15. Управління вихідними грошовими потоками, їх склад і особливості.

Другою складовою чистого грошового потоку суб'єкта госпо­дарювання від операційної, інвестиційної та фінансової діяльнос­ті є сукупність вихідних грошових потоків.

Вони характеризуються протилежним до вхідних грошових по­токів напрямом впливу на фінансовий стан підприємства і являють собою напрями використання грошових коштів підприємства. Так, грошовий потік класифікується як вихідний, якщо рух коштів у рам­ках такого грошового потоку призводить до зменшення абсолютної величини грошових коштів, що перебувають у розпорядженні су­б'єкта господарювання на певний момент часу. Сукупність вихід­них грошових потоків суб'єкта господарювання складається з виплати процентів за позиками, викуп корпоративних облігацій, погашення виданих та акцептованих векселів, погашення банківських кредитів, сплата податків та інших обов’язкових платежів, виплата зарплати, оплата рахунків постачальників, придбання основних засобів, фінансування фінансових інвестицій, придбання нематеріальних активів, оплата орендної плати, виплата грошових дивідендів, викуп корпоративних прав. Організацію управління грошовими потоками підприємства із високим рівнем диверсифікації фінансово-господарської діяльно­сті доцільно здійснювати на основі поопераційного менеджменту (АВМ). Так, для потреб управління грошові потоки суб'єкта гос­подарювання поділяють у розрізі центрів формування таких гро­шових потоків, що дає змогу забезпечити прийняття адекватних управлінських фінансових рішень відповідно до специфіки окре­мих господарських операцій та особливостей їх виконання.

Зміст управління грошовими потоками: визначення переліку вихід­ них грошових потоків і джерел їх формування; визначення обсягу абсолютної суми; аналіз факторів, що впливають на формування окремих грошових потоків в абсолютній сумі і часі; визначення впливу грошових потоків на поточний фінансовий стан підприємства, а також кінцеві результати фінансово-господарської діяльності; контроль за формуванням грошових потоків і прийняттям рішень щодо їх управління. Завдання управління грошовими потоками: скорочення абсолютного обсягу вихідних грошових потоків та оптимізації їх структури; дотримання терміну їх оплати рахунків суб’єктів господарювання; скорочення обсягів попередньої оплати рахунків суб’єктів господарювання; рівномірнеформування грошових потоків у часі.

16. Показники ліквідності і платоспроможності, методика розрахунків і характеристика.

Ліквідність підприємства – це його спроможність швидко реалізувати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань, тобто це співвідношення величини його високоліквідних активів (кошти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості. Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності. Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження. Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов’язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності та формування залишку коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом, страховими та іншими соціальними фондами, а також виплати дивідендів. Аналіз ліквідності потребує ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Він здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявності ліквідних коштів. Для аналізу ліквідності також доцільно розраховувати в динаміці коефіцієнти абсолютної ліквідності, покриття, поточної ліквідності, критичної оцінки, поточної заборгованості, період інкасації дебіторської заборгованості, тривалість кредиторської заборгованості, обертання матеріальних запасів, обертання постійних та усіх активів. Аналіз ліквідності доцільно доповнити аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру. Будь-якого користувача фінансової звітності насамперед цікавить питання про ліквідність та платоспроможність підприємства. Для цього за даними балансу підприємства (форма №1) визначають комплекс оціночних показників. В першу чергу з цією метою використовуються три наступні коефіцієнти: 1. Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) – К_п , що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити, якщо воно реалізує усі свої оборотні активи, в тому числі і матеріальні запаси. Цей коефіцієнт показує також, скільки гривень оборотних коштів приходиться на кожну гривню поточних зобов’язань. К_п= Оборотні активи /Поточні зобов’язання. Оптимальне значення > 1. 2. Коефіцієнт швидкої (критичної) ліквідності – К_шл , що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами. К_шл= (Оборотні активи-Запаси) /Поточні зобов’язання. Оптимальне значення від 0,6 до 0,8. 3. Коефіцієнт абсолютної (грошової) ліквідності (К_аб.л), що показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство може погасити своїми коштами негайно. К_аб.л= Грошові кошти та їх еквіваленти/Поточні зобов’язання. Оптимальне значення від 0,2 до 0,35.

