kniga_2

Відповідно до матеріалів справи 24.02.2006 між ТОВ «назва підприємства» (продавцем) та ФОП ініціал імені, прізвище укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу (а.с. 11–13).

Листом від 06.03.2006 № 23-13/03 (а.с. 41) відповідач відмовився від нотаріального посвідчення Договору з посиланням на значні фінансові витрати.

Враховуючи приписи ч. 2 ст.ст. 220, 328, 334, 657 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Рішення суду підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, за змістом ст.ст. 43, 84 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, не заборонених законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності, не встановлене судом.

За приписами ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до довідки Старобешівського БТІ від 17.02.2012 № 2/15 (а.с. 24) відсутня реєстрація права власності на спірні будівлі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд на порушення вимог ст.ст. 182, 328 ЦК України, не звернув уваги на відсутність державної реєстрації права власності на будівлі за ТОВ «назва підприємства». Також судом не з’ясовано власника цього майна. В даному випадку матеріалами справи підтверджено, що відповідач не був власником цілісного майнового комплексу та не міг ним розпоряджатися.

За приписами ч. 1 ст. 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Зміст позову дає підстави вважати, що позивач намагається у судовому порядку одержати право власності на безхазяйне майно, яке не має власника або він невідомий.

Крім того, ухвалою господарського суду Н-ської області від 02.11.2006 у справі № 5/121Б ліквідовано юридичну особу ТОВ «назва підприємства». За даними Єдиного державного реєстру, які розміщено на веб-сайті ДП «Інформаційно-ресурсний центр», 13.11.2006 відбулась реєстрація припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На порушення вимог п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України судом не припинено провадження у справі за позовом ФОП ініціал імені, прізвище у зв’язку з припиненням відповідача.

241

Таким чином, господарським судом Н-ської області неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення у даній справі.

Апеляційна скарга подається прокурором в інтересах Новоіванівської селищної ради, права та інтереси якої щодо взяття на облік безхазяйного майна порушені в результаті визнання права власності за ФОП ініціал імені, прізвище на нерухоме майно.

Крім того, апеляційна скарга подається в інтересах Старобешівської районної державної адміністрації, яка в силу вимог ст. 122 ЗК України розпоряджається земельною ділянкою площею 5 313,2 кв. м (а.с. 15–22), під спірним нерухомим майном, на якій розташований об’єкт нерухомості, оскільки судом не з’ясовано, чи має позивач правовстановлюючі документи на цю земельну ділянку.

Прокуратура Н-ської області участь у судовому розгляді даної справи не брала. Про прийняте судом рішення прокуратурі області стало відомо «___»

______ 2012 року в ході вивчення судових рішень, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень України. Прокуратурою «__»_____2012 року до господарського суду направлено запит про ознайомлення із матеріалами справи, які надано для ознайомлення – з посиланням на зайнятість секретарів та помічників суду – лише 15.01.2013, про що є відповідна відмітка в матеріалах справи.

За таких обставин з огляду на те, що прокуратура області ознайомилась із матеріалами справи лише 15.01.2013 після подання відповідного запиту, строк для подачі апеляційної скарги слід вважати пропущеним з поважних причин.

На підставі викладеного, керуючись ст. 121 Конституції України, ст.ст. 43, 80, 84, 91, 93, 94, 95, 104 ГПК України, –

ПР О Ш У:

1.Відновити строк на подачу апеляційної скарги.

2.Рішення господарського суду Н-ської області від 22.07.2011 у справі № 36/46пд скасувати.

3.Припинити провадження у справі.

Додатки копії доказів направлення апеляційної скарги сторонам, третім особам на __ арк.;

копія запиту на ознайомлення із матеріалами справи на __ арк.; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на __ арк.

