55. Управління формуванням цін на продукцію і їх вплив на формування прибутку

Поряд із вказаними факторами формування ринкового попиту на продукцію підприємства, обсяги її реалізації безпосередньо залежать і від цінової політики, оскільки ціни на продукцію є важливим чинником формування ринкового попиту.

Цінова політика суб’єкта господарювання – невід’ємний елемент моделі управління його прибутком, що визначає особливості формування доходів такого підприємства. Загалом під ціновою політикою суб’єкта господарювання необхідно розуміти процедуру обґрунтування масштабу цін на його продукцію та критерії застосування щодо конкретних категорій покупців. Відповідно, цінова політика може виконувати такі функції: 1)масштаб цін використовується як індикатор для фінансового планування, зокрема планування грошових потоків підприємства для розрахунку планового бюджету грошових потоків та планування ліквідності; 2)формування конкурентної позиції підприємства на ринку його продукції; 3)сприяння скороченню терміну інкасації дебіторської заборгованості.

Важливим елементом цінової політики підприємства в моделі управління прибутком є визначення ціни продукції суб’єкта господарювання. Для потреб управління прибутком використовують сукупність показників, що характеризують та визначають абсолютну величину ціни продукції суб’єкта господарювання, у тому числі: 1)собівартість одиниці продукції: а)величина умовно-змінних витрат на одиницю продукції; б)величина умовно-постійних витрат на одиницю продукції; 2)прибуток на одиницю продукції; 3)ціна виробника одиниці продукції; 4)відпускна ціна одиниці продукції.

Ціна виробника продукції підприємства є показником, на основі якого визначається грошовий потік, кошти від якого нараховують у повне розпорядження суб’єкта господарювання. Величина цих коштів визначається множенням ціни виробника одиниці продукції на обсяг реалізації у натуральному виразі. За рахунок такого грошового потоку підприємство покриває витрати, пов’язані з виготовленням і реалізацією продукції, та формує прибуток: P`=C+I де P` - ціна виробника одиниці продукції підприємства; C – собівартість одиниці продукції підприємства; I – прибуток підприємства з одиниці продукції.

56. Політика управління оборотними активами фірми

Виробничо-комерційний чи операційний цикл являє собою період повного обороту всієї суми оборотних активів, у процесі якого відбувається зміна їхніх форм.

Тривалість виробничо-комерційного циклу визначають по формулі:

Ппкц = Пд + Пр + Пг + Пз

Пд – період обороту грошових активів, у днях;

Пр – період обороту виробничих запасів, у днях;

Пг – період обороту запасів готової продукції, у днях;

Пз – період інкасації дебіторської заборгованості, у днях.

Політика керування оборотними активами являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в раціоналізації їхнього обороту й оптимізації структури джерел їхнього фінансування.

Політика керування оборотними активами передбачає:

1.Формування окремих видів оборотних активів і загального їхнього розміру відповідно до обсягу господарської діяльності підприємства і його виробничо-комерційного циклу.

2.Облік сезонних коливань господарської діяльності підприємства при формуванні обсягу і складу оборотних активів.

3.Забезпечення прискорення оборотності оборотних коштів у розрізі окремих їхніх видів і в цілому.

З метою ефективного керування оборотністю оборотних активів у практиці фінансового менеджменту оборотні активи прийнятий підрозділяти на 3 групи: 1)активи, що високо обертаються, (запаси сировини і матеріалів із закупівлею і доставкою яких немає проблем, запаси готової продукції, що користається високим попитом споживачів, короткострокова дебіторська заборгованість, грошові активи в національній і іноземній валютах). 2)оборотні активи з нормальною оборотністю (поточні запаси сировини і матеріалів, включаючи страхові резерви підприємства, продукція, що користається постійним попитом споживачів, що сформувався, середньострокова дебіторська заборгованість, усі форми короткострокових фінансових вкладень з терміном до 6 місяців). 3)оборотні активи, що обертаються низько, (сезонні запаси сировини і матеріалів, готова продукція, запаси готової продукції, що користаються низьким попитом споживачів, довгострокова і прострочена дебіторська заборгованості, усі форми короткострокових фінансових вкладень з терміном від 6 місяців до року).

4. Забезпечення достатньої ліквідності оборотних активів

5. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів.

У практиці фінансового менеджменту виділяють 2 групи оборотних активів: 1)Оборотні активи, що приносять прямий доход у формі відсотків і дивідендів. 2)Оборотні активи, що не приносять прямого доходу.

6.Забезпечення мінімізації втрат окремих видів оборотних активів у процесі використання. Оборотні активи поділяються на 2 групи: а)Оборотні активи піддані інфляції; б)Оборотні активи несхильні інфляції.

7.Формування принципів фінансування окремих видів оборотних активів

8.Формування оптимальної структури джерел фінансування оборотних активів.

Процес формування політики керування оборотними активами зв'язаний із проведенням великого аналізу, характеру їхнього використання на підприємстві.

Предметом такого аналізу є: 1)обсяг, внутрірічна динаміка господарської діяльності підприємства. У першу чергу обсяг виробництва і реалізації продукції. 2)тривалість виробничо – комерційного циклу підприємства в цілому й окремих його стадіях. 3)динаміка обсягу і складу оборотних активів підприємства протягом року. 4)оборотність окремих видів оборотних активів і її відповідність середньої тривалості окремих стадій виробничо – комерційного циклу. 5)рентабельність оборотних активів. 6)рівень ліквідності оборотних активів і його внутрірічна динаміка. 7)рівень втрат окремих видів оборотних активів у процесі їхнього використання. 8)структура джерел фінансування оборотних активів.

У практиці фінансового менеджменту диференціюються мети і методи керування 3-мя основними групами оборотних активів: 1)запасами; 2)дебіторською заборгованістю; 3)грошовими активами.