17. Структура капіталу, оптимізація структури капіталу.

Під структурою капіталу розуміють співвідношення між власним і позичковим капіталом. Власний і позичковий капітал мають певну відмінність, яка випливає з різного рівня дохідності останніх і рівня ризику для власників цього к-лу. Оцінка і порівняння вартості різних елементів капіталу дають можливість сформувати цільову стр-ру к-лу. Процес упр-ня активами п-ва, який предбачає зростання прибутку, у ФМ хар-ся пок-ком ліверідж. Він означає, що зміна будь-якого фактора (обсягу реалізації, постійних витрат) зумовлює значні зміни результату (операційного прибутку, дохідності вкла­дених коштів). Існують три види лівериджу: 1)операційний; 2) фінансовий; 3) комбінований. Операційний ліверидж (важіль) характеризує потенційну можливість впливу на операційний і чистий прибуток підприєм­ства. Тобто інструментом операційного лівериджу є співвідно­шення постійних і змінних витрат і зміна обсягу реалізації за ін­ших незмінних умов, що зумовлює зміни прибутку. Ефект операційного лівериджу, або сила його впливу, визна­чається відсотковою зміною операційного прибутку у разі зміни обсягу реалізації. Фінансовий ліверидж стосуються використання позичкового (залученого) капіталу — боргових зобов'язань і привілейованих акцій. Фінансовий ліверидж характеризує взає­мозв'язок загального і чистого прибутку. Ефект фінансового важеля (лівериджу) — це прирощення до рентабельності (збільшення рентабельності) власного капіта­лу, яке отримано в результаті зміни структури пасиву балансу, тобто використання кредиту, незважаючи на те, що ця складова має планову основу. Комбінований ліверидж (ефект комбінованого важеля) пока­зує зміну чистого прибутку залежно від зміни обсягу виробницт­ва продукції (робіт, послуг). Мета управління структурою капіталу — мнімізувати ви­трати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів. Процес оптимізації структури капі­талу проводиться в такій послідовності: 1)Аналіз складу капіталу в динаміці (визначити показники ефективного використання складових капіталу та їх використан­ня — коефіцієнт фінансової незалежності; заборгованості, спів­відношення між довго- і короткостроковими зобов'язаннями; оборотність і рентабельність активів і власного капіталу; 2)Оцінка основних факторів, які визначають структуру капі­ талу (галузеві особливості; кон'юнктура товарного і фінансового ринків; рівень прибутковості поточної діяльності підприємства; рівень податків, які сплачує підприємство; ступінь концентрації акціонерного капіталу). 3)Оптимізація структури капіталу за критерієм дохідності власного капіталу. Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капі­талу

18. Управління грошовим потоком – виручкою від реалізації продукції.

