8.3. Засоби оцінювання якості проведення занять

Визначення якості проведення викладачем навчальних занять є важливою складовою організації навчального процесу. Контроль за рівнем викладання здійснюється передусім з боку тих, хто відповідає за роботу викладача. У вищому навчальному закладі ця місія покладена на завідувача кафедри, деканат, навчальну частину вищого навчального закладу, які мають у тому чи іншому обсязі здійснювати педагогічний контроль діяльності викладача. Важливими заходами взаємоконтролю, обміну досвідом є також проведення викладачами взаємовідвідувань занять своїх колег по кафедрі, а також проведення так званих відкритих (фактично показових) занять. Окрім цього навчальна, методична, наукова робота кожного викладача оцінюється під час систематичних атестацій, періодичність яких визначається умовами прийому на роботу. Таким чином кожен викладач вищого навчального закладу час від часу перебуває як у ролі того, кого перевіряють, оцінюють, так і ролі того, хто оцінює якість роботи своїх колег.

Під час відвідування занять своїх колег викладач має вести своєрідне педагогічне спостереження за ходом проведення лекції, семінарського чи іншого виду заняття. Результатом такого спостереження стають висновки про якість проведення заняття, які, як правило, обговорюються на засіданнях кафедр.

Досвід викладання виробляє певну практику відвідання та рецензування проведення занять. Нижче на прикладі рецензування лекції даються деякі поради щодо оцінювання якості проведення навчальних занять.

Під час рецензування викладач, який відвідує лекцію, має вести записи, що відтворюють роботу викладача, слухачів на занятті. Насамперед треба звернути увагу на те, що конспектування мови викладача пов'язано з певними психологічними труднощами. Запис включає три обов'язкових елементи: 1)виділення основної інформації із чергового фрагмента лекції; 2) швидка фіксація формулювань лектора; 3)застосування скорочених слів, абревіатур, знакових позначень. Відомо, що традиційна швидкість письма близько 60 знаків за хвилину, а лекція читається з середньою швидкістю 270 складів на хвилину. Звідси ясно, що повний запис навіть окремих фрагментів виступу виключається. Відмічається тільки відібрана частина змісту.

Прослуховування лекції з метою конспектування відрізняється від прослуховування з метою рецензування. Друге є значно складнішим. Збитися рецензенту на простий запис означає допустити помилку. Рецензент не може піддаватися першому враженню і не повинен механічно "йти" за думкою оратора, адже йому треба робити критичні висновки стосовно змісту, форми прослуханої лекції, мови викладача і т.д.

Різниця конспектування і рецензування в тому, що перше засно­вано на чисто змістовному аналізі виступу, а друге вимагає іншого, змістовно–методичного підходу. У першому випадку необхідна повнота відбиття змісту, у другому – вибіркова стратегія зауважень про позитивні якості, недоліки виступу для надання потім методичної допомоги.

Під час прослуховування лекції з метою рецензування важливо фіксувати ознаки діяльності викладача і студентів з позначенням часу, коли ця діяльність відбувалася. На які дії викладача треба передусім звертати увагу? Композиційно – на початок лекції, далі на розгляд кожного питання, а також на закінчення лекції в цілому.

Початок лекції оцінюється з позицій того, чи відповідало вступне слово методичним вимогам. При аналізі кожного питання слід брати до уваги такі ознаки, як змістовність лекції; використання наочності і технічних засобів навчання; застосування спеціальних методичних прийомів; культура та техніка мови; організація викладачем слухацької аудиторії; закінчення питання. Кожна ознака діяльності викладача має свої основні складові:

1. Змістовність лекції: а) загальний теоретичний рівень лекції; б) ступінь відображення найновіших наукових досягнень; в) реалізація внутрішньо– та міжпредметних зв’язків; г) зв’язок з практикою; д) відповідність змісту лекції навчальній програмі.

2. Використання наочності й технічних засобів навчання: а) доцільність і органічне "вплетення" наочних посібників у виклад матеріалу; б) їх простота і зрозумілість; в) як вони сприймаються візуально та на слух (видимість та чутність).

3. Застосування спеціальних методичних прийомів: а)традиційних методів; б)проблемного підходу; в) інших.

4. Культура та техніка мови: а) чистота мови, її відповідність граматичним нормам; б) чіткість дикції; в) образність; г) точність та лаконічність; д)темп мови; е) емоційність мови.

5. Організація викладачем слухацької аудиторії: а)урахування психологічного стану слухачів і реакція викладача на їх поведінку; б)перевірка контакту з аудиторією; в)уміння викладача зробити "розрядку" аудиторії; г)уміння активізувати сприйняття студентами лекційного матеріалу; д) жести, міміка викладача.

6. Закінчення розгляду питання: а) уміння зробити висновок; б) кількість витраченого часу на питання.

7. Закінчення лекції і відповіді на питання: а) виразність; б)тактовність відповідей на запитання; в) лаконічність і конкретність відповідей.

8. Правильність розрахунку часу на занятті: а) фактичний розподіл часу між питаннями; б) ефективність використання часу.

9. Загальні висновки: а) відповідність прочитаної лекції теоретичним та методичним вимогам; б) конкретні пропозиції стосовно удосконалення лекційної роботи.

Основними ознаками діяльності студентів можуть бути: а) стійкість уваги, зацікавленості протягом лекції; б) конспектування лекції; в)дисципліна на лекції.

Для кращої фіксації та систематизації ознак діяльності викладача, студентів можна використовувати картку спостереження за ходом проведення навчального заняття (Додаток 1).

Аналізувати прослухану лекцію треба тактовно, доброзичливо. Недоліки слід висловлювати спокійно, застосовуючи необразливі для лектора визначення. Необхідно висловити кри­тику так, щоб не принизити гідності викладача і тим більше не створити в нього смисловий бар'єр у сприйнятті критичних зауважень. Необхідно також пам'ятати, що найбільшу цінність мають не зауваження про те, чого немає в лекції, а про те, що в лекції є і як його покращити, за рахунок чого зробити ефективнішим.

Інколи можна зустрітися із ситуацією, коли під час бесіди–ре­цензії викладач починає сперечатися, заперечувати проти буквально кожного зауваження, відкидає будь–яку критику. Подоланню негатив­ної позиції звичайно сприяють два превентивні ходи рецензента. Перший – відразу ж після прослуховування уточнити всі неясності й спірні місця, узгодити їх взаємне розуміння або чітко визначити позиції і тільки після цього переходити до обго­ворення рецензії. Другий хід – почати розгляд лекції з її позитив­них якостей.

Для визначення якості проведення викладачем занять важливо й обов’язково знати думку самих студентів стосовно викладання. Про це може дізнатися сам викладач на основі: а) рівня знань основної частини студентів під час практичних (семінарських) занять; б) питань (краще непрямих), які можна задати студентам для визначення їх враження від лекцій. Окрім цього практикуються соціологічні опитування студентів за допомогою анкет (додаток 2,3). Одна з них розрахована на опитування студентів щодо виявлення громадської думки про діяльність викладача протягом навчального семестру, інша – на одержання конкретнішої інформації щодо можливості поліпшення викладання як окремих тем, так і навчальної дисципліни в цілому.

На закінчення треба відзначити, що об’єктивне уявлення про рівень викладання того чи іншого викладача може складатися на основі інтегрованого узагальнення думок колег по роботі, керівництва кафедри, факультету, вищого навчального закладу, які відвідували заняття викладача, студентів, а також результатів перевірки знань, умінь студентів з конкретної навчальної дисципліни.