Тема 6. Методика підготовки лекцій

6.1. Поняття про лекцію як форму навчальних занять

Здавна, починаючи, мабуть, з часів Платона та Арістотеля, лекція була і залишається однією з основних форм викладання в різних навчальних закладах, найбільше, звичайно, у вищих. Навчальна лекція – це логічно вивершений, науково обґрунтований і систематизований виклад певного наукового або науково–методичного питання, ілюстрований, при необхідності, засобами наочності. Думка про те, що лекція в сучасних умовах не може бути ефективною формою навчання, може стосуватися окремих форм навчання. Наприклад, при проведенні занять за методом розгляду конкретних ситуацій. Слід зауважити, що кожна форма навчальних занять має як свої переваги, так і слабкі сторони.

Як форма навчання лекція виникла в Стародавній Греції у V ст. до Р.Х. Її становлення було безпосередньо пов’язано з розвитком гуманітарної думки, насамперед філософської. Спершу вона використовувалась для викладання основ філософії та ораторського мистецтва. У подальшому лекція посідає стійке місце серед засобів навчання, незважаючи навіть на появу сучасних високоефективних технічних засобів (навчальне телебачення, відеотехніка, інше). Це пояснюється тим, що лекція може відігравати важливі функції у навчальному процесі.

Основними функціями лекції є, по–перше, інформаційна, по–друге, така, що розвиває, і, по–третє, така, що організує. Іншими словами можна сказати, що лекція має освітнє і виховне, творче та мотиваційне призначення. Завдання лектора полягає не тільки в необхідності викласти і пояснити якусь інформацію, але й збудити інтерес до мислення чи дії слухачів. Навіть при наявності достатньої наукової і навчальної літератури з тієї чи іншої дисципліни лекція необхідна. Відомий англійський вчений–фізик Джон Бернал (1901–1971) зазначав, що “література тепер настільки розрослася, що часто заплутає, а не допомагає розібратися” (Бернал Дж. Стратегия исследования // Наука о науке. – М.:1966. – С.391). У випадках, коли літератури обмаль, лекція нерідко стає єдиною узагальнюючою формою, що систематизує певні знання і доносить їх до студентів.

Виконання тієї чи іншої функції, мети навчання обумовлює і різні види лекцій. Відомо, що Арістотель читав лекції вранці та ввечері. Вони відрізнялися не тільки тим, коли вони читалися, але й за змістом і метою. Інший старогрецький учений Стагірит вранці читав своїм учням "есотеричні" лекції, тобто лекції для підготовлених. Лекції, що читалися ним у вечірні години, були популярними, розрахованими на широкий загал і називалися "ексотеричні" лекції.

У сучасних умовах розрізняють систематичний курс лекцій, епізодичні лекції, вступні, оглядові, підсумкові, публічні лекції. Кожний вид лекцій має свою специфіку, однак усі вони об’єднані однією загальною рисою: кожна лекція є самостійний творчий процес, і як усякий творчий процес, вона індивідуальна і неповторна. У цьому зв’язку виникає питання: чи треба викладачеві укладати письмовий текст лекції, чи достатньо мати конспект лекції, чи матеріали до лекції? Існують прихильники кожної з трьох названих підходів. Одні вважають, що написаний текст – це найкраща форма викладання матеріалу. Видатний у минулому юрист П. Пороховщиков (П.Сергєїч) писав: “Якщо не напишете кілька сажнів чи аршинів паперу, то не зможете сказати переконливу промову про складну справу. Якщо ви не геній, то прийміть це як аксіому"”(П. Сергеич. Искусство речи на суде. – М.: Госсюриздат, 1967. – С. 157).

Існує і така точка зору. Лектор повинен мати матеріали до лекції, докладні робочі записи, розгорнутий конспект. Прихильники цього погляду виходять з того, що саме робочі записи є найгнучкішою формою роботи лектора. Ця форма дозволяє постійно збагачувати матеріал лекції і застосовувати імпровізацію.

Треба зазначити, що абсолютизація будь–якої форми підготовки до виступу не принесе, мабуть, користі. Усе залежить від ступеню підготовленості лектора, від аудиторії, теми, специфіки певного виду лекції. Можна згадати думку Вольтера про те, що всі жанри хороші, крім нудного.

