2.4. Контрольні завдання

1. Поясніть, у чому полягають відмінності публічної мови від розмовної.

2. Обґрунтуйте соціальну і професійну необхідність збереження чистоти мови.

3. Проаналізуйте шляхи удосконалення культури мови оратора.

4. Поясніть, що таке образність у публічних виступах і як її досягти.

5. Визначте, що таке логічний наголос у публічному виступі.

6. Розкрийте сутність профілактики голосового апарату і як вона здійснюється.

7. Визначте шляхи удосконалення техніки мови.

8. Поясніть, як підтримувати гарну поставу.

9. Обґрунтуйте основні вимоги до рухів, жестів, міміки під час виступу.

2.5. Список рекомендованої літератури

Антоненко–Давидович Б.Д. Як ми говоримо.– К.:Либідь,1991. –256 с.

Бабичев Н.Т., Боровский Я.М. Словарь латинских крылатых слов. – М.: Рус. язык, 1982. – 959 с.

Гурвич С.С., Погорілко В.Ф., Герман М.А.Основи риторики. – К.:Либідь,1988. – 232 с.

Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К.: Кобза,1993. – 472 с.

Караванський С. Російсько–український словник складної лексики. – К.: Академія,1998. – 712 с.

Никольская С.Т.Техника публичной речи. – М.: Знание,1980. – 80 с.

Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Укл. В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: Аконіт, 1998. – Т. 1. – 910 с.; Т.2. – 910 с.; Т.3. – 928 с.; Т.4.– 942 с.

Пиз А.Язык жестов. – М.: Дело, 1995. – 304 с.

Прислів’я та приказки: Природа. Господарська діяльність / Відп. ред. С.В.Мишанич. – К.: Наук. думка,1989. – 480 с.

Прислів’я та приказки: Взаємини між людьми / Упоряд. М.М.Пазяк. – К.: Наук. думка,1991. – 440 с.

Словник іншомовних слів / За ред О.С.Мельничука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1974. – 776 с.

Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук та ін. – К.:Наук. думка,1999–2000.–Т. 1.–1040 с.; Т.2.– 960 с.

Томан І.Мистецтво говорити. – К.: Політвидав України,1986. –320 с.

Тема 3.Психологічні основи публічних виступів

3.1.Соціально–психологічні особливості слухацької аудиторії

Оратору необхідно добре розуміти, з ким буде вестись розмова, передбачати особливості слухацької аудиторії, іншими словами, уявляти своєрідний соціально–психологічний портрет слухачів. Знаючи краще інтереси слухачів, можна підібрати і відповідний матеріал, і методи, і форми його викладання. Корисно мати насамперед інформацію про стать, вік, соціальний склад слухачів, а також уявляти рівень їх психологічної підготовленості до спілкування.

Люди різної статі, тобто чоловіки і жінки, не зовсім однаково сприймають інформацію. Наявність істотних психологічних відмінностей між чоловіками і жінками сама по собі не викликає ні в кого сумніву. Однак емпіричні дані про це, не зважаючи на велику їх кількість, недостатні й суперечливі. Вважається, наприклад, що дівчатка переважають хлопчиків у вербальних здібностях, вони краще засвоюють мови, запам’ятовують конкретні явища, факти, тексти з метою їх подальшого відтворення. Для жінок більш характерна механічна пам’ять, у той час як у чоловіків пам’ять більш логічна, внутріасоціативна. Природа потурбувалась, щоб жінки були емоційно багатшими за чоловіків. Тому в жіночій аудиторії більший ефект даватимуть виступи за принципом: емоції і факти. Чоловіки теж цінують яскравість, образність, але в переважно чоловічій аудиторії на першому місці має бути логіка, на другому – емоції.

Про емоційні чинники не треба забувати в будь–якому випадку. Думки сучасних психологів збігаються з поглядами стародавніх авторитетів у тому, що людина в своїй поведінці й рішеннях керується логікою значно менше, ніж прийнято вважати. Наприклад, римський оратор і теоретик ораторського мистецтва Квінтіліан, навчаючи молодих адвокатів, говорив: “Докази, звичайно, можуть змусити суддів поставитись до нашої справи прихильніше, ніж до справи нашого супротивника. Але вияви почуттів сильніші за докази: вони примусять суддів хотіти, щоб нашу справу було вирішено краще. А чого хочуть, у те й вірять.” (Цит. за кн.: Томан І. Мистецтво говорити. – К.: Політвидав України,1989.–С.135). Західний фахівець у галузі експериментальної психології К.Данлоп підтвердив: “Звертання до розуму – це в більшості випадків менш важливий чинник у загальному комплексі… “ (Там же). Тому необхідно вчитися професійно використовувати емоційний фактор в ораторській діяльності.

Вік людей (дитячий, юнацький, дорослий) відіграє неабияку роль у тому, як буде сприйматися викладена вами інформація. У нашому випадку найчастіше доводиться мати справу з юнацькою і дорослою аудиторіями. Юнацький вік, як відомо, характеризується насамперед прагненням до новизни і цим контрастує із властивою зрілому вікові орієнтацією на стабільність. Ще Аристофан у комедії “Хмари” описував конфлікт між розсудливим батьком і легковажним довговолосим сином (“дискусії” про довжину волосся були досить актуальні на той час, бо в Афінах, де жили батько й син, ця мода символізувала симпатії до Спарти, політичного й військового противника Афін). У відповідь на прохання батька розповісти йому що–небудь із творів стародавніх авторів – Симоніда або Есхіла, син називає цих поетів застарілими і ходульними. Коли ж син звертається до сучасного йому поета Евріпіда, старий батько роздратовується, вбачаючи в цьому відсутність смаку та розпусту.