242

БЛАНК ПРОКУРАТУРИ

______________ апеляційний адміністративний суд

АДРЕСА 1 через ____________адміністративний окружний суд

Прокурор __________ області

АДРЕСА 2

в інтересах держави в особі

___________районної державної адміністрації ______________області

АДРЕСА 3,

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «назва підприємства 1»

Адреса 4, код ЄДРПОУ №___, МФО №__, р/р № в _____ ,

Третя особа: Товариство з обмеженою

відповідальністю «назва підприємства 2»

Адреса 5, код ЄДРПОУ №___, МФО №__, р/р № в _____

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на постанову _______окружного адміністративного суду

від 25.04.2012 у справі № 2-а-11

Згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у судовому порядку її інтересів у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»). За наявності передбаченої підстави, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи (п. 3 ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

243

Відповідно до ч. 2 ст. 60 КАС України з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор у межах повноважень, визначених законом, зокрема, може вступити з власної ініціативи у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подати апеляційну, касаційну скаргу.

Обираючи форму представництва, передбачену ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про прокуратуру» право внесення апеляційної чи касаційної скарги на судові рішення в цивільних, адміністративних, господарських справах надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі у розгляді справи Генеральному прокурору України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур на правах обласних, міжрайонним прокурорам, прокурорам міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх першим заступникам і заступникам.

Установлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 у справі № 2-а-11 задоволено позов ТОВ «назва підприємства» до Павлоградської районної державної адміністрації про визнання протиправними її дій, направлених на дострокове розірвання або заміну умов договору оренди землі та додаткових угод до нього і зобов’язання утриматись від протиправних дій.

Прокурор у даній справі вбачає порушення інтересів держави, які полягають у тому, що законодавством України передбачено загальний для всіх порядок користування земельними ділянками державної власності. Особи, які не дотримуються цього порядку, повинні нести передбачену законодавством відповідальність, в тому числі цивільно-правову, зокрема – позбавлення таких осіб права користування земельною ділянкою, а щодо угод, укладених з порушенням норм матеріального права, – застосування реституції.

Вважаю, що вказане рішення суду підлягає скасуванню як таке, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації здійснюють повноваження власника щодо земельних ділянок державної власності, розташованих на їх території у межах сіл, селищ та щодо земельних ділянок державної власності, розташованих за межами населених пунктів, які передаються для ведення водного господарства, будівництва об’єктів, пов’язаних із обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва (крім випадків, передбачених ч. 4, ч. 8 ст. 122 ЗК України).

Відповідно до ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тобто

244

прийняття ним рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), вчинення дій чи бездіяльності, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

З положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, ст.ст. 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 ГК України, ст.ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні і господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб’єктами підприємницької діяльності.

Предметом спору, вирішеного судом у справі № 2-а-11, є оскарження дій Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області не як органу державної влади при виконанні управлінських (адміністративних) повноважень, а саме як уповноваженого державою власника землі, конкретніше як сторони договірних відносин у сфері оренди землі. Тож адміністративний суд не мав повноважень для розгляду даної справи, її належало розглядати в порядку господарського судочинства.

Свою позицію стосовно судового підпорядкування земельних спорів висловив Вищий господарський суд України. У рекомендаціях Президії ВГСУ від 02.02.2010 № 04-06/15 «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства» одним з головних питань є саме визначення юрисдикції господарських та адміністративних судів щодо вирішення земельних спорів за участю державних органів та органів місцевого самоврядування. Саме у земельних відносинах постає необхідність розрізняти органи влади як суб’єктів публічно-правових владних повноважень та як органи, котрі реалізують земельні права держави, територіальних громад та Українського народу загалом, тобто як власників землі. Розмежування повноважень між судами щодо розгляду земельних спорів здійснюється на підставі положень процесуальних кодексів. Таке розмежування частково встановлене в ст.ст. 15, 16 ЦПК України, ст.ст. 1, 12 ГПК України та ст.ст. 2, 17 КАС України, які передбачають компетенцію загальних і спеціалізованих (господарських та адміністративних) судів.

245

Суб’єктом владних повноважень згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ним управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто справа, стороною в якій є орган державної влади чи місцевого самоврядування, буде адміністративною лише в тому разі, коли такий орган здійснюватиме владні управлінські функції.

