45. Історія пунктуації. Мода на знаки. Пунктуація у текстах сучасних змк.

Пунктуація – це система правил про вживання на письмі розділових знаків; розділ мовознавства про використання розділових знаків.

Пунктуацією також називають і самі розділові знаки. Українська пунктуація, як і пунктуація інших слов’янських мов, почала формуватися з виникненням книгодрукування (ХVІ ст.). Текст у давніх рукописах писали без поділу на слова. Нечисленні розділові знаки (крапка, крапки, три крапки, проставлені трикутником; чотири крапки, розміщені ромбиком) були зумовлені переважно суб’єктивними чинниками – необхідністю перепочинку того, хто писав. На початку ХV ст. з’явилася кома, а у 1513 р. під впливом граматики венеціанського друкаря Альд Мануція – інші розділові знаки, використання яких уже пов’язане з певними нормами.

У різних західноєвропейських граматиках упродовж ХVІ–ХVІІ ст. були спроби врегулювати використання розділових знаків на певній теоретичній базі. Це позначилося , зокрема, на граматиках Лаврентія Зизанія та Мелетія Смотрицького. Рукописи і книги ХVІІ ст. уже фіксують . ; ? ! () „” – ... Отже, під впливом західноєвропейської пунктуаційної системи український правопис сформувався до ХVІІІ ст. У ХІХ–ХХ ст. його було унормовано. Сучасні пунктуаційні норми зафіксовано у четвертому виданні „Українського правопису” (Київ, 1993). В основі сучас. укр. пунктуації лежать такі принципи: логічний, або смисловий (роль пунктуації для розуміння писем. тексту), граматичний, точніше синтаксичний (роль пунктуації у синтакс. будові писем. тексту) та інтонаційний (роль пунктуації як показника ритмомелодики мовлення).

Пунктуація забезпечує потреби писемного спілкування. Вона становить частину графічної системи мови, використовує для писемного членування знаки, які допомагають розуміти зміст написаного. Проте сучасна система розділових знаків не може передати на письмі всього багатства інтонаційних відтінків усного мовлення.

Розділові знаки в текстах ЗМК використовують для такого членування писемного мовлення, яке не може передаватися ні морфологічними засобами, ні порядком розміщення слів. розділові знаки – вони допомагають сформулювати думку і звернути увагу читача саме на той момент, який він вважає найбільш важливим, навіть якщо за правилами, така розстановка знаків неможлУ сучасній пресі часто натрапляємо на порушення журналістом морфемно-словотвірних, пунктуаційних, стилістичних норм, наприклад: "За час його деканства на фізичному відділенні фізфаку навчалися згодом такі видатні вчені..." (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 6. — С. 12); або: "Присутнім на той час у їдальні людям довелося розбороняти сперечальників, кожен з яких вважав, що саме він має рацію" (Урядовий кур'єр. — 2008. — № 3. — С. 14). У поданих реченнях порушено морфемно-словотвірну норму, що не сумісно з нормативністю тексту, ускладнює його сприймання, демонструє прогалини в мовній компетенції працівників цього видання.

Найпоширенішими в журналістській практиці є порушення стилістичних норм мовлення. Особливість стилістичної мовної норми полягає в тому, що вона "переслідує мету не тільки правильності мовлення, а й доцільності та довершеності його відповідно до комунікативних завдань, умов і ситуації спілкування" [2, 173]. Як зауважує Л. Мацько, стилістичними нормами прийнято вважати такі мовні засоби, за якими закріпилося певне емоційне чи емоційно-експресивне забарвлення і які вживаються в певних стилях, жанрах та видах текстів [2, 173]. Опанування стилістичних норм вимагає від мовця досконалого знання системи мови, її виражальних засобівива.