуються у визначену композицію і виконуються з музичним супроводом. Утворюється вид мистецтва, у якому основним засобом створення художнього образу є рух – зміна положення тіла танцівника. Найдавнішим видом народних танців є танці-ігри, що відображають трудові процеси. Спочатку вони виконувалися у суворій відповідності згідно проведення тих або інших сільськогосподарських робіт. До найдавніших танців відносяться також мисливські танці, що копіюють рухи і звички звірів і птахів, звичайно виконуються до і після полювання. У давні часи з'явився і релігійний культовий танець. Первісна людина, бажаючи пояснити незрозумілі йому явища природи, приписувала їхнє виникнення волі таємничих вищих істот – божеств. Щоб домогтися сприятливих умов для своєї праці, людина всіляко ублаготворяла богів особливими магічними діями – обрядами. З виникненням релігійного культу виник і культовий танець. У зв'язку з тим, що на зорі цивілізації окремі періоди сонцевороту мали першорядне значення в житті народу, усі присвячені сонцю свята відрізнялися особливою пишністю і супроводжувалися численними танцями. Найдавнішим народним танцем культового походження є хоровод. На визначених ступенях розвитку він зустрічається у всіх народів. Хоровод – масовий танець, виконання якого супроводжується хоровою піснею, що раніше присвячувалася сонцю. Своїм малюнком уособлюючи сонце, хоровод звичайно рухається по колу ліворуч-праворуч. Як правило, він водиться дівчатами і хлопцями, що тримають один одного за руки, і має форму кільця. Боротьба племен між собою привела до зіткнень між ними і викликала появу військових танців. Участь у них означала згоду йти в похід. Перші танці стародавності були далекі від того, що в наші дні називають цим словом. Вони мали зовсім інше значення. Різноманітними рухами і жестами людина передавала свої представлення про навколишній світ, вкладаючи в них свій настрій, свій щиросердечний стан. Вигуки, спів, пантомімна гра були взаємозалежні з танцем. Сам же танець завжди, за всіх часів був тісно пов'язаний з життям і побутом людей. Тому кожен танець відповідає характеру, духу того народу, у якого він зародився. Танці тих віддалених часів не дійшли до нас у своєму первісному вигляді. З роками, у зв'язку з удосконаленням прийомів праці, змінами в суспільних відносинах, вони піддалися значним змінам, а частково і зовсім зникли. Тепер усі ці танці-ігри, культові і військові танці втратили своє первісне значення і перетворилися там, де вони виповнюються, у звичайні побутові.

Контрольні питання:

1. Танець епохи первісного ладу.

2. Зв'язок танцю з трудовими процесами.

3. Відображення в танці важливих віх життя людини: праці, полювання, війни, релігії, явищ природи.

3. Історія виникнення і характеристика основних видів танцю

Танець – вид мистецтва, у якому засобом створення художнього образу є рухи і положення людського тіла. Види: народний, історико-побутовий, класичний, бальний, модерн, джаз, спортивні танці.

Фольклорний танець.

Народний танець – створений народом. Один із давніх видів фольклору. Тісний зв'язок з життям народу з'являється ще в первісному суспільстві. Розвиваючись і видозмінюючись передавався з покоління в покоління і кожна епоха вносила свій внесок у танцювальний фольклор.

Характерний танець – цей термін стали вживати до сценічних обробок народних танців. Поступово вироблялася академічна форма окремих національних танців. На відміну від танцю народного, у його основі прийоми професійної класичної танцювальної системи. Наприклад у балетах М. Петипа: сюїти національних танців у балетах "Лебедине озеро" і "Раймонда".

Історико-побутовий танець – народний танець. Його корені ідуть у народну творчість. Багато танців будучи приналежністю однієї країни поширювалися по всій Європі і швидко ставали модними (XVІ ст. – бранль, XVІІ ст. – менует, XVІІІ ст. – гавот).

Бальний. Багато хто пов’язує його назву з назвою танцювальних залів, у яких танцювали в епоху Відродження. "Бал-куля" – великі більярдні. Є інше – бальний від слова балет. Корені йдуть у побутові танці (XІІІ – XІV ст. – танці-променади, XІX ст. – вальс, мазурка). У XX ст. до танців європейського походження приєдналися танці Північної й Латинської Америки (самба, румба, фокстрот, танго).

Класичний танець – формувався протягом століть. Його елементи склалися в Античності, збагатилися в Середньовіччі. Як танцювальна система сформувався в XV ст. в Італії. Подальший розвиток одержав у Франції. Звідси термінологія французькою мовою. Термін "класичний" виник у Росії і витиснув термін "серйозний", "шляхетний". У XІV ст. три основні школи – французька, італійська, російська – склали головні національні школи танцю XX ст.

Модерн – танець ідеї, форми. Кожен виконавець досягає розкриття образу, застосовуючи імпровізацію, тільки йому властиву пластику (А. Дункан, Марта Грекхем, Моріс Бежар).

Джаз-танець – заснований на ритмічній структурі та з появою джаз музики.