4.4. Контрольні завдання

1. Поясніть, що таке судова промова.

2. Проаналізуйте, як збираються матеріали в процесі вивчення кримінальної справи.

3. Розкрийте, як проходить збирання матеріалів під час судового слідства.

4. Поясніть, як рекомендується групувати різні джерела доказів.

5. Визначте, що таке обвинувальна промова прокурора.

6. Обґрунтуйте, які питання покликаний висвітлити прокурор у своїй обвинувальній промові.

7. Поясніть, що таке хронологічний, систематичний і змішаний способи викладу фактичних об­ставин справи.

8. Поясніть, який зміст і правила проголошення репліки прокурора.

9. Визначте, що таке захисна промова.

10. Поясніть, чим визначається структура і зміст захисної промови.

11. Обґрунтуйте, яких основних етичних правил повинні дотримуватися

під час судових дебатів прокурор і адвокат.

4.5. Список рекомендованої літератури

Бабичев Н.Т., Боровский Я.М. Словарь латинских крылатых слов. – М.: Рус. язык, 1982. – 959 с.

Згурський О.Б. Підготовка композиції обвинувальної промови прокурора // Проблеми права на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної наукової конференції / Редкол. П.І.Гнатенко, Л.В.Багрій–Шахматов, Н.С.Юзікова та ін. – Д.: ІМА–прес,2001. – С.212–216.

Кони А.Ф. Избранное. – М.: Сов. Россия, 1989. – 496 с.

Молдован В.В. Риторика загальна та судова: Навч. посіб. – К.: Юрінком, 1999. – 320 с.

Молдован В.В.Судова риторика. – К.: Заповіт,1996. – 320 с.

Об ораторском искусстве / Авт.–сост. А.В.Толмачев.– М.:Политиздат,1973. – 367 с.

Сергеич П. (Пороховщиков П.С.) Искусство речи на суде. – М.: Юрид. литература, 1988. – 364 с.

Сопер П.Основы искусства речи. – М.:Изд–во Яхтсмен,1995. – 416 с.

Смолярчук В.И.Гиганты и чародеи слова. – М.: Юрид. литература,1984. – 272 с.

Судебные речи известных русских юристов. – М.: Юрид. литература, 1958. – 460 с.

Тема 5. Методичні особливості викладання соціальних дисциплін

5.1. Соціологія як навчальний предмет

На прикладі такої навчальної дисципліни, як соціологія, спробуємо розглянути певні методичні особливості викладання соціальних наук, адже соціологія є досить широкою галуззю знань. Соціологія – це наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства в цілому, соціальних спільностей, соціальних відносин, соціальних процесів. Ці знання характеризуються значним різноманіттям, обсягом, рівнями абстрагування, та узагальнення. Можна розглядати механізми функціонування суспільства на соцієтальному рівні, з позицій теорій середнього рівня, на мікрорівні тощо. Треба додати, у соціології спостерігається існування різноманітних методологічних підходів до вивчення і моделювання суспільних відносин різними науковими школами і т.д. Постає непросте теоретичне і практичне питання про те, які знання про суспільство можна і потрібно дати студентам тих чи інших навчальних закладів.

Треба уявляти різницю між соціологією як наукою і соціологією як навчальним предметом. Соціологія як наука – це величезний обсяг теоретичних і емпіричних знань, і для їх викладання в навчальних закладах треба відібрати і систематизувати такі, які будуть давати об’єктивні уявлення про суспільство, сприяти формування гуманітарної культури молоді, що навчається, давати їй можливість використовувати ці знання для аналізу складних соціальних, політичних проблем, а також професійних завдань.

Соціологія як навчальний предмет – це тільки певний обсяг теоретичних і практичних соціологічних знань, систематизований у відповідності із завданнями вищої освіти в цілому і завданнями того чи іншого навчального закладу. Тип, профіль, рівень останнього визначає зміст соціологічних знань, що має задовольняти як загальноосвітню мету, так і специфічні потреби підготовки відповідних фахівців. Наприклад, для педагогічних спеціальностей необхідні прикладні навички у підготовці й проведенні нескладних конкретних соціологічних досліджень, у педагогічному спостереженні за ходом навчального процесу тощо; для технічних спеціальностей – це перед управлінські уміння, соціальні та психологічні аспекти поведінки у виробничому колективі, соціальні фактори розвитку виробництва тощо.

Змістовність навчальної соціології тісно пов’язана з науковими дослідженнями. Тут спостерігається взаємовплив. Наукові дослідження живлять викладання, а викладання необхідне для того, щоб, образно кажучи, “факел науки переходив від попереднього покоління до наступного і зміцнював дослідження”. Наукове дослідження є необхідною передумовою викладання. Розкриваючи об’єктивні зв’язки процесів, явищ, воно випрацьовує зміст навчання, постійно збагачує його новими даними. Без розвитку науки неможливий розвиток освіти. У той же час розвиток науки в значній мірі залежить від розвитку освіти, особливо вищої, яка безпосередньо готує кадри для науки. Будучи двома сторонами духовного відтворення, наукове дослідження і викладання здійснюють позитивний вплив один на одного.

Викладання здійснює позитивний вплив і в іншому плані. Нерідко вирішення вченими педагогічних завдань сприяє вирішенню дослідницьких завдань. Методичні вимоги до розташування матеріалу в лекціях і підручниках (послідовність, систематичність і т.д.), необхідність аналізу в навчальному процесі різних теоретичних побудов, знання не тільки сталого, але й проблемного, нерідко виступає своєрідним каталізатором творчого мислення, стимулюють викладача на пошук нових рішень. У процесі педагогічної обробки дослідницького матеріалу здійснюються й епохальні відкриття. Так, працюючи в лютому 1869 р. над навчальним курсом “Основи хімії”, Д.І.Менделєєв від навчального завдання як краще пояснити студентам розташування простих хімічних елементів, дійшов до відкриття періодичного закону.