Відповідно до ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання, крім суб’єктів господарювання, є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Вищий господарський суд України у зв’язку з цим зазначає, що необхідно розрізняти ці органи як суб’єкти владних повноважень і як суб’єкти господарювання. Від того, в якому статусі виступатиме такий орган у кожному конкретному спорі, залежатиме, якій юрисдикції він підпорядкований – адміністративній чи господарській. Органи влади здійснюють свої управлінські функції у відносинах, пов’язаних з управлінням у галузі використання земель. Зокрема, такі питання, як встановлення та зміна меж адміністративнотериторіальних утворень, планування використання земель, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, моніторинг земель, ведення державного земельного кадастру, охорона земель, підвідомчі адміністративним судам. Своєю чергою, господарським судам підвідомчі земельні спори, що виникають з правовідносин, у яких органи влади діють як власники землі. Наприклад, спори щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності, а саме щодо надання земельних ділянок у власність або користування, відчуження земельних ділянок, укладення, зміна, розірвання договорів купівлі-продажу та оренди, встановлення сервітуту або укладення інших договорів щодо земельних ділянок, є прерогативою господарських судів.

Таким чином, оскарження рішень органів влади як власників землі щодо цих питань має здійснюватися в порядку господарського, а не адміністративного судочинства за відповідності складу сторін спору ст. 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.

Крім цього, суд мотивує своє рішення тим, що згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2010 (у справі № 7-64/10) за ТОВ «назва підприємства» як правонаступником ТОВ ІВОК «назва підприємства» визнано право оренди на земельну ділянку та на його виконання Павлоградською райдержадміністрацією укладено додаткові угоди від 26.03.2010 та 01.07.2010.

Згідно з додатковою угодою від 01.07.2010 внесено зміни в договір оренди земельної ділянки від 28.11.2005, якими фактично змінено не умови угоди, а її сторону – з ТОВ ІВОК «назва підприємства» на ТОВ «назва підприємства».

Проте дане рішення скасовано постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.12.2011 як незаконне. При цьому в постанові зазначено, що 26.03.2010 та 01.07.2010 укладені додаткові угоди до договору оренди від 28.11.2005. Але ці угоди укладено з порушенням норм

246

чинного законодавства України, адже ТОВ «назва підприємства» як самостійній юридичній особі необхідно здійснити комплекс заходів щодо відведення земельної ділянки в оренду відповідно до п. 2 ст. 124 Земельного кодексу України. Те, що ТОВ «назва підприємства» вважає неправомірною відмову Павлоградської райдержадміністрації в переоформленні договору оренди земельної ділянки, і сторони не дійшли згоди, не є підставою для покладання обов’язку на Павлоградську райдержадміністрацію вносити зміни до договору, оскільки це суперечить ст. 30 Закону України «Про оренду землі». Крім цього, відповідно до ст. 8-1 Закону Ураїни «Про оренду землі» та ч. 3 ст. 407 ЦК України право на оренду земельної ділянки державної та комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу. Тобто земельне законодавство не містить інституту правонаступництва. Колегія Вищого господарського суду України при розгляді касаційної скарги ТОВ «назва підприємства» на постанову суду апеляційної інстанції від 01.12.2011 у справі № 7-64/10 вважала, що рішення про відмову в задоволенні позовних вимог законне і обґрунтоване.

рішення Верховного Суду України, відповідачем – Павлоградською райдержадміністрацією – вчиняються дії, направлені на дострокове розірвання додаткових угод до договору оренди від 28.11.2005. Але згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Таким чином, дії райдержадміністрації, спрямовані на зміну чи розірвання договірних відносин з ТОВ «назва підприємства», є правомірними, вчиненими в межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством.

Крім цього, суд перевищив свої повноваження, зобов’язавши одну із сторін договірних відносин – Павлоградську райдержадміністрацію – утримуватись від вчинення дій, пов’язаних із зміною чи розірванням договору оренди та додаткових угод до нього, оскільки сторони у договірних відносинах мають право вільно діяти на свій розсуд, за винятком випадків, коли вони своїми діями порушують вимоги законодавства України чи порушують права іншої сторони. У такому випадку сторона, право якої порушено, може звертатися до суду за захистом порушеного права, однак у будь-якому випадку це не може бути предметом спору в адміністративному суді.

