7.3. Контрольні завдання

1. Розкрийте методику підготовки викладача до семінарських занять, структуру проведення семінарського заняття.

2. Обґрунтуйте основні вимоги до укладання плану семінарського заняття, робочого плану викладача, визначення обсягу рекомендованої літератури.

3. Охарактеризуйте організацію роботи студентів при підготовці до семінарських занять, роль консультації в оптимізації проведення семінарських занять.

4. Проаналізуйте вимоги до стилю проведення семінарського заняття і поведінки викладача під час дискусії.

5. Розкрийте методику оцінки відповідей студентів на семінарських заняттях.

6. Поясніть сутність та технологію ситуаційного методу навчання (вирішення конкретних ситуацій).

7. Розкрийте методику проведення рольових ігор.

7.4. Список рекомендованої літератури

Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти. – К.: Компас, 1997. – 64 с.

Губарь О.М. Интерактивные методы в преподавании философии права // Проблеми права на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної наукової конференції / Редкол. П.І.Гнатенко, Л.В.Багрій–Шахматов, Н.С.Юзікова та ін. – Д.: ІМА–прес, 2001. – С. 505–508.

Методика навчання викладачів для системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців / Укл. А.Агамян, В.Астахов, М.Баюк та ін. – К.: Головдержслужба України, 2000. – 86 с.

Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах: Затверджено міністерством освіти України від 2 червня 1993 № 173 // Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти. – К.: Компас, 1997. – С.43–60.

Тема 8. Оцінка результатів навчання студентів та якості проведення занять

8.1. Система контролю й оцінки результатів навчання

Педагогічний контроль є складовою частиною навчання, він дозволяє викладачу одержати інформацію про ступінь реалізації освітньої і виховної мети на тому чи іншому етапі навчання; отримати інформацію про результати навчально–пізнавальної діяльності студентів, про її успіхи і недоліки (отже, про успіхи і недо­ліки власної діяльності по плануванню, організації і керуванням навчанням студентів), вносити необхідні корективи у викладання; виробленні в студентів критичного ставлення до своєї роботи, вимогливості до себе, усвідомленої дисциплінованості.

Педагогічний контроль у вищому навчальному закладі має чотири ос­н­­о­вні функції: діагностичну, навчальну, організаційну та виховну.

Діагностична функція педагогічного контролю націлена на визначе­ння рівня знань, умінь та навичок з метою одер­­­жання науково обґру­нтованої інформації для вдосконалення про­­­цесу під­го­товки фахівців.

Кожний засіб діагностики, який використо­­­вується сьогодні у вітчизняній педагогіці, має як переваги так і недоліки, що впливають у тій чи іншій мірі на результати контро­­­лю. Застосування та­ких найбільш поширених форм контролю, як усні та письмові контрольні роботи, реферати, колоквіуми тощо, при визначенні не тільки знань, а і вербальних здібностей, нерідко призводить до значних витрат навчального часу, породжує пасивність під час слабких ві­дповідей тих, хто складає іспити. Іспити ство­рюють значне навантаження на їх психіку та негативно впливають на стан здоров'я. Крім того, на об'єктивність оцінок великий вплив мають особисті риси та суб'єктивізм викладачів.

Навчальна функція педагогічного контролю реалізується як при традиційних формах і методах контролю, так і при широкому застосуванні програмованого навчання та контролю. Проте у зв'язку зі складностями впровадження останнього організація навчального процесу в більшості вищих навчальних закладів орієнтована, умовно кажучи, на середньо підготовленого студента.

Організаційна функція педагогічного контролю проявляється у залежності від прийняття рішень про проведення тих чи інших педагогічних і адміністративних заходів. Тут найважливішим організуючим моментом стає активізація такої діяльності виклада­­­ча, яка буде спрямована на розробку й використання засобів та форм навчання, здатних підвищити інтерес та творчу са­­­мостійність суб'єктів навчання в засвоєнні знань, формуванні і застосуванні на практиці вмінь та навичок. У той же час ідея контролю за діяльністю викладача не завжди зустрічає підтрим­­­ку, оскільки існуючий зараз педагогічний контроль не дає змогу одержати неупереджену й об'єктивну оцінку.

