34. Звертання. Використання звертань у текстах змк.

Звертання — це слово або декілька слів, що називають особу чи предмет, до якого звернена мова. Звертання бувають поширені (складаються з декількох слів) і непоширені (складаються з одного слова): Не журися, славна Україно

- кличною формою іменника

- прикметником, ужитим у значенні іменника:Будь щаслива та здорова, чорноброва. На початку речення звертання виділяється комою або, при окличній інтонації, знаком оклику; в середині речення — комами з обох боків:  Привіт тобі, прекрасний ранку!

Вигуки, що знаходяться при звертанні, відокремлюються комами: Ах, я люблю тебе, Вкраїно, і сам не знаю, що кажу.

Підсилювальні частки о, ой перед звертанням не відокремлюються комою, тому що становлять єдине ціле: Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче.

Звертання є однією з найпоширеніших синтаксичних конструкцій, що виступає невід'ємним, органічним і емоційно виразним та емоційно-забарвленим складником мовної організації художнього дискурсу. В ЗМК звертання або його частини з метою затримання уваги на сказаному, увиразнення або посилення емоційності. Рідковживаним є абсолютний повтор.

Звертання - текстові універсалії, які в художніх творах представлені як кличні комуніканти. Їх можна поділити на наступні групи: 1) вокативні речення - заклики з метою привернення уваги адресата мовлення; 2) вокативні речення, які виражають емоційну реакцію на слова і дії співрозмовника (докір, незгоду та ін.); 3) вокативні речення із значенням спонукання до дії.

У творенні кличних комунікатів - текстових універсалій - в основному беруть участь іменники, що позначають: 1) теологічні найменування; 2) називають осіб за соціальним положенням, посадою, званням; 3) найменування осіб за спорідненістю, свояцтвом, родинними стосунками; 4) зоологічні найменування.

У ролі заголовків-звертань у публіцистичному стилі найчастіше беруть участь іменники, що позначають назви подій або істот. У часопису продуктивно функціонують останні, які представлені назвами осіб, зокрема офіційних: Вельмишановний пане Президенте!

Звертання-заголовки в публіцистичному стилі можуть бути непоширеними та частіше поширеними. Поширені заголовки-звертання відзначаються образністю та емоційністю, яку створюють оцінні прикметники та іменники ввічливої форми, що називають осіб чоловічої та жіночої статі, які дають певну позитивну характеристику (пане, мадам). Сила виразності заголовка-звертання частіше досягається прикметниками, які створюють емоційний тон. Серед звертань виділяються стилістично нейтрально-окличні та питальні. Щоб підсилити емоційну виразність звертання, частіше використовується спонукальна та питальна інтонації.

В текстах публіцистичного стилю звертання, крім заголовків, може стояти на початку або в кінці матеріалу.

35. ВСТАВНІ ТА ВСТАВЛЕНІ КОНСТРУКЦІЇ. РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ НИХ.

Вставними є такі конструкції, за допомогою яких мовець виражає своє ставлення до висловленої думки, як от:

1. Виражає упевненість або невпевненість у тому, про що повідомляється: безперечно, звичайно, може, мабуть, зрозуміло, дійсно, певне (певно), здається, боюся, сподіваюся, очевидно та ін.: Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось.

2. Вказує на порядок думок, послідовність їх викладу: по-перше, по-друге, до речі, далі, нарешті та ін.: Будинок готелю був, по-перше, високий і міцної старовинної кладки, а по-друге, наріжний.

3. Дає емоційну оцінку повідомлюваному: на щастя, на жаль, на нещастя, дивна річ та ін.:Шкода, той час не вернеться ніколи.

4. Вказує на джерело думки, характер висловлення: взагалі, іншими словами, можна сказати, так би мовити, як кажуть та ін.: А що ж, по-твоєму, чинити маємо.

Вставні конструкції не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні: Коні, кажуть, сліпнуть у шахтах — вставне слово. Кажуть люди, кажуть, що я файна дівка — присудок.

У реченні вставні слова виділяються комами. Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони не виділяються комами: Десь далеко, мабуть під Черніговом, глухо гули гармати.

Якщо при вставних словах є сполучники, які до них належать, то вони виділяються разом зі сполучником: А може, власне, і не в тому справа. Якщо ж сполучник відноситься до інших членів чи до всього речення, то вставне слово обов’язково виділяється комами: А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік. Або, нарешті, кажуть, берега дати.

Зверніть увагу! Не є вставними і не виділяються комами такі слова: ніби, нібито, немовби, все-таки, адже, от, тільки, принаймні, навіть, між тим, за традицією, буквально, якби, майже, при тому, при цьому, часом, тим часом, до того ж, приблизно, якраз, як-не-як: Злива тривала майже годину.

 

Вставлені конструкції

Вставленими називаються такі конструкції, які вживаються для доповнення, роз’яснення Очи уточнення предметного змісту речення: І живуть собі щасливо у коханні та миру. Ще й нікому (от що диво!) не завидують в миру.

Вставлені конструкції передають додаткові відомості до змісту речення чи окремого його члена. Вони виділяються комами, тире або дужками.

Найменшу відокремлюючу силу мають подвійні коми, потім — подвійне тире і найбільш сильний відокремлюючий знак — дужки: Улітку під вербою біля хати (як добре, що скінчилася зима!) княгиня почала дітей навчати.

Невеликі вставлені конструкції, які стоять переважно в середині основного речення і мають з ним тісніший змістовий зв’язок, виділяються з обох боків тире: Не було ще такого літнього ранку, — хіба вже каміння з неба, — щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома..

