Розумове виховання.

Розумове вих-ня – це формування інтелектуальної сфери школярів. Основний шлях розумового вих-ня – включати дітей у різноманітні види д-ті, в 1 чергу – пізнавальну. Пізнавальна д-ть школярів має на меті збагачення їх знаннями, розвиток їхніх інтелектуальних здібностей, творчого потенціалу, формування пізн. інтересу. Пізн. діяльність може бути індивідуальною, груповою і колективною.

В сонові колективної пізн. діяльності лежить активне співробітництво школярів і їхніх старших товаришів. Організація такої д-ті потребує створення активу (ради колективної творчої групи).

Форми організації: аукціон знань, народної мудрості, вечір веселих завдань, вечір-подорож, турнір-вікторина, турнір знатоків.

“Мат. вікторина” або “Брейн-ринг”.

Поняття про принципи виховання. Характеристика традиційних принципів, та тих, що виникли під впливом народної педагогіки.

Принципи виховання – це керівні положення, які відображають закономірності процесу виховання, основні вимоги до його організації.

1. Цілеспрямованість виховання. Уміння вчителя ставити цілі: колективні, індивідуальні, близькі, далекі. Мета, поставлена вихователем буде успішно реалізована, коли сприйметься учнями.

2. Єдність загальнолюдського і національного, народність у вихованні, етнізація виховання: Формування громадських і соціальних якостей особистості; (національна свідомість, любов до землі, народу, мови), загальнолюдських гуманістичних цінностей (ідеали добра, краси, совісті), оволодіння національною спадщиною, надбаннями світової культури.

3. Гуманізація виховання: побудова взаємовідносин вихователя і вихованців, позитивної орієнтації у взаємодії з вихованцями.

4. Демократизація: сприймати особистість вихованця як вищу соціальну цінність, поважати його права на розвиток здібностей.

5. Природовідповідність, диференціація, індивідуалізація: посилення уваги до кожної дитини, до вивчення її природної особистості, інтересів, нахилів.

6. Особистісно-зорієнтований підхід: Уміння діагностувати рівень сформованості різних якостей особистості, корекція відхилень у вихованні.

7. Культуровідповідність: органічний зв’язок виховання з історією народу, його культурними і побутовими традиціями, мистецтвом.

8. Зв’язок виховання з життям, діяльністю. Включати дітей у різноманітну діяльність: навчально-пізнавальну, трудову, художньо-естетичну, фізично-оздоровчу.

9. Свідомість і активність учнів в процесі виховання, поєднання пед. керівництва з ініціативою й активністю школярів: створювати умови для самореалізації та самоствердження школярів. Мудре керівництво з достатньою долею свободи і самодіяльності.

10. Виховання в колективі: створення здорового згуртованого колективу і умілого використання його впливу для різнобічного розвитку учнів.

11. Інтегративність - єдність і узгодженість пед. зусиль школи, сім’ї та громадськості: вироблення єдиного підходу до виховання на основі взаємодії усіх виховних систем.

12. Безперервність, послідовність, систематичність, варіативність форм і методів виховання. Виховання триває протягом усього життя. Вимагає від вихователів постійної творчості у виховальних засобів.

Реалізація у вихованні ідей народності на основі засвоєння позитивних традицій національної культури.

У вихованні учнів надзвичайно важливе значення мають і народні свята, які більшість дослідників визначають як форми і прояви національно-культурних традицій і звичаїв.

Велике значення у вихованні мають також обряди і ритуали, - це сукупність установлених народом упродовж років дій, повязаних з виконання» побутових і релігійних традицій або настанов. У цих формах, особливо обрядах, втілені дії, помисли та почуття попередніх поколінь, викликані в них реалізацією суспільних відносин і необхідні для нормального їх функціонування

Тому знання про Батьківщину, рідний народ мають найбільший виховний потенціал. З перших місяців, років життя кожна дитина має перебувати в рідному етнічному середовищі, материнською мовою пізнати малу й велику Батьківщину. Завдяки цьому в кожної дитини формується корінь духовності рідного народу, вона виростає вірним його сином чи донькою, патріотом рідної землі.

Отже, за своєю природою свята, ритуали і обряди виконують важливу роль чинників формування морально-естетичних почуттів, смаків, відносин у людей. Звичаї, обряди, ритуали, свята можуть сприйматися як форми традицій. Вони органічно поєднують у собі духовний зміст традицій: усну народну творчість, зокрема інструментальну музик) народну пісню, національну хореографію, моральні норми, правила, проповіді, заповіді, заклинання тощо. Таким чином, залучаючи дітей до краєзнавчої роботи проведення народознавчих пошуків, участі в народних ритуалах і обрядах і святах, педагог організовує їх виховання на національно-культурних традиціях.