Виховна функція педагогічного контролю реалізується тіль­­­ки за умов належної організації. Тільки в такому випадку в суб'єк­т­ів навчання формується уявлення про знання як са­­­моцінність, а не тільки як про один із засобів досягнення тих чи інших прагма­ти­ч­них цілей.

Педагогічний контроль є невід'ємною частиною процесу освіти та професійної підготовки фахівців і повинен знаходи­­­тися в органі­чно­му зв'яз­ку з іншими елементами педагогічної системи. Він не за­м­і­нює собою ди­да­к­тичних засобів навчання, а повинен допо­могти ви­явити досягнення і недоліки цього процесу і є взаємопов'язаною і взаємообумовленою діяльніс­тю того, хто навчає, і того, хто навчається. Це мо­жливо тільки за умови створення на­у­ково–обґрунтованої системи перевірки результатів якості освіти та про­фе­сі­й­ної підготовки і озна­чає виявлення, вимір та оцінюван­­­ня знань, умінь та нави­ч­ок. Ві­д­носно професійної підготовки слід заува­жи­ти, що крім за­га­ль­­ної підготовки ефек­­­тивність професійної діяльно­сті буде за­ле­жати і від про­­­фесійної освіченості, професійної вихованості та профе­сій­н­ої навченості. Педагогічний контроль включає в себе спостереження викладача за навчально–пізнавальною діяльністю протягом усього навчання і в різних формах.

Відповідно до норм, встановлених Міністерством освіти і науки України контрольні заходи включають поточний та підсумковий контроль.

Поточний контроль здійснюється під час проведення практичних, лабораторних та семінарських занять і має на меті перевірку рівня підготовленості студента до виконання конкретної роботи. Форма проведення поточного контролю під час навчальних занять і система оцінювання рівня знань визначається відповідною кафедрою.

Підсумковий контроль проводиться з метою оцінки результатів навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або на окремих його завершених етапах. Він включає семестровий контроль та державну атестацію студента. Вищий навчальний заклад може використовувати модульну та інші форми підсумкового контролю після закінчення логічно завершеної частини лекційних та практичних занять з певної дисципліни і їх результати враховувати при виставленні підсумкової оцінки.

Семестровий контроль проводиться у формах семестрового екзамену, диференційованого заліку або заліку з конкретної навчальної дисципліни.

Семестровий екзамен – це форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр, що проводиться як контрольний захід.

Семестровий диференційований залік або залік – це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу з певної дисципліни виключно на підставі результатів виконаних індивідуальних завдань або виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях.

Хоча й існують певні загальні вимоги до критеріїв прийому іспитів, однак є різні погляди на те, як не допустити помилки при оцінці знань студентів. Деякі викладачі вважають, що треба при виведенні екзаменаційної оцінки враховувати не тільки якість відповіді на самому іспиті, але й поточну успішність, наприклад на семінарах. Інші дотримуються протилежного погляду, настоюючи на тому, що екзаменаційна оцінка повинна відображати фактичний рівень знань, виявлений на іспиті.

У значній мірі ці протиріччя знімає рейтингова система контролю знань. Відповідно до неї проміжні результати, тобто знання, виявлені студентом на семінарських заняттях, при інших видах поточного контролю використовуються для визначення підсумкового результату.

Іспит завжди викликає нервову напругу, підвищену збудженість, неспокій студента. Тому дуже важливо забезпечити на екзамені спокійну ділову обстановку, не допускати нічого такого, що б збіль­шувало напруженість. Відомо, що навіть незначне підвищення голосу екзаменатора надає додаткових хвилювань. І як би не доводилося викладачу обурюватись з приводу поганих відповідей, він зобов'яза­ний зберігати спокій і витримку. Недопустима також фамільярність, розв'язна поведінка, переговори із студентами. Скільки часу треба надавати студенту для підготовки на усному екзамені? Як правило для цього достатньо 30–40 хв.