Формування виручки від реалізації відбувається по 4 напрямках: 1) по виробничій продукції: промисловість і сільське господарство; 2) по товарах: торгівля і посередницька діяльність; 3) по виконаних роботах: будівництво, науково-дослідна діяльність; 4) по представлених послугах: банківська діяльність, страхування, побутові, комунальні і транспортні послуги. Розпорядження окремими елементами виручки може бути: 1) повним: амортизаційні відрахування, фонд оплати праці, чистий прибуток; 2) тимчасовим: ПДВ, акцизний збір, відрахування в цільові державні фонди і прибуток, що накопичується на сплату податків. Фактори, що впливають на абсолютну суму виручки: 1) виробничі: залишки продукції на початок і кінець року, обсяг виробленої продукції, собівартість продукції, прибуток, що включається в ціну продукції, акцизний збір, ПДВ, дебіторська заборгованість покупців, залишки продукції, що знаходяться на комісії і консигнації; 2) цінові: усі види цін, тобто ціна придбання чи балансова вартість, ціна реалізації, залишкова вартість, відбудовна вартість, договірні ціни, фіксовані, регульовані, оптові, роздрібні, дисконтування; 3) організаційні: прискорення розрахунків між покупцями, застосування нових методів розрахунків, організація вантажно-розвантажувальних робіт. Можливі варіанти надходження виторгу від реалізації продукції: 1) повна чи часткова передоплата; 2) відкриття акредитива; 3) знижки; 4) дрібний опт; 5) презентації, виставки-продажу; 6) векселя; 7) застава за ціну товару; 8) здача товару на комісію і консигнацію; 9) грамотне складання договорів.

19. Інформаційне забезпечення фінансового менеджменту.

Система інформаційного забезпечення (ІЗ) (інформаційна сис­тема) фінансового менеджменту являє собою безперервний і цілеспрямований відбір відповідних інформаційних показників, які необхідні для здійснення аналізу, планування і підготовки ефек­тивних управлінських рішень за всіма напрямами фінансової діяль­ності підприємства. Інформаційна система фінансового менеджменту призначена не тільки забезпечувати необхідною інформацією управлінський персонал та власників самого підприємства, а й задовольняти ін­тереси широкого кола зовнішніх її користувачів. Зовнішні користувачі (кредитори п-ва, потенційні інвестори, податкові органи, аудиторські фірми, фін. консультанти й експерти, що залуч-ся зі сторони, фондова біржа, контрагенти п-ва з операційної д-сті) можуть використовувати лише ту час­тину інформації, яка характеризує результати фінансової діяль­ності підприємства та його фінансовий стан. Більша частина цієї інформації зосереджена в офіційній фінансовій звітності, яка на­дається підприємством. Внутрішні користувачі (керівники п-ва; фін менеджери; власники (акціонери) п-ва; інші внутр.), крім вищеназваної, використовують значний обсяг оперативної інформації про фінансову діяльність підприємства, що є комерційною таємницею. Основні класифікаційні складові ІЗ фінансового менеджменту можна віднести: 1) Звітні та оперативні дані, зокрема баланс, форми 2-4 бух­галтерської звітності, статистичні та фінансові оперативні дані. 2) Нормативна та інструктивна інформація всіх рівнів (держав­на, регіональна, галузева). 3) Планово-прогнозна інформація (статистичні збірники (державні, регіональні, галузеві, відомчі) з питань фінансової діяльності, фі­нансових ринків, банківської діяльності; публікації з відповідних питань у періодичних виданнях; прогнозні дані, бюджети всіх рівнів та їх проекти; курси валют у динаміці, біржову та банківську оперативну інформацію). 4) Довідково-аналітична інформація (накопичувальна або різного роду ра­зову інформацію, яка формується відповідними службами під­приємства: різні аналітичні огляди, що складаються підприємством, у тому числі пояснюва­льні записки до балансу і кожної з форм бухгалтерської звітності з питань фінансово-господарської діяльності підприємства, а та­кож накопичувальні аналітичні збірники, таблиці, форми, макети, бізнес-довідки з різних аспектів фінансів підприємства). ІЗ фінансового менеджменту має бути бухгалтерська звітність за формами 1-4, тобто баланс під­приємства, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал підприємства, а також оператив­ні дані з фінансово-господарської діяльності підприємства. Дані бухгалтерської звітності та фінансової інформації під­приємства дають змогу: аналізувати за відповідні періоди стан і тенденції управління фінансами підприємства, складати фінансо ві плани та фінансові прогнози діяльності підприємства на корот­ко-, середньо- та довгострокову перспективу; формувати бюдже­ти доходів і витрат підприємства з різних елементів його фінан­сово-економічної діяльності; контролювати стан фінансових комерційних і виробничих операцій підприємства; розробляти на основі аналітичних оцінок рекомендації щодо фінансового оздоровлення підприємства, поліпшення формування і використання його фінансових ресурсів. ІЗ фінансового менеджменту дає змогу, зокрема, оцінити стан управління активами і пасивами підприємства, визначити ефективність управління власним капі­талом підприємства і всіма його майновими засобами, виявити в ході такого оцінювання резерви поліпшення майнового стану підприємства і спрогнозувати відповідні тенденції в цих проце­сах у майбутніх періодах. На основі інформаційних даних з фінансового управління під­приємством також оцінюються його взаємовідносини з банківсь­кими установами, іншими кредиторами, партнерами, інвестора­ми. Таке оцінювання дає можливість підприємству розробити заходи щодо поліпшення банківських відносин, оптимізації взає­мовідносин з інвесторами та кредиторами, з'ясувати ефектив­ність різних варіантів інвестиційних проектів, доцільність випла­ти дивідендів та прийняти на підставі перелічених даних виважені фінансово-управлінські рішення. ІЗ фінансового менеджменту також використовується для оцінки ефективності фінансових угод під­приємства. На підставі аналізу інформаційних даних щодо фінансового менеджменту можна зробити висновок, чи дотримуються підпри­ємство та його партнери умов здійснення фінансових операцій.