Про існування рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 прокурору стало відомо від Павлоградської райдержадміністрації. Це рішення надійшло до Павлоградської міжрайонної прокуратури 02.07.2012, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції та резолюція прокурора. Крім того, в матеріалах справи є відмітка про ознайомлення в цей день прокурором з матеріалами справи. Таким

247

чином, строк для оскарження постанови суду прокурором пропущено із поважної причини, в зв’язку із чим відповідно до вимог ст. 102 КАС України він підлягає поновленню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 60, 102, 157, 185, 186, 198, 202 КАС України, –

ПР О Ш У:

1.Поновити строк на апеляційне оскарження постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 у справі

№2-а-11 та прийняти апеляційну скаргу до розгляду.

2.Скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2012 у справі № 2-а-11 за позовом ТОВ «назва підприємства» до Павлоградської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій Павлоградської райдержадміністрації та зобов’язання вчинити певні дії й закрити провадження у справі.

3.Про час розгляду справи повідомити ___________ прокурора та

сторони.

Додатки докази направлення апеляційної скарги сторонам; копія постанови суду від 25.04.2012 з супровідним листом;

копія постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.12.2011; копія постанови Вищого господарського суду України від 14.02.2012.

248

БЛАНК ПРОКУРАТУРИ

______________ апеляційний адміністративний суд

АДРЕСА 1 через ____________ окружний

адміністративний суд АДРЕСА 2

Заступник прокурора __________

АДРЕСА 3

в інтересах держави в особі:

Представництва державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у

_______________області

у справі за позовом:

ТОВ «назва підприємства»

АДРЕСА 4

до відповідачів:

1)Представництва державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у

__________області

АДРЕСА 5

2)ГУ Державного казначейства України у __________області

АДРЕСА 6

249

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА на постанову__________ окружного адміністративного суду

від 13.09.2012 у справі № 2а/111

Постановою __________ окружного адміністративного суду від 13.09.2012 у справі № 2а/111 задоволені позовні вимоги ТОВ «назва підприємства» до Представництва державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва в __________ області, Головного управління Державного казначейства України в __________ області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення надмірно сплачених коштів

урозмірі 1 455 170, 84 грн (128 054 євро за курсом НБУ станом на 05.09.2012) за користування ліцензією на провадження діяльності з організації і проведення азартних ігор.

Прокуратура ________ вважає, що зазначене судове рішення винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України головними вимогами до судового рішення є його законність та обґрунтованість. Законність рішення полягає у дотриманні при його прийнятті норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, прийняте судом на підставі повно та всебічно з’ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені

усудовому засіданні.

Разом з тим судом першої інстанції невірно з’ясовані всі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 12.09.2008 ТОВ «назва підприємства» видано ліцензію Міністерства фінансів України серії _____№__________ на вид діяльності – організація діяльності з проведення азартних ігор зі строком дії з 01.09.2008 по 31.08.2013.

Позивач здійснив оплату за користування ліцензією у повному обсязі за весь період її дії у розмірі 1 036 640,25 грн, що підтверджується довідкою Управління Державного казначейства у м. __________ ГУ ДКУ у

__________області від 10.07.2012.

Однак Законом України від 15.05.2009 «Про заборону грального бізнесу в Україні», який набрав чинності 25.06.2009, видана позивачу ліцензія на організацію з проведення азартних ігор скасована.

На думку суду першої інстанції, сплачені кошти за користування скасованою ліцензієюповиннібути повернуті позивачувідповіднодоПорядкуоформленнясуб’єктам господарюванняподанняназверненняпомилково або надмірно перерахованих коштівдо бюджету за кодом класифікації доходів бюджету 14060200«Плата за видачу ліцензій та сертифікатів», затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторноїполітикитапідприємництвавід07.05.2009№88.

Проте з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки цей Порядок регламентує, яким чином повинні повертатися тільки помилково або надмірно сплачені кошти.

250