Однак усе ж написаний текст необхідний. Письмовий текст дає можливості логічно і послідовно викладати фактичний матеріал. Написання тексту вимагає всебічного вивчення питання, що викладається. Лектор, що має написаний текст, може бути упевненим, що він нічого не забуде, не пропустить у процесі читання лекції. Треба також пам’ятати, що викладач має знати більше того обсягу матеріалу, який він викладає в аудиторії.

У методичній літературі дебатується питання про співвідношення лекції та матеріалу підручника. З одного боку, читання курсу з відривом від підручника недоцільно і непедагогічно. З іншого – небажана й надмірна близькість курсу з підручником, їх збіг у деталях. Лекція має відрізнятися від підручника тим, що в ній акцентується увага головним чином на вузлових проблемах, які розглядаються, як правило, глибше, ніж у підручнику. У лекційному курсі висвітлюються нові результати наукових досліджень, яких немає в підручнику, більше уваги приділяється дискусійним питанням. Лекція завжди суб’єктивніша, ніж підручник, у ній неминуче знаходять відображення особливості особистості лектора, його ерудиція, педагогічна майстерність і т. д.

Під час читання лекції викладачу доводиться вирішувати цілу низку різноманітних, різнопланових проблем. Образно описав цю ситуацію А.П.Чехов в оповіданні “Нудна історія”. Його герой професор–медик розповідає, що йому доводиться робити під час лекції: “Переді мною півтораста облич, не схожих одне на інше, і триста очей, що дивляться мені прямо в обличчя. Моя мета – перемогти цю багатоголову гідру. Якщо я кожну хвилину, поки читаю, маю ясне уявлення про ступінь її уваги і про силу розуміння, то вона у моїй владі. Інший мій супротивник сидить у мені самому. Це – безмежне різномаїття форм, явищ і законів і безліч ними обумовлених своїх і чужих думок. Кожну хвилину я повинен мати спритність вихоплювати з цього величезного матеріалу саме найважливіше і потрібне й так же швидко, як тече моя мова, одягати свою думку у таку форму, яка була б дохідливою розумінню гідри й збуджувала б її увагу, причому треба пильно слідкувати, щоб думки передавалися не по мірі їх, нагромадження, а у відомому порядку, необхідному для правильного компонування картини, яку я хочу намалювати. Потім я намагаюся, щоб моя мова була літературна, визначення короткими й точними, фраза можливо проста й гарна. Кожну хвилину я повинен осаджувати себе і пам’ятати, що у моєму розпорядженні є тільки година і сорок хвилин. Одним словом, роботи немало. В один і той же час доводиться зображати із себе і вченого, і педагога, і оратора, і погані справи, коли оратор переможе у вас педагога і вченого або навпаки” (Чехов А.П. Скучная история: Из записок старого человека // Собр. соч. в 12 т. – М.: Изд–во худ. литературы, 1962. – Т.6. – С.281–282).

Для того щоб успішно вирішувати всі ці проблеми, необхідно ретельно й заздалегідь підготуватися. Етапами підготовки лекції є визначення теми; визначення плану й композиції лекції; робота над джерелами; оформлення тексту лекції.

Визначення теми в навчальному курсі залежить від його програми. Самі програми можуть бути у вигляді галузевого стандарту, затвердженого Міністерством освіти та науки (так звані типові навчальні програми); програми, укладені викладачем та затверджені кафедрою, вченою радою факультету або вищого навчального закладу в цілому. Останні вважаються стандартом вищого навчального закладу і розробляються при відсутності галузевого стандарту. Зараз у більшості існує останній тип програм. Але в будь–якому випадку викладач має керуватися затвердженою програмою.