20. Управління ліквідністю та фінансовою гнучкістю підприємства.

Ліквідність підприємства - це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів. Під час аналізу ліквідності слід аналізувати фін гнучкість п-ва, тобто визначити наскільки ліквідні активи п-ва, який відсоток незадіяного к-лу та чи спроможне п-во швидко змінити свою інв-ну д-сть. Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи: 1. Найбільш ліквідні активи (А1) - це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних розрахунків. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до грошей. 2. Активи, що швидко реалізуються (А2) - це активи, для перетворення яких на гроші потрібний певний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість. Ліквідність цих активів є різною і залежить від субєктивних та обєктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, платоспроможності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо. 3. Активи, що реалізуються повільно (А3) - це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи. Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки, щоб їх можна було продати, а на все потрібен час. 4. Активи, що важко реалізуються (А4) - це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду. У цю групу включають усі статті 1-го розділу активу балансу («Необоротні активи»). Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобовязань групуються так: 1. Негайні пасиви (П1) - це кредиторська заборгованість, розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити. 2. Корткострокові пасиви (П2) - це короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобовязаннями, векселі видані. 3. Довгострокові пасиви (П3) - це довгострокові зобовязання - 3-й розділ пасиву балансу. 4. Постійні пасиви (П4) - це статті 1-го розділу пасиву балансу («Власний капітал»), забезпечення наступних витрат і платежів та доходи майбутніх періодів. Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. Ліквідність балансу - це рівень покриття зобовязань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобовязань. Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови: 1) А1 >= П1; 2) А2 >= П2; 3) А3 >= П3; 4) А4 < П4. Коефіцієнт маневреності власного капіталу: К_м = [власні кошти] / [власний капітал] показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку частину вкладено в оборотні кошти, а яку - капіталізовано. Нормативне значення - 0,4...0,6. Змен­шення значення цього коефіцієнта негативно характеризує зміни у фінансовому стані підприємства, оскільки свідчить про зменшення можливості вільно маневрувати власними коштами.

21. Сутність власного капіталу підприємства і його структура.