Послідовність і ступінчастість навчального процесу, що передбачає рух тих, кого навчають, при засвоєнні знань від простого до складного і відповідну порційну розбивку навчального матеріалу, найоптимальнішу для оволодіння знаннями і контролем за ходом навчання, необхідність дати “всю” науку за обмежений час та іншу особливості логіки і психології навчання вимагають суворого відбору і систематизації навчального матеріалу в масштабах не тільки окремих теорій, але й всієї науки. У науковому дослідженні, особливо в умовах диференціації наукових знань і вузької спеціалізації, така масштабна систематизація наукового матеріалу із старанним визначенням становища всіх елементів науки, як привило, не здійснюється. Це завдання вирішується при розробці навчальних курсів, які покликані дати студентам чи учням систему науки. Функція систематизації наукових знань завжди в тій чи іншій мірі реалізовувалась у сфері освіти. Хоча систематизація наукового матеріалу в навчальних курсах підпорядкована в кінцевому рахунку реалізації педагогічних цілей. Співвідношення наукового дослідження і викладання полягає не тільки в їх нероздільності, єдності, співробітництві, але й у певній суперечності. Мова йде про те, що викладання не встигає за розвитком соціологічних знань і навіть у самому ідеальному випадку не може йти паралельно з дослідженнями, тому що для освоєння нових наукових результатів і включення їх у навчальний процес завжди потрібний деякий час. Тенденція до відставання викладання від досліджень посилюється у зв’язку із зростанням темпів розвитку науки, значним збільшенням обсягу інформації взагалі.

Відставання викладання від наукового дослідження в певній мірі пояснюється особливостями навчального процесу. Вирішення освітніх і виховних завдань вимагає включення в навчальний процес насамперед знань сталих, достовірних і надання їм достатньо стійкої форми. Істотною ж рисою досліджень є зміна знань, їх розвиток. Надання знанням стійкості, певної завершеності у викладанні неминуче, оскільки воно викликано не тільки повідомляти знання, але й переконувати в їх істинності, виробляти в студентів певні соціальні цінності. Відомий вчений у галузі квантової механіки, лауреат Нобелівської премії Луї де Бройль назвав тяжіння викладання до певності знань і об’єктивну суперечність цього самому духу наукових досліджень як відношення між “двома братами–ворогами, об’єднаними родинними узами, які ніколи не можна розірвати” (Де Бройль Луи. По тропам науки. – М., 1962. – С.344). Одночасно він застерігав викладачів проти небезпеки виробки догматичного ставлення до наукового матеріалу, що викладається ними протягом кількох років, проти притуплення здатності сприйняття нових ідей.

Навчальні соціологічні курси не можуть охоплювати всі знання соціології як науки. Тому навчальний предмет не може збігатися з наукою і змістовно, і структурно. На структуру навчального предмету здійснюють вплив психолого–гносеологічні закономірності засвоєння навчального матеріалу, включення в нього тих проблем, які обумовлені не логікою самої науки, а необхідністю з погляду логіки її викладання.

Видатний педагог К.Д.Ушинський звертав увагу на те, що науковий і педагогічний виклад науки є різні речі (Див.: Ушинський К.Д. Избранные педагогические сочинения. – М.,1939 .– Т.2 – С.213). Науковий характеризується насамперед тим, що він здійснюється безпосередньо погляду останніх досягнень науки, з позицій верхніх поверхів будинку науки. Автор наукової публікації чи виступу виходить з того, що читачі чи слухачі добре володіють науковим матеріалом, у крайньому разі достатнім для того, щоб зрозуміти викладені ідеї. Його не турбує ні глибина, ні повнота знань, які викладаються ним. Педагогічний виклад науки має виходити із реального розрахунку рівня підготовки тих, хто навчається, мети навчання і т.д. Все це неминуче накладає відбиток на повноту і глибину змісту наукових знань, на послідовність подачі навчального матеріалу.

Отже, між суто науковим і педагогічним викладом є різниця, хоча і немає тої межі, що робить їх несумісними. Відрізняючись від дослідницького викладу, педагогічний виклад завжди має бути науковим. Навчальний предмет є науково–методично обґрунтована система знань.

При створенні навчального предмета не можна розглядати науку як “сирий матеріал”, із якого довільно вириваються окремі положення. Соціологію треба подавати саме як систему знань.

Розуміння навчального предмета як педагогічного викладення науки вимагає при його створенні керуватися педагогічними критеріями (цілі навчання і виховання, психолого–гносеологічні особливості, навчання, місце і роль курсу в системі вищої освіти тощо) і в однаковій мірі науковими критеріями (адекватне викладення змісту і логіки науки, включення в курс не тільки класичного змісту науки, але і її наступних досягнень і т.д.). Причому додержання педагогічних вимог не означає ігнорування наукових вимог і навпаки. Педагогічне і наукове, не дивлячись на те, що вони різняться між собою, що між ними можливі протиріччя, не виключають одне одного.

Отже, навчальний предмет повинен бути методично обгрунтованою системою соціологічного знання. Системність – атрибутивна якість наукового знання. Завдяки своїй системності наукове знання на основі попередніх результатів здатне приводити до нових результатів. Це справедливо і стосовно індивідуального пізнання, що має місце при навчанні. “Тільки система, звичайно, розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам владу над нашими знаннями”, – писав К.Д.Ушинський (Ушинский К.Д. Собрание сочинений.–М.,1950.–Т.5.–С.355).

Навчальний предмет має дати відповідь на два важливих питання “чому навчати” і “в якій послідовності навчати”. Характер відповіді на них визначає зміст і структуру курсу.