Цей приклад ілюструє думку відомого психолога І.С.Кона про те, що однією з потреб перехідного віку, тобто юнацького, є бажання молоді у звільненні від контролю й опіки батьків, учителів, дорослих взагалі, а також від встановлених ними правил і порядків (Див.: Кон И.С. Психология старшеклассника: Пособ. для учителей. – М.: Просвещение, 1989. – С. 74). Отже, у юнацькій аудиторії слід чекати певного скептицизму, недовіри до слова. Тут треба намагатись посилатися на джерела, які мають безперечний авторитет у молоді. Необхідно також особливу увагу звернути на стиль викладення матеріалу і пам’ятати, що молодь не любить слухати повчань.

Дорослі люди відрізняються відомою сталістю звичок, поглядів, мають життєвий досвід. На перший погляд, усе це матиме тільки позитивне значення в спілкуванні з дорослими. Однак тут є, так би мовити, і зворотний бік медалі. У роботі з дорослою аудиторією не слід забувати про вплив цього досвіду. Славетний учений І.М. Сеченов вважав, що засвоєння знань означає злиття чужого досвіду з показниками власного (Сеченов И. М. Избранные произведения. – М., 1952. – Т.І. – С. 365). Психологи вплив минулого досвіду на сприйняття нової інформації, на її оцінку називають явищем аперцепції. З цим явищем треба рахуватися. Промовець, який будуватиме свій виступ без врахування бодай навіть уявного, гаданого досвіду слухачів, навряд чи зможе сподіватися на повагу з боку дорослої аудиторії.

Треба пам’ятати ще про одну проблему. Як відзначав досвідчений спеціаліст у галузі психіатрії, німецький професор К.Леонгард, людей відрізняє один від одного не тільки природжені індивідуальні риси, але також і різниця в розвитку, пов’язана з ходом їх життя. Поведінка людини залежить від того, у якій сім’ї вона виросла, у якій школі навчалася, з ким вона підтримує стосунки, хто вона за професією (Див.: Леонгард К. Акцентуированные личности. – К.: Вища шк., 1981. – С. 11). У будь–якому колективі можуть бути люди, різні за своїм розвитком і смаками, іншими показниками. Тому доводиться орієнтуватися на “середнього слухача”, хоча в методичній літературі думки з цього приводу різняться.

Важливо знати, у якому психологічному стані перебуває аудиторія. У К.Маркса є цікава думка про те, що “пригнічена турботами, нужденна людина несприйнятлива навіть до найпрекраснішого видовища” (Маркс К. Економічно–філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – К.: Політвидав України, 1980. – Т. 42. – С.113). На практиці буває немало випадків (холодна аудиторія, інша невлаштованість тощо), коли дійсно думки слухачів зайняті чимось іншим. Тому необхідно бути готовими впливати на зміну настрою аудиторії.

Неабияку психологічну роль відіграє особистість викладача, оратора. Різними вітчизняними та зарубіжними дослідженнями доведено, що авторитет джерела інформації суттєво впливає на ступінь уваги людей, які сприймають інформацію, на саме сприйняття повідомлення в цілому.

Наведемо приклад, який уже став хрестоматійним. У 1953 році зарубіжні вчені Г.К. Келман і К.А. Говленд провели експеримент з метою визначення відмінності в сприйнятті людиною вербальних аргументів залежно від їх джерела. Для цього кільком групам студентів запропонували звуковий запис лекції про те, що з молодими правопорушниками треба поводитись м’якше.

Кожна група прослухала одну й ту ж лекцію, але інформація про лектора давалася різна. Одній групі сказали, що лектор – суддя високої кваліфікації, дуже великий авторитет із питань злочинності серед молоді. Другій групі подали нейтральну інформацію – лектор є працівником радіо. Третій групі сказали, що це – правопорушник, який у даний момент умовно перебуває на свободі. Зрозуміло, що в останній групі склалося враження про особисту зацікавленість лектора у м’якшому поводженні з молодими злочинцями. Студенти мали відповісти, як вони оцінюють саму лекцію і який мають погляд на м’якше поводження з молодими правопорушниками.

Група студентів, яка вважала, що лекцію прочитав суддя, оцінила висновки лекції позитивно. Натомість, студенти, які гадали, що вони слухали правопорушника, оцінили лекцію негативно. Студенти, яким лектора описали як нейтральну людину, зайняла нейтральну позицію. Наведений приклад якраз і показує значення іміджу людини, яка взялася переконувати людей. Звідси й випливає висновок: промовцям необхідно постійно турбуватися про своє реноме.

Отже, перш ніж постати перед слухачами, треба проаналізувати, з ким ми зустрінемося, який рівень зацікавленості аудиторії і бути готовим подолати певні протиріччя, які можуть тут виникнути.