На макроекономічному рівні капітал можна розглядати як сукупність засобів виробництва, що приносять дохід власнику цих засобів; як запас, що викоритовується для господарських потреб і приносить дохід; як сукупність речей, бех яких в-тво не може здійснюватись, але які не є безплатними дарами природи. Якщо капітал розглядається як певне вкладення коштів, що дає змогу отримувати дохід, то до нього треба віднести і витрати, що сприяють майбутньому зб-ню доходів, тобто вкладення в робочу силу. З погляду підприємця (на мікроекон рівні) капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби. Розрізняють капітал: активний (діючий, функціонуючий) та пасивний, що відображає джерела фінансування та оплату існуючого, тобто активного капіталу. Активний та пасивний капітал знаходяться в єдності, не дивлячись на те, що представляють різну характеристику всього к-лу п-ва. В процесі господарської д-сті відб-ся постійний оборот к-лу. Послідовно капітал змінює грошову форму на матеріальну, яка трансформується в різні форми у відповідності з умовами виробничо-комерційної д-сті, та в результаті знову обертається в грошові засоби для нового кругообігу: 1. Грошові засоби та короткострокові цінні папери - 2. Комплектуючі напівфабрикати, м-ли, сировина - 3. Готові вироби, НЗВ - 4. Дебіторська заборгованість. Активний к-л (АК) включає в себе все те, чим володіє п-во, тобто це вартість всього майна пр-тия. Відносно швидкості обертання виділяють: майно довготривалого використання, яке більше року знаходиться в обороті пр-тия; оборотне майно, яке призначене для поточного разового використання в процесі госп д-сті або яке знаходиться в обороті пр-тія більше року. Структура АК: 1) Основний к-л (ОЗ, зокрема незавершені кап вкладення; нематеріальні активи; довгостр фін інв-ції) 2) оборотний к-л (матеріальні оборотні засоби; засоби на поточних рахунках; короткостр фін вкладення; грош кошти). Основні засоби – це сукупна вартість рухомого і нерухомого майна, що погашається поступово шляхом щомісячних амортизаційних відрахувань. Нематеріальні активи – це довгострокові витрати підприємства на придбання ліцензій, прав користування земельними ділянками, природними ресурсами, інтелектуальною власністю, авторськими правами. Довгострокові фін. інвестиції – це витрати на пайову участь у статутному капіталі інших підприємств, на придбання акцій і облігацій на довгостроковій основі, довгострокові позички, видані іншим підприємствам під боргові зобов'язання. У залежності від характеру і виду ці витрати погашаються по-різному. Довгострокові позички погашають у терміни, установлені згідно договору з відсотками. Акції й облігації дозволяють одержувати дивіденди і відсотки. Їх можна продати за біржовим курсом і цілком повернути витрачені гроші в оборот. Витрати на пайову участь у статутному капіталі інших підприємств дозволяють одержувати дивіденди, але коменсувати витрати цілком дуже важко, тільки у випадку ліквідації підприємства. Матеріальні оборотні кошти – це виробничі запаси, витрати і запаси незавершеного виробництва, МШП і готова продукція. Засоби в поточних рахунках – це заборгованість фіз. і юр осіб підприємству за винятком безнадійних боргів. Короткострокові фін вкладення – це витрати підприємства на придбання цінних паперів на термін до 1-го року, короткострокові позички, векселі, кошти на депозитних рахунках у банках і інших фінансові вкладення, інвестовані для одержання доходів у вигляді відсотків, чи дивідендів різниці у вартості цінних паперів при їхньому перепродажі. Кошти – це сума грошей у касі, на розрахунковому, поточному, і інших рахунках у банках, грошові перекази й інші кошти, які можна пустити в оборот. Стр-ра ПК: 1) власний к-л (додатковий к-л; нерозпод прибуток; цільовий рез к-л; статутний к-л; резервинй к-л); 2) залучений к-л ( довгостроковий: аванси, кредити; короткостр: кредити, короткостр кредиторська заб-сть.

22. Стратегія та тактика фінансового менеджмента.