Викласти всі програмні положення конкретної навчальної теми під час лекції практично неможливо. Тому викладач, складаючи план лекції, тобто визначаючи питання і послідовність викладення навчальної теми, має обрати питання, які будуть принципово розкривати більшу частину теми, висвітлювати, як уже говорилося, вузлові проблеми навчальної теми. Треба зауважити, що складений таким чином план буде мати попередній характер, він може бути потім уточнений після збору матеріалу для лекції. Є випадки, коли план складається вже після збору і певної проробки матеріалу, який підказує, яким має бути план лекції. При складанні плану і підбору матеріалу треба мати на увазі й композицію лекції, тобто побудову лекції з погляду співвідношення й розташування її частин. Якщо ми обираємо певні питання для висвітлення, то ми вважаємо їх важливими, і, отже, маємо приділити можливу достатню увагу. Треба прагнути до більш–менш рівномірного розподілу обсягу лекції між питаннями. На практиці, звичайно, будуть різні ситуації, коли одному питанню необхідно буде приділити більш уваги. Але методично буде неправильно, коли, скажімо, одному питанню буде виділено три сторінки, а іншому – п’ятнадцять. Такий лекційний “пуголовок” може свідчити або про те, що неправильно обрані питання для висвітлення, або про те, що одному питанню лектор приділяє з різних причин значно більшу увагу, ніж іншому. У такому випадку логічно виникає питання: якщо проблема висвітлюється дуже коротко, чи є вона вузловою?

При формуванні композиції лекції необхідно враховувати психологічні особливості сприйняття слухачами лекційної інформації, зокрема спроможності так званої оперативної пам’яті людини. Кожна нормальна людина володіє оперативною пам’яттю, яка дозволяє, забезпечує здійснювати цілісність сприйняття, осмислення матеріалу, його перегрупування. Саме в оперативній пам’яті утримаються і з’єднуються образи сприйняття, зв’язуються і первісно узагальнюються мовні одиниці.

Дослідження показали, що обсяг оперативної пам’яті обмежений. Його величина визначається числом 7±2. Що воно означає? Це число показує середню статистику кількості смислових одиниць, які людина може запам’ятати після їх одноразового подання (пред’явлення). Такими можуть бути звуки, склади, фрази, абзаци. У кожної людини може бути різний обсяг оперативної пам’яті. Це досить просто перевірити. Прослухати 12–15 однорідних слів, які виконують однакову синтаксичну функцію, і потім запропонувати їх записати. У різних людей результати будуть різні, але орієнтуватися треба на нижню межу, тобто на лекції має бути не більше п’яти питань. Практика ж показує, що найоптімальніша кількість питань для двогодинної академічної лекції (1,5 астрономічні години) – це 3–4 питання.

Цікавою особливістю усного сприйняття інформації є також те, що чіткіше й виразніше утримається у свідомості слухачів саме та інформація, яка подається на початку і в кінці повідомлення. Численні експерименти показали, що у будь–яких випадках перевага виявляється на користь початку й кінця пред’явлення. Слухаючи текст, людина точніше і повніше запам’ятовує і відтворює, що подавалось на початку і в кінці тексту.

Така особливість сприйняття й утримання в пам’яті мовного повідомлення називається у психології дією закону першого й останнього місця або закону краю. Цей механізм пам’яті, який пояснюється складною взаємодією збудження й гальмування у нервових тканинах, передбачає, що при однакових умовах краще сприймаються ті стимули, які подаються на початку і в кінці списку. Але кожен список, текст має ще й середину. Підсилити інформацію, що подається в середині виступу можна насамперед, шляхом підвищення змістовності, значення основного матеріалу, а також посилення емоційного забарвлення, образності інформації.

При формуванні композиції лекції треба пам’ятати і про те, що лекція має складатися із короткого вступу (актуальність теми або зв’язок з попередньою темою, оголошення плану), основної частини (власне обрані питання) і закінчення, тобто висновків. Останні мають бути короткими і впевненими (по кожному питанню і по лекції в цілому). Може бути використаний також принцип перекидання “місточків”, тобто логічний перехід до інших питань.

Розглядаючи психологічні особливості навчального процесу, не можна не звернути увагу і на те, що простого сприйняття матеріалу студентам при слуханні лекції чи навіть вивчення літератури недостатньо для його засвоєння. Для цього необхідна наступна цілеспрямована інтелектуальна діяльність, що включає в себе активну роботу з матеріалом, тобто мова йде про його закріплення шляхом семінарів, підготовкою рефератів тощо. Необхідність закріплення отриманих знань випливає її глибинних фізіолого–психологічних основ розумової діяльності. Згідно з ученням І.П.Павлова, набуття знань у кінцевому рахунку є створення нових умовних рефлексів, нових асоціацій. Без підкріплення вони можуть згаснути.