У вищій школі результати складання іспитів на даний час оцінюються за чотирибальною шкалою ("відмінно", "добре", "задовільно" і "незадовільно"). Можна застосовувати такі критерії оцінки знань та умінь студентів:

— оцінка "відмінно" виставляється студентам, які глибоко й міцно засвоїли програмний матеріал, вичерпно, послідовно, грамотно й логічно його викладають, у їх відповідях теорія й практика тісно пов'язані. При цьому студенти без утруднення дають відповідь при видозміненні завдання, творчо застосовують набуті знання, правильно обґрунтовують прийняті рішення, виявляють навички системного підходу до вирішення поставлених завдань. Письмові роботи оформляють повністю до вимог державного стандарту. При тестовому контролі знань показують 91 – 100 % правильних відповідей;

— оцінка "добре" виставляється студентам, які твердо знають програмний матерiал значно вище середнього рівня, грамотно i по суті його викладають, не допускають істотних неточностей у вiдповiдях на запитання, виявляють аналітичні здібності при виконанні завдань, володіють необхідними навичками їх виконання. Письмові роботи оформляють з незначними відхиленнями від вимог державного стандарту. При тестовому контролі знань показують 80 –90 % правильних відповідей;

— оцінка "задовільно" виставляється студентам, які викладають матеріал достатньо послідовно, однак виявляють знання тільки основного програмного матеріалу, допускають окремі неточності, не досить правильні формулювання при викладі програмного матерiалу, одночасно володіють умінням виконання поставлених завдань. Письмові роботи оформляють в основному з вимогами державного стандарту. При тестовому контролі знань показують 60 –79 % правильних відповідей;

— оцiнка "незадовільно" виставляється студентам, які не знають значної частини програмного матерiалу, викладають його не послідовно, допускають істотні помилки, невпевнено, з великими утрудненнями виконують поставленні завдання. Письмові роботи оформляють з грубими порушеннями державного стандарту. При тестовому контролі знань показують 0 –59 % правильних відповідей.

При застосуванні формалізованих тестів можуть установлюватися й інші коефіцієнти правильних відповідей.

Коли доцільно задавати додаткові питання під час усних іспитів? Часте втручання викладача у відповідь студента негативно відображається на ній, дезорганізує логіку думок студента, порушує вироблений ним план. Тому не рекомендується "вклинятися" у відповідь студента. Переби­вати його можна тільки тоді, коли викладена інформація вже є до­статньою, коли студент говорить не по суті, відхиляється від питання, поставленого в білеті. Додаткові питання можна задавати після відповіді на кожне питання або після відповіді на останнє питання.

Треба звернути увагу на слабкі сторони усних іспитів, які треба намагатися зменшувати. На усних іспитах викладач мусить лише на основі відпо­віді на питання одного білета, який містить дуже незначну частину програми, судити про рівень засвоєння студентом всієї навчальної програми. Суб’єктивізм і помилки в оцінці знань зни­жують мотивації навчальної діяльності тих, хто навчається, сприяють підвищенню емоційного стресу і виникненню емоційних бар’єрів у відносинах між тими, хто навчається, і викладачами. Дослідження пси­хо­­­логів свідчать, що екзаменаційна оцінка на традиційному усно­му іспиті залежить не тільки від рівня дійсних знань сту­­­дентів, але й від індивідуальної толерантності до тривоги, рівня техніки спілкування, вміння пристосовуватися до екзаме­­­наційного стресу, а також від типових помилок тих, хто проводить іспит.

Існує цілий ряд таких помилок: помилки поблажливості, або, навпаки, суворості; помилки центральної тенденції, коли екза­мена­тор штучно знижує варіабельність своїх оцінок; помил­­­ки, викли­ка­ні рівнем підготовки групи (у добре підготованій групі екзаменатор схильний до заниження оцінок через те, що мимоволі намагається відтворити притаманну йому схему роз­­­поділу оцінок). Широко поширені помилки, які отримали назву "галоефекту", де виявляється вплив на оцінку контакту студента з екзаменатором до іспиту і емоційної установки екзаменатора по відношенню до студента.

При оцінці знань студентів необхідно:

1) пояснювати критерії виставлення оцінок;

2) висувати розумні вимоги. Досягнення навчальної мети повинно бути для студента важким завданням і разом з тим таким, яке можна виконати;

3) виставляти оцінки на основі об'єктивних критеріїв, а не симпатій і антипатій до конкретного студента;

4) не змінювати (як правило) своїх оцінок;

5) при виконанні тестових завдань указувати студентам чіткі інструкції щодо правильного тлумачення завдань.