Під фінансовою стратегією підприємства слід розуміти формування системи довгострокових цілей фінансової діяльно­сті й вибір найефективніших шляхів їх досягнення. Фінансова стратегія є частиною загальної стратегії підпри­ємства. Основна мета загальної стратегії — забезпечення високих тем­пів економічного розвитку та підвищення конкурентної позиції підприємства. Процес формування фінансової стратегії підприємства здійс­нюється у кілька етапів: 1.Визначення загального періоду формування фінансової стратегії. Важливим є передбачення розвитку економіки в цілому та кон'юнктури тих сегментів фінансового ринку, з якими пов'язана майбутня фінансова діяльність підприємства. В умовах нинішнього нестабільного розвитку економіки країни цей період не може бути, на думку багатьох учених, більшим трьох років. 2. Дослідження зовнішнього фінансового середовища та кон'юнктури фінансового ринку. Для такого дослідження не­ обхідно вивчити економіко-правові умови фінансової діяльності підприємства і можливі їх зміни в наступному періоді. На цьому етапі розроблення фінансової стратегії аналізуються кон'юнктура фінансового ринку та фактори, які її визначають, а також розробляється прогноз кон'юнктури в розрізі окремих сег­ ментів цього ринку, пов'язаних з наступною фінансовою діяльні­ стю підприємства. 3.Формування стратегічних цілей фінансової діяльності. Система стратегічних цілей повинна забезпечувати форму­вання достатнього обсягу власних фінансових ресурсів і високо­рентабельне використання власного капіталу; оптимізацію струк­тури активів і капіталу, що використовується; прийнятного рівня фінансових ризиків у процесі господарської діяльності. 4. Конкретизація цільових показників фінансової стратегії за періодами її реалізації. У процесі цієї конкретизації забезпечується динамічність системи цільових стратегічних нормативів фінансової діяльності, а також їх зовнішня і внутрішня узгодже­ність у часі. 5. Розроблення фінансової політики за окремими аспекта­ми фінансової діяльності. Формування фінансової політики з окремих питань фінансової діяльності підприємства може мати багаторівневий характер. Так, наприклад, в рамках політики управління активами підприємства можуть бути розроблені політика управління оборотними і не­оборотними активами. У свою чергу, політика управління обо­ротними активами може включати як самостійні блоки політику управління окремими її видами. Система формування фінансової політики підприємства за основними аспектами його фінансової діяльності в рамках за- гальної фінансової стратегії складається з таких структурних елементів: I. Політика управління активами; II. Управління капіталом; ПІ. Політика управління інвестиціями (інвестиційна політика); IV. Політика управління грошовими потоками; V. Політика управління фінансовими ризиками. 6. Розроблення системи організаційно-економічних захо­дів щодо забезпечення реалізації фінансової стратегії. У системі цих заходів передбачається формування на підприємстві «центрів відповідальності» різних типів; визначення прав, обов'язків та міри відповідальності їх керівників за результати фінансової діяльності; розроблення системи стимулювання працівників за їх внесок у підвищення ефективності фінансової діяльності. 7. Оцінювання ефективності розробленої фінансової стра­тегії. Вона є завершальним етапом розроблення фінансової стра­тегії підприємства і проводиться за такими основними парамет рами: 1) узгодження фінансової стратегії підприємства із загаль­ною стратегією його розвитку. 2) узгодження фінансової стратегії підприємства з передба­ченими змінами зовнішнього фінансового середовища. 3) внутрішня збалансованість фінансової стратегії. 4) можливість реалізації фінансової стратегії. 5) оптимізація рівня ризиків, пов язаних з реалізацією фінансо­вої стратегії. Тактика фінансового управління підприємством має вклю­чати процес планування та прогнозування основних фінансових рішень щодо формування та використання усіх видів фінансових ресурсів, вжиття комплексу заходів щодо максимізації прибутко­вості підприємства. Зокрема, до тактики фінансового менеджме­нту належить вирішення питань контролю та регулювання руху грошових коштів, мобілізації та розподілу фінансового капіталу, визначення фінансових ризиків та факторів, що впливають на прибуток підприємства. Тактичні завдання фінансового управління підприємством здійснюють фінансові служби підприємств, зокрема фінансові ме­неджери. Саме вони мають визначати завдання у галузі фінансів та фінансову політику підприємства; здійснювати систематичний аналіз планування та прогнозування фінансових показників; об­ґрунтовують найвигідніші варіанти інвестиційних рішень; вжи­вають заходів щодо оптимізації структури майна та капіталу під­приємства; здійснюють поточне управління формуванням та використанням фінансових ресурсів. Тактика фінансового менеджменту реалізується через: 1) розроблення та реалізацію фінансової стратегії підприємства із використанням відповідних фінансових Інструментів; 2) прийняття фінансових рішень, визначення конкретних шля­хів їх практичного здійснення; 3) інформаційне забезпечення фінансового управління підприємством; 4) оцінювання варіантів інвестування та формування портфеля інвестицій підприємства; 5) оцінювання доцільності усіх видів витрат підприємства, зо­крема витрат на формування капіталу; 6) фінансове планування, прогнозування і контроль; 7) організацію роботи фінансової служби підприємства. 23. Ефект фінансового важеля, порядок його розрахунку.