36. СКЛАДНЕ РЕЧЕННЯ. ТИПИ СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ. СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНІ ВІДНОШЕННЯ ЧАСТИН У СКЛАДНОМУ РЕЧЕННІ.

СКЛАДНИМ РЕЧЕННЯМ називається синтаксична конструкція, яка складається з двох або більше предикативних одиниць, які утворюють семантичну, граматичну та інтонаційну єдність. За допомогою наявних у мові засобів відмінності між простим і складним реченнями:

1) Просте речення складається з певних словоформ, а складне – з предикативних одиниць.

2) Просте речення монопредикативне, а складне – поліпредикативне.

3) Граматичним значенням простого речення є предикативність, а складною – відношення між його частинами.

4) Моделі простого речення визначаються складом предикативних одиниць, а моделі складного речення визначаються такими категоріями: а) вид синтаксичного зав’язку між компонентами і засоби його вираження; б) будова предикативних одиниць; в) порядок розташування складових частин.

На основі цих відмінностей М.Я.Плющ виділяє такі найістотніші ознаки складного речення, як 1) поліпредикативність, 2) особлива структурна схема; 3) семантична й інтонаційна цілісність та завершеність. Такі ж ознаки виділяє й І.Р.Вихованець. Він же характеризує формально-синтаксичну семантико-синтаксичну та комунікативну структуру складного речення.

Формально-синтаксичну структуру складного речення визначають більшість частин, граматичні особливості цих частин характер синтаксичного зв’язку між ними, засоби вираження синтаксичного зв’язку, внутрішнє формально-синтаксичне членування складних речень.

Семантично-синтаксична структура складного речення визначається на основі семантико-синтаксичних відношень між його частинами (єднальні, часові, з’ясувальні тощо.

У мовознавчій науці вже склалася традиція класифікувати складні речення залежно від того, якими засобами зв'язку поєднані між собою предикативні частини. Усі різновиди складних речень поділяються на дві групи: 1) сполучникові складні речення; 2) безсполучникові речення.

Речення, предикативні частини яких поєднуються між собою сполучниками чи сполучними словами, називаються сполучниковими: Веселий вересень у лісі повісив ліхтарі, і сонце на злотистім списі гойдається вгорі . Речення, предикативні частини яких поєднуються між собою за допомоги лише інтонації називаються безсполучниковими:  На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули. Залежно від характеру сполучників сполучникові речення, в свою чергу, поділяються на дві структурно-семантичні підгрупи: 1) складносурядні речення; 2) складнопідрядні речення.

Складні речення, предикативні, частини яких поєднані в одне смислове й синтаксичне ціле сполучниками сурядності називаються складносурядними: Десь шумлять дощі осінні, і вітри лютують, а у нас на Україні літечко літує (О. Орач); Вертається віра й покута і плодом на кроні важніє, і пружиться юне коріння... (Л. Горлач). Предикативні частини складносурядного речення синтаксично рівноправні, граматично незалежні.

Складні речення, предикативні частини яких поєднані в одне смислове й синтаксичне ціле сполучниками підрядності чи сполучними словами, називаються складнопідрядними:  Юносте люба, куди б не пішов я, всюди твоя йде зі мною краса! (Р. Дурбак). Предикативні частини складнопідрядного речення не є рівноправними; одна з них є головною, інші - підрядними. Від головної частини до підрядної можна поставити питання: Мале тоді смішне, (коли?) коли воно мізерне, (коли?)коли себе поставить над усе (В. Симоненко).

Першорядна роль у вираженні семантико-синтаксичцих відношень належить сполучникам. Взявши за основу класифікацію семантико-синтаксич­

них відношень, запропоновану І. Вихованцем, можна установити їх типи в межах елементарного складного речення. У складносурядному реченні функціонують такі відношення:

• двобічні темпоральні І студить холодний вітер, і не можна затулити щілину

— зіставні: По вулицях стікали каламутні струмки, а вузькі й горбаті тротуари блищали від болота (Петро Панч);

• протиставні: Серце калатанням відлічувало час, але з людей ніхто навіть не поворухнувся

• розділові: Не то осінні води шуміли, збігаючи у Дунай, не то вітер бився в заломах провалля.

— причиново-наслідкові: Ворота відкрилися — і козаки в ’їхали в місто.

— умовно-наслідкові: Тримайтесь організовано, і вони з вами нічого не вдіють

У складнопідрядних реченнях з одним підрядним виявляються такі однобічні семантико-синтаксичні відношення у підрядній частині:

— часові: Коли йшли додому, Марта згадала про Павла.

— причинові: Вони були гарними дурзями, бо 11 років сидули за одною партою.

— наслідкові: Погода стояла тепла і сонячна, так що шибки на вікнах аж мигот іли

— умовні: Коли б я не лягла спати, була б утомлена.

— тотожності: Йдем о на фордевінд, тобто вітер дме з корми.

— допустові: Хоч поїздку до Львову планували на цілий тиждень, проте повернулися назад уже за три дні.

— цільові: Щоб навчитися гарно малювати, вона записалася до художньої школи.

— порівняльні: Він виривався на волю , наче птах з клітки

— означальні: Сонце, яке пробивалось крізь штори, м’яко світило в кімнаті.

— об’єктні: Слід згадати, що столичне місто Харків було тоді справжнім центром молодої української культури

— просторові: Командир батальйону мусить бути з бійцями там, куди скеровано головний удар ворога

Якщо в елементарному складному реченні семантико-синтаксичні відношення завжди однакові й виявляються на зовнішньому рівні членування, то в складних багатокомпонентних реченнях наявні різні комбінації цих відношень.