10. Поняття про предикативність.

ПРЕДИКАТИВНІСТЬ – це співвіднесення змісту речення із реальною дійсністю. Суть її полягає в тому, що речення щось заперечує чи стверджує, що воно показує відношення ознаки, вираженої присудком, до предмета думки, вираженого підметом.

Ми хочемо (хотіли б, не хочемо) швидше закінчити навчання.

Предикативність створюється сукупністю таких категорій: модальності, часу, особи.

Модальність – це оцінка висловлення погляду реальності чи нереальності сказаного, ставлення мовця до висловленої думки, суб’єктивна оцінка її. Основним засобом вираження модальності є дієслівна категорія способу (дійсний спосіб – реальна дія в минулому, теперішньому або майбутньому часі; умовний спосіб – бажана дія; наказовий спосіб – дія, яка може бути реалізована в результаті виконання наказу чи прохання).

Допоміжні засоби:

– модальні слова (мабуть, певно, на щастя);

– модальні частки (мов, наче: Село неначе погоріло);

– інтонацій (Всім встати?!).

Категорія часу показує співвіднесеність дії або стану з моментом мовлення. Синтаксичний час, як правило, співвідноситься з морфологічним і виражається відповідними дієслівними формами (Вчора було холодно. Але: Завтра ми відвідаємо музей).

Категорія особи виражає відношення дії до суб’єкта з погляду того, хто говорить. Суб’єктом може бути мовець, співрозмовник або людина, яка участі у розмові не бере, що виражається відповідно дієсловами у формі 1, 2, 3 особи.

Згідно з іншою точкою зору на предикативність, вона розглядається як співвіднесеність двох компонентів: підмета і присудка (граматичний аспект), теми і реми (комунікативний аспект), суб’єкта і предиката (логічний аспект).

Предикативність слід відрізняти від присудковості, суть якої полягає у вираженні якоїсь ознаки, приписуваної підмету (але є називні речення), та дієслівності, тобто вираженні цієї ознаки дієсловами (але є іменні присудки).

11. Поняття про модальність.

Модальність. Модальністю називається така ознака, яка вказує на здатність речення виражати спосіб включення змісту речення в контекст відображеної дійсності. Зміст речення може виражати реальність або ірреальність. Виділяють такі типи модальності:  а) реальна модальність;  б) ірреально-потенційна модальність (умовна, бажальна, гіпотетична, переповідна);  в) реально-ірреальна (питальна і спонукальна).  Найтиповішим для української мови носієм модальності є присудок-дієслово, який і вступає в атрибутивно-модальні зв'язки з підметом. Кожен тип має синтаксично-морфологічне вираження: а) формою дієслова дійсного способу (Світає; Уже день робочий почався); б) умовна — за допомогою частки би (б) (пішла б); бажальна — часток хай, бодай, би, аби, щоб та ін. (Хай буде щастя в кожному домі); гіпотетична — часток ніби, наче, либонь, десь та ін. (Я її либонь не побачу); переповідна — часток буцім, начеб, ніби та ін. (По всій країні нібито такі зміни будуть); в) за допомогою питальних часток хіба, чи та ін. (Хіба вже час іти?), наказового способу дієслова (Грай же, козаче) і т. Існують інші синтаксичні способи вираження модальності. Так, для речень питальної модальності (уточнювальних питальних речень) властиве перепитування, яке синтаксично виражається в дублюванні частини синтаксичної структури, повторі (Це ти, це ти там був?), що ускладнює структуру речення. Речення прямої з'ясувальної питальності передбачають інверсію питального слова, що фактично є членом речення (інверсія члена речення). Напр.: Де ти був? — Я був удома; де? (удома) є обставиною місця. Речення прямої уточнювальної питальності іноді починається інверсованим членом речення: Ходив ти туди?  Поряд із засобами морфологічного рівня на вираженні спонукальної модальності спеціалізуються типи односкладних інфінітивних речень, тобто дані синтаксичні структури переважно є носіями цього типу модальності (Звільнити всіх із-під варти; Необхідно відредагувати текст).  Ускладненням синтаксичної структури через вставність часто виражається гіпотетична модальність, модальність припущення (Вони, мабуть, хотіли зайти). Те ж можна сказати і про речення переповідної модальності (Їм, кажуть, краще живеться). 

12. ТИПИ РЕЧЕННЬ ЗА ХАРАКТЕРОМ ВІДНОШЕННЯ ДО ДІЙСНОСТІ.

13. ТИПИ РЕЧЕННЬ ЗА ХАРАКТЕРОМ ВІДНОШЕННЯ ДО ДІЙСНОСТІ. СИНКРЕТИЧНІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ РІЗНОВИДИ ЦИХ РЕЧЕНЬ.

14. ТИПИ РЕЧЕНЬ ЗА СЕМАНТИКОЮ ТА СТРУКТУРОЮ.

Семантична структура речення — мовне значення речення, що

створюється взаємодією семантики структурної схеми речення і

лексичних значень слів, які ті заповнюють.

Основними семантичними компонентами речення є предикат, суб’єкт, об’єкт (елементарні семантичні категорії), компоненти з означальними та обставинно-означаль­

ними значеннями (неелементарні семантичні категорії).