Ефект фінансового важеля (лівериджу) — це прирощення до рентабельності (збільшення рентабельності) власного капіта­лу, яке отримано в результаті зміни структури пасиву балансу, тобто використання кредиту, незважаючи на те, що ця складова має планову основу.Приклад розрахунку. Розглянемо два під­приємства з однаковим рівнем рентабельності активів, але з різ­ною структурою пасиву балансу. Вихідні дані: П-во А: рент-сть активів = 25%; пасив балансу (вл. К-л) = 70 тис.грн.; актив = 70 тис.грн.; бухг. Прибуток = 17,5 тис. грн. (рент-сть*актив/100). П-во В: рент-сть активів = 25%; пасив балансу = 70 тис.грн. (в т.ч. вл к-л = 35 тис.грн., залучений = 35 тис. грн.); актив = 70 тис.грн.; бухг. Прибуток = 17,5 тис. грн. Як бачимо з наведених даних, два підприємства отримують однаковий прибуток (17,5 тис. грн). але підприємство «А» -тільки за рахунок використання капіталу, який покриває акти­ви балансу. Рентабельність власного капіталу по підприємству «А» дорівнює 25 % (17,5 : 70 х 100), тобто збігається з дохід­ністю його активів. Підприємство «В» з тієї ж суми прибутку (17,5 тис. грн) повинно сплатити проценти за кредит. За умо­ви, що середня ставка за кредит дорівнює 15 %, фінансові ви­трати на заборгованість становлять 5,25 тис. грн (35 тис. грн х 15 %). На покриття інших витрат залишається 12,25 тис. грн (17,5 тис. грн - 5,25 тис. грн). У цьому випадку рентабельність підприємства «В» буде 35 % (12,25 : 35 х 100). Отже, за одна­кової рентабельності активів у підприємства «А» і «В» скла­лися відмінності в рентабельності власного капіталу. Ця від­мінність випливає із структури пасиву балансу. Різниця в рентабельності в 10 % (35 % - 25 % ) і має назву ефекту фі­нансового важеля (ЕФВ).

32. Розрахунок майбутньої вартості грошей з урахуванням ануітетів, її практичне використання.

Майбутня вартість грошей - сума засобів, що фінансуються на даний момент часу, в яку вони перетворяться через певний період часу з урахуванням певної ставки проценту. Визначення майбутньої вартості грошей повязане з процесом приросту вартості грошових активів, який являє собою поетапне їх збільшення шляхом приєднання до початкового розміру суми процентів, що розрахована за процентною ставкою. Процентна ставка застосовується не тільки як інструмент приросту вартості грошей, але і в більш широкому спектрі, як вимірник ступеню дохідності окремих фін операцій. Існує три важливих правила інвестування грошей: 1) інвестувати гроші в вир-тво або ЦП має сенс тільки тоді, коли від цього можна отримати більший чистий прибуток, чим від зберігання в банку. 2) інвестувати гроші має сенс тільки тоді, коли рентабельність інв-цій перевищує темпи інф-ції. 3) інв гроші має сенс тільки в найбільш рентабельні, з урахуванням дисконтування, проекти. Ануїтети - окремі види грошових потоків, які оцінюються в часі, виконуються послідовно в часі через рівні проміжки часу та в різних розмірах. Наприклад, еквівалент суми % за облігаціями або сертифікатами; рівномірна споата внсків за орендоване майно та ін. Ануїтети розрізняються між собою за характеристиками: 1) величиною кожного окремого платежу; 2) інтервалом часу між двома останніми платежами; 3) строком від початку ануїтету до кінця його останнього періоду; 4) процентною ставкою, яка застос-ся при прирості або дисконтуванні платежів. Майбутня в-сть ануїтету: Sа = А*jа, де А - сума ануїтетного платежу, jа - множник приросту ануїтету, що визначається за спец табл з урах-ням ставки проценту та к-сті п-дів. Розрахунок майбутньої в-сті грошей з урах ануїтетів робиться для того,щоб вибоати той варіант вкладення грошей, який буде більш привабливим з огляду розрахунків з урахуванням субєктивних чинників: загальної ризикованості операції, репутації банку, що відкриває депоз рахунок; можливості швидкого та ефективного реінвестування отриманих грошей.

24. Активний капітал, його структура та характеристика.

Активний кап-л складається із всього того, чим володіє підприємство, тобто це вартість всього майна підприємства. Відносно швидкості обороту виділяють: - майно довготривалого використання, яке більше року знаходиться у використанні; -оборотне майно, яке придназначене для поточного разового використання в процесі госп. ді-сті або яке знаходиться в обороті під-ва більше 1-го року. Активний кап-л складається з основного капіталу і оборотного. Основний кап-л складається: осн. засоби, нематер. активи; довгострок. фін. інвестиції. Оборотний-матеріальні оборотні засоби, засоби в поточних рахунках; короткострок. фін. вкладення; грош. кошти. Осн. засоби - це сукупність рухомого і нерухомого майна, яке погашується поступово шляхом щомісячн. Амор. Відрах.Нематер. активи - це довгострок. затрати під-ва на отримання ліцензій, прав використання земельними участками, природними ресурсами, інтелектуальною власністю, авторськими правами. Довгострок. фін. інвестиції- це затрати на пойову участь в статутному капіталі ін. під-в, на купівлю акцій та облігацій на довгостроковій основі, довгострокові ссуди, видані ін. під-вами під боргові зобов’язання. В залежності від характеру і виду ці затрати погашаються по - різному. Довгострокові ссуди погашаються в терміни, згідно з договором з %. Акції та облігації дозволяють отримувати дивіденди і %. Їх можна продати по біржовому курсу і повністю повернути витрачені кошти в оборот. Затрати в пайовій участі в статутному капіталі ін. під-в дозволяють отримувати дивіденди, але повернути витрати повністю важко, тільки у випадку ліквідації. Матеріальні оборотні засоби- це виробничі запаси, витрати і запаси незавершеного вир-ва, гот. Прод-я. Засоби в поточних рахунках - це заборгованість фіз.і юр. осіб підприємству за винятком безнадійних боргів.Короткостр. фін. вкладення - це затрати під-ва на придбання ЦП на термін до 1 року, короткострок. ссуди, векселя, грош. кошти на депозитних рахунках в банках і ін. фін. вкладення, інвестовані для отримання доходів у вигляді %, дивідендів або різниці у вартості ЦП при їх перепродажу. Грошові кошти - це сума грошей в касі, на розрахунковому, поточному і ін. рах-ках в банках, грош. переводи і ін. грош. кошти, які можна